Лозинський як привід

Минулої п’ятниці Верховна Рада проголосувала за позбавлення його депутатських повноважень згідно з власноруч написаною заявою

Разом з депутатським мандатом Лозинський втратив і недоторканність, яка захищала його від переслідування з боку Генпрокуратури, а тому, з великою часткою вірогідності, невдовзі опиниться на лаві підсудних. Однак радіти торжеству справедливості зарано — справа Лозинського радше поставила перед суспільством і політикумом запитання, відповідь на які їм доведеться давати вже дуже скоро.

Чому Віктор Лозинський вирішив добровільно позбутися не лише депутатського імунітету, а й мандата — в принципі, зрозуміло. Процедурно позбавлення недоторканності — справа набагато складніша і довготриваліша, ніж просто відбирання депутатської “корочки”. До того ж, публічніша. Заради цього до Верховної Ради мав би двічі прийти Генпрокурор, парламентські засідання перетворилися б на відкритий судовий процес над Лозинським — із заздалегідь визначеним вироком. Однак головною його жертвою став би не звичайний БЮТівець, а його політичний шеф — сама Юлія Тимошенко. Не варто сумніватися в тому, що процес позбавлення Віктора Лозинського депутатського імунітету перетворився б на показове шмагання прем’єра, абсолютно зайве для Юлії Володимирівни у переддень початку виборчої кампанії.

Позбавлення ж Лозинського мандата для БЮТівців — спосіб швидко вийти із ситуації, що склалася, з мінімальними втратами. Після того, як Лозинський написав заяву про складання повноважень (подейкують, у відповідь на настійливі “прохання” лідерів блоку), “тимошенківці” формально не мають нічого спільного зі своїм колишнім колегою і, більше того, найближчим часом заведуть на спорожніле місце в сесійній залі наступного за списком кандидата в депутати. Одним словом, для БЮТ життя продовжується, а інцидент з Лозинським, сподіваються у блоці, невдовзі забудеться, як страшний сон.

Утім, на місці БЮТівців якраз у цьому треба було б сумніватися. Бо опиниться Віктор Лозинський за ґратами чи зможе довести в найгуманнішому у світі українському суді свою невинність, а проблеми, оголені “голованівської історією”, з України нікуди не подінуться...

Адже проблема неадекватно широких масштабів недоторканності, якою користуються вітчизняні нардепи і на якій зараз намагаються сконцентрувати увагу суспільства, — це лише верхівка айсберга.

Можна подумати, що якби Віктор Лозинський не мав у кишені депутатської “корочки”, не почувався б королем на “своїх” землях, гречно поводився б із тамтешніми селянами і не мав би на увазі прикормлену місцеву міліцію.

Проблема ж насправді полягає не в тому, що проти народного обранця не можна порушити справу, поки на це не дасть згоду Верховна Рада. Зрештою, щоразу, коли Генпрокуратура зверталася до парламенту зі вмотивованим і правильно оформленим проханням зняти з котрогось нардепа недоторканність, депутати їй не відмовляли.

Тривожний дзвінок для цілої держави — це те, що окремо взятий Голованівський район Кіровоградської області перетворився на білу пляму на мапі України. На цьому острівці феодалізму на початку ХХІ століття законодавчу, виконавчу та правоохоронну гілки влади уособлює в собі одна людина, і ця ситуація цілком влаштовує київських можновладців, зайнятих абсолютно іншими проблемами. А скільки ще таких голованівських районів і вікторів лозинських є в Україні?

Проблема полягає і в тому, що, можливо, якби не гостра суперечність між Блоком Юлії Тимошенко, до якого мав нещастя належати Лозинський, з одного боку, і Президентом та Партією регіонів — з іншого, інцидент на Голованівщині, напевно, зам’яли б. А самого Лозинського — за пропозицією однопартійців, нагородили б за затримання голіруч особливо небезпечного озброєного злочинця. Спеціально для того, щоб показати: справедливості немає, і боротися за неї — не варто.

До речі, виборці дільниці, розташованої в селі Грузьке, поблизу якого сталося вбивство Валерія Олійника, віддали понад половину своїх голосів саме за Блок Юлії Тимошенко, а отже — і за Віктора Лозинського. Чи не означає це, що тепер вони мусять нарікати на себе?..

Після історії з Лозинським гучнішими стали голоси тих, хто вже не перший рік виступає за скасування депутатського імунітету. Цілком можливо, що нардепи, аби, за висловом Володимира Литвина, “влюбити у себе народ перед виборами”, таки знімуть із себе недоторканність. Але чи не випустять вони тим самим із пляшки іншого джина?

Чи готова наша влада — не важливо, поміняється вона внаслідок президентських та парламентських виборів чи ні — відмовитися від використання правоохоронної системи для переслідування політичних опонентів? Чи забули вітчизняні політики таке недавнє минуле, коли міліція та прокуратура були знаряддям у боротьбі влади проти інакодумців? Зрештою, чи став би нинішній Президент президентом, не володій він тією самою “необмеженою недоторканністю”, яку зараз закликає скасувати?

Тому в жодному разі не можна допустити, щоб справу Віктора Лозинського “заговорили”, і вона стала жупелом у руках популістів, які зведуть уроки голованівської трагедії виключно до гасел про необхідність скасування недоторканності. Українському політикуму — і владі, і опозиції — слід негайно схаменутися і наводити лад у державі: і в її правоохоронній системі, і в системі взаємовідносин центру та регіонів, і у виборчій системі. Інакше історії, подібні до тієї, яка два тижні наводила жах на всю країну, повторюватимуться знову й знову.

Хронологія подій навколо вбивства Валерія Олійника

16 червня — біля села Грузьке Голованівського району на Кіровоградщині стається інцидент за участі народного депутата Віктора Лозинського, прокурора Голованівського району Євгена Горбенка, начальника райвідділу міліції Михайла Ковальського і місцевого жителя Валерія Олійника, внаслідок якого Олійник гине.

17 червня — управління МВС у Кіровоградській області порушує кримінальну справу за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого).

22 червня — прокуратура Кіровоградської області порушує кримінальну справу за фактом смерті Валерія Олійника.

22 червня — народний депутат Володимир Пилипенко (БЮТ) звертається до міністра внутрішніх справ із проханням розглянути можливість нагородження осіб, які затримали озброєного злочинця в Голованівському районі Кіровоградської області.

25 червня — Президент України Віктор Ющенко проводить зустріч із головою СБУ, заступником Генерального прокурора та першим заступником глави МВС з приводу розслідування вбивства Валерія Олійника та висловлює глибоке занепокоєння відсутністю результатів розслідування.

25 червня — справу забирає у провадження Генеральна прокуратура України. З посади звільняються прокурор Голованівського району, прокурор Кіровоградської області та голова Голованіського управління МВС.

26 червня — прем’єр-міністр Юлія Тимошенко вимагає від Генеральної прокуратури в максимально стислі терміни розслідувати інцидент і у разі доведення вини Віктора Лозинського внести до Верховної Ради подання на позбавлення його депутатської недоторканності.

26 червня — Євгена Горбенка і Михайла Ковальського беруть під варту

27 червня — Віктор Ющенко звільняє з посад голову Кіровоградської ОДА — Василя Моцного і голову Голованівської РДА — Михайла Крижанівського.

28 червня — Віктор Лозинський просить внести до Верховної Ради подання про позбавлення його депутатського імунітету.

28 червня — заступник Генерального прокурора Ренат Кузьмін заявляє, що Лозинський не з’явився до Генпрокуратури для надання свідчень без пояснення причин.

1 липня — Генеральна прокуратура порушує стосовно Віктора Лозинського кримінальну справу за ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України. Генеральний прокурор Олександр Медведько відправляє до парламенту подання на притягнення Лозинського до кримінальної відповідальності.

2 липня — Юлія Тимошенко вимагає від Віктора Лозинського скласти депутатські повноваження.

3 липня — Верховна Рада 415 голосами “за” задовольняє заяву Віктора Лозинського про складення депутатських повноважень.

Святослав ХОМЕНКО