Курс на анексію: з якими викликами вже незабаром може зіткнутися влада Грузії

На 17 липня самочинна влада окупованого Цхінвальського регіону (самопроголошена Південна Осетія) оголосила референдум про приєднання до РФ.

Варто уточнити: попри оголошення, доцільність такого референдуму саме зараз викликає суперечці у Кремлі.

Проте ймовірність сценарію з остаточною анексією території Грузії залишається дуже високою. І це здатне повністю змінити політичну ситуацію у дружній нам країні.

Але далеко не факт, що в кращий бік.

“Референдум” із кількома невідомими

8 травня у самопроголошеній Південній Осетії пройшов другий тур “президентських виборів”.

На відміну від окупованих РФ українських територіях Донбасу, на Південному Кавказі у сепаратистських республіках збереглися певні елементи громадянського суспільства (більшою мірою — в Абхазії).

Через це результатом цих виборів стала зміна ватажка сепаратистів — замість Анатолія Бібілова ним став Алан Гаглоєв. Показово, що невдоволення Бібіловим було настільки великим, що змусило рахуватися з цим навіть росіян, які фактично є реальною владою в “республіці”.

На тлі війни проти України у Москві вирішили не створювати конфлікту на підконтрольній території, давши згоду на обрання нового “президента”. 

Втім, на “вибори” Бібілов пішов із обіцянкою якнайшвидше провести референдум про приєднання до РФ, а програвши, все ж оприлюднив відповідний указ.

Цей крок ставить багато запитань.

Зокрема, чи можливе проведення такого референдуму, адже у липні керувати цією територію буде вже інший ватажок?

Алан Гаглоєв досить обережно коментує цю тему, заявляючи, що він підтримує приєднання до РФ, але не певен, що зараз оптимальний час для цього.

Втім, як зазначає грузинський політолог Тенгіз Пхаладзе, у випадку, якщо рішення про цей референдум було вже ухвалено у Москві, новий ватажок сепаратистів не матиме іншого вибору, аніж “взяти під козирок”.

“Він виходець зі спецслужб, який звик до субординації. Окрім того, РФ могла піти на поступки у питанні номінального керівника, але не у важливих зовнішньополітичних питаннях”, — пояснює він.

Відповідно, ключовим питанням стає те, чи підтримали оголошення референдуму в Кремлі. І тут відповіді наразі немає.

Російські медіа, посилаючись на свої джерела, пишуть, що остаточне рішення ще не прийняте. Ідея приєднання саме зараз цієї території має і потужних противників, які наполягають, що такий крок зіпсує відносини з Грузією, яка наразі займає лояльну до РФ позицію (за що часто критикується як Україною, так і Заходом).

Проте цей крок має і багато прихильників у Кремлі. Зверніть увагу, що “референдум” заплановано на середину липня. Раніше в цей період у РФ анонсували і аналогічні “референдуми” на анексованих територіях Донбасу.

Тож якщо у РФ приймуть рішення анексувати Донбас, в першу чергу — щоб створити видимість успіхів у війні з Україною, то, швидше за все, що аналогічним чином буде анексовано й грузинську територію.

А це своєю чергою здатне повністю змінити політичну ситуацію в самій Грузії.

Крах курсу на порозуміння з РФ

Досі грузинська влада намагалася всидіти на двох стільцях: з одного боку, Грузія продовжувала рухатися в бік членства у ЄС та НАТО, з іншого — правляча партія “Грузинська мрія” намагалася максимально уникати конфліктів із Росією.

До певного часу це вдавалося, однак і до початку російсько-української війни така політика офіційного Тбілісі викликала гостру реакцію не лише опозиції, а й суспільства.

Війна РФ проти України остаточно вивела грузинську владу із “зони комфорту”.

Відмовившись запроваджувати санкції проти РФ, Грузія стала об’єктом дуже гострої критики як України (наразі український посол у Тбілісі досі відкликаний), так і Заходу. 

Попри це, правляча грузинська партія продовжує триматися обраного курсу, пояснюючи, що лише така політика здатна уберегти країну від нового вторгнення РФ.

Саме тому остаточна анексія Цхінвальського регіону стане нищівним ударом як по проросійських силах Грузії, так і по чинній владі.

Не випадково зараз у Грузії про ризик анексії частини території говорять лише представники опозиції.

Натомість спікери від “Грузинської мрії” воліють робити вигляд, що нічого не відбувається — мовляв, оскільки й зараз РФ повністю керує цією територією, то легалізація анексії нічого фактично не змінює, а відповідно, все одно винний в усьому експрезидент Саакашвілі, який програв війну 2008 року.

Складно уявити, що такі аргументи реально здатні захистити владу від гострого невдоволення у випадку, якщо РФ реалізує сценарій остаточної анексії.

А це означає, що для того, щоб зберегти владу, “Грузинській мрії” доведеться щось змінювати у своїй політиці.

Малоймовірно, що мова піде про більш різку позицію щодо РФ та введення санкцій. Для “Грузинської мрії” це означатиме визнання хибною своєї політики останніх дев'яти років, а відповідно — правоту критики опозиції.

Більш імовірним видається сценарій “закручування гайок” — намагання остаточно взяти під контроль медіа та маргіналізувати опозицію.

Крок у напрямку цього сценарію — сьогоднішнє рішення про позбавлення волі гендиректора головного опозиційного телеканалу ”Мтаварі архі” Ніки Гварамії. Цей крок вже викликав гостру критику європейських політиків, однак це не зупиняє чинну владу Грузії.

Нескладно здогадатися, що такий крок додатково зменшує шанси Грузії отримати позитивну відповідь від Єврокомісії на свою заявку на отримання статусу кандидату у члени ЄС (втім, ці шанси і так виглядають набагато меншими, аніж в України чи навіть у Молдови).

Тож імовірна анексія “Південної Осетії” здатна лише прискорити ті процеси, що йдуть вже зараз.

Якщо, звичайно, грузинське суспільство не змусить владу підкорегувати свій курс.

Втім, як показали події останніх місяців, наразі протестного потенціалу в Грузії явно недостатньо, щоб змусити владу йти на вагомі поступки. 

Юрій ПАНЧЕНКО