“Курку треба годувати”. Чи може Україна відкрити експорт для виробників зброї?

Нові збройові заводи в Україні відкриваються ледь не щомісяця. В оборонній промисловості вже працюють понад 300 тис людей, і це єдина галузь, яка в умовах війни бурхливо зростає.

Це не дивно, адже в країні з'явився покупець на мільярди доларів. Виробники два роки отримували від держави сигнали про необхідність інвестувати у збільшення спроможності постачати більше військової техніки.

Заводів стало більше, але нові потужності сьогодні все частіше простоюють. Як виявилось, у бюджеті не вистачає грошей, щоб забезпечити зброярів замовленням, а продати свою техніку за кордон вони не можуть, адже дозволи на експорт не видають з лютого 2022 року.

Деякі компанії простоюють місяцями, чекаючи своєї черги для укладення контракту з державою. Особливо важко виробникам дорогої та технологічної продукції, оскільки реалії війни спонукають купувати “більше”, а не “якісніше”.

 

Розрив між спроможностями виробництва та реальним замовленням значний. За підрахунками ЕП, для повного завантаження вітчизняних збройових заводів цьогоріч не вистачає близько 9 млрд дол.

Ситуація небезпечна. Компанії взяли високу планку в розвитку, але без замовлень вони щонайменше не зможуть реалізувати свій потенціал, а щонайбільше — почнуть скорочувати штат, згортати інвестиції та гальмувати розробку нових продуктів.

Розв'язати проблему незаконтрактованих потужностей можна трьома шляхами: мобілізувати ще більше грошей всередині держави, залучити фінансування західних партнерів або відкрити експорт озброєнь. І якщо в держбюджеті з дірою на 1,5 трлн грн гроші знайти дуже важко, то про останні два варіанти слід поговорити предметніше.

Чому не вистачає грошей на зброю

У 2024 році держава придбає значно більше вітчизняної зброї, ніж у 2023-му, однак сума закупівель військової техніки відносно невелика. 

Загальний бюджет на купівлю техніки в Міноборони, Держспецзв’язку, Головного управління розвідки, Служби безпеки та Нацгвардії — близько 10 млрд дол. Але ці відомства ще мають платити за чинними мільярдними контрактами, а також купувати зброю за кордоном.

З 2022 року лише у Євросоюзі Міноборони закупило 350 тис одиниць боєприпасів. Сьогодні, в умовах скорочення обсягів західної підтримки, їх потрібно купувати ще більше. За словами прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, на контрактування вітчизняних виробників держава може витратити лише 50% від коштів, передбачених на закупівлю техніки.

Торік українські заводи виготовили зброї на 3 млрд дол, а цього року їхні спроможності зростуть в шестеро, тобто до 18 млрд дол. Як писав голова Мінстратегпрому Олександр Камишін, з них держава може законтрактувати лише половину. Отже, 9 млрд дол треба ще десь знайти.

Нестача грошей у держави вже призводить до наслідків. Зараз уже березень, але низка опитаних ЕП українських виробників досі не законтрактована на 2024 рік. Чому так?

Щоб відповісти на це запитання слід пояснити як відбувається закупівля зброї. Спочатку, Генштаб збирає інформацію про потребу армії у техніці та передає запит Міністерству оборони. Потреба завжди перевищує наявні фінансові можливості, тому військовим та чиновникам кожен місяць доводиться розставляти пріоритети.

Виробник може не потрапити до пріоритетного списку, навіть якщо його техніка потрібна у військах — просто тому, що вона дорога або не така важлива, як снаряди або FPV-дрони. І навіть якщо компанія зрештою отримає контракт десь в середині року, це теж може стати проблемою.

Річ у тім, що постачання окремих компонентів для виробництва зброї може тривати місяцями. Якщо умовний виробник БПЛА підписує контракт у травні та в цей же день замовляє комплектуючі, то збирати безпілотники він почне в кращому випадку у серпні й до кінця року не зможе їх багато виготовити. А так звані “перехідні” контракти, які б дозволили отримувати замовлення на роки вперед, держава практикує рідко.

“Через недостатнє фінансування укладання контрактів не є ритмічним. Ми були б раді, якби принаймні третина наших потужностей була б постійно завантажена і ми розуміли б виробничі плани на пару років вперед. Але зараз, через невизначеність у контрактуванні, нам доводиться то нарощувати, то згортати виробництво”, — сказала ЕП директорка НВО “Практика” Юлія Висоцька.

Збитки від простою лягають на плечі самих компаній. Вони заважають планувати, інвестувати й фінансувати нові розробки. “Виробництво зброї сьогодні — це фактично сезонний бізнес”, — резюмувала виконавча директорка асоціації “Технологічні сили України” Катерина Михалко.

Крім цього, від нестабільного контрактування збиваються виробничі цикли. “Одна країна може виробляти для нас дуже важливий хімічний компонент, але ми повинні зробити у них замовлення на рік вперед та дати аванс. Щоб це зробити, нам потрібен довгий контракт від держави”, — сказав ЕП Сергій Висоцький, заступник голови асоціації NAUDI, що об’єднує 45 приватних виробників зброї. 

Якби виробники мали достатню кількість замовлень, вони б ефективніше працювали та стабільно розвивались, від чого виграли б армія та економіка. Але де взяти гроші?

Влада зараз у ситуації, коли кожен крок — це “мат у три ходи”. Надрукувати більше гривень у Нацбанку — небезпечно, бо зросте інфляція, підвищити податки — непопулярно, а скоротити соціальні видатки на користь воєнних — дуже складно, бо соціалку фінансують міжнародні партнери.

Залишається шукати гроші за кордоном.

Чи можуть союзники замовляти українську техніку

Західні союзники купують для нашої армії військову техніку, то чому б їм не робити це в Україні? Українська зброя часто дешевша, ефективніша на полі бою та простіша у ремонті.

Ідея логічна, але час для її реалізації — вкрай поганий. Західні країни переживають економічні проблеми. Вони обмежені у фінансових ресурсах, тому використовують військову допомогу Україні перш за все для стимулювання власної оборонної промисловості. Ба більше, країни G7 вже відкрито готуються до можливої глобальної війни, тому прагнуть масштабувати свої технології та виробництво зброї.

У 2023 році з 68 млрд дол американської військової допомоги Україні 90% залишились у самих Сполучених Штатах. Ними профінансували 117 виробничих ліній у 31 штаті.

Нещодавно країни НАТО домовились передати Україні один мільйон дронів. Вітчизняні підприємства одні з найефективніших у світі виробників цих систем, тож Мінстратегпром публічно закликав союзників купувати ці дрони саме в Україні.

Однак, за даними джерел ЕП в оборонній галузі, переконати західних партнерів контрактувати українські потужності владі поки не вдається. Союзники хочуть залишати гроші своїм виробникам.

Наприклад, нещодавно Канада висловила намір передати Україні 800 дронів SkyRanger R70. Вартість одного такого — 87 тис дол, а ціна українських аналогів — до 25 тис дол. При цьому канадський уряд обрав шлях закупівлі дронів саме на власних заводах. На ідею купити українські БПЛА там не відгукнулись.

Навіть залучити гроші у партнерів з Євросоюзу виявилось проблематично. Нещодавно блок представив першу в історії стратегію оборонної промисловості, за якою країни-члени ЄС повинні позбутись залежності від закупівель у третіх країнах та пріоритетно контрактувати власних виробників.

В документі згадано й про співпрацю з українською оборонкою. Зокрема вітчизняні підприємства зможуть отримувати дотації з європейського фонду розвитку ОПК, а також тісніше співпрацювати із західними компаніями.

Однак про контрактування українських потужностей коштом європейських замовників немає ані слова. Навіть ідея контрактувати потужності спільних підприємств “Укроборонпрому” та німецького Rheinmetall в Україні, схоже, не знаходить відгуку у партнерів.

Отже, Україна змушена покладатись на власні сили.

Чи може Україна відкрити експорт зброї

Україна не може законтрактувати всю зброю, яку здатна виробити, і при цьому забороняє компаніям продавати надлишок продукції на експорт.

Відкриття зовнішніх ринків могло б вирішити низку проблем галузі. Конкурентоспроможні компанії матимуть роботу цілий рік, зароблятимуть валюту та платитимуть податки у держбюджет. Ба більше, вони вкладатимуть гроші у розробку нової техніки, матимуть кошти на захист своїх підприємств від ракет та зможуть здешевити свою продукцію для ЗСУ завдяки ефекту масштабу.

Армія від відкриття експорту зброї не постраждає, адже мова йде про продаж тієї техніки, яку не може або не хоче купувати держава.

Продовження заборони на експорт може призвести до того, що в умовах обмеженого фінансування виробникам рано чи пізно стане тісно на національному ринку. Хтось буде змушений призупинити інвестиції або навіть скоротити штат, а хтось — шукатиме щастя в інших країнах.

“Якщо ви хочете отримати яйця за півроку, але у вас немає зерна, щоб зараз погодувати курку, то варто дозволити добрим сусідам погодувати її. Бо інакше за півроку у вас не буде ані курки, ані яєць”, — написав про відкриття експорту озброєнь Максим Музика, колишній керівник компанії з виробництва БПЛА.

“Заборона експорту стимулює компанії виносити виробництво в інші країни. Я знаю щонайменше три провідні українські компанії, які вже мають власні або спільні підприємства за кордоном”, — сказав ЕП представник одного з виробників БПЛА.

Ідея відкрити експорт обговорювалась у владних кабінетах. Один з виробників розповів ЕП, що восени 2023 року Мінстратегпром та Міноборони провели закриту зустріч зі зброярами, на якій поміж іншого обговорювалась можливість відкрити продаж за кордон тієї вітчизняної зброї, яку держава не може законтрактувати через нестачу грошей.

Однак до реальних змін не дійшло, адже серед влади є і противники цієї ідеї. Головний аргумент проти — відкриття експорту можуть використати ворожі пропагандисти на заході. Мовляв, з одного боку Україна проситиме техніку, а з іншого — продаватиме.

Висоцький вважає, що потрібно не відмовлятись від ідеї, а правильно прокомунікувати її союзникам.

“Якщо ми будемо боятись робити щось корисне, побоюючись реакції ворожих пропагандистів, тоді ми нічого не будемо робити. Треба сказати партнерам, що нашим виробникам не вистачає грошей, що ми можемо потіснити Росію на ринку озброєнь або що нашу випробувану в боях техніку зможуть купувати союзники”, — зазначив він.

Очевидно, що відкриття експорту має бути зваженим. Необхідно чітко прописати правила торгівлі, що відповідають умовам війни, а держава має розробити процедуру контролю.

“Експорт має бути дозволений за трьох умов. Перша — якщо мова йде про зброю, яку не купує держава. Друга — якщо йдеться про експорт до дружніх країн, щоб зброя не опинилась у Росії. Третя — якщо підприємство має надлишкові виробничі потужності, які не може законтрактувати держава”, — сказав ЕП виконавчий директор NAUDI Максим Полив’яний. 

Після відкриття експорту українська зброя не одразу лине на світовий ринок. “Тендери зазвичай ідуть мінімум рік, тому навіть після відкриття експорту пройде багато часу, перш ніж наші підприємства почнуть укладати перші контракти з іноземцями”, — зазначила Висоцька.

Довгі цикли укладання контрактів з іноземними замовниками — це ще одна причина замислитись про відкриття експорту до закінчення війни. “Що буде, коли закінчиться війна і держава різко перестане замовляти багато зброї? Оборонні заводи почнуть розпадатись, адже пройде ще багато часу до укладання перших експортних контрактів. І у підсумку ми почнемо втрачати галузь ОПК, яку такою неймовірною ціною зростили”, — попереджає Михалко.

Щодо експортного потенціалу української зброї точно сумніватись не треба. До вторгнення лише “Українська бронетехніка” та “Укроборонпром” мали портфелі експортних контрактів на сотні мільйонів доларів. Що вже казати про виробників дронів та РЕБу, які випробували свої розробки в умовах найбільш технологічної війни у світовій історії.

Зброя на світовому ринку сьогодні користується неабияким попитом, тому низька ціна — це ключова перевага українських виробників. “Коли ми показуємо наш продукт, в Україні у нас питають, чому так дорого, а на заході питають, чому так дешево”, — розповів ЕП співзасновник компанії AeroDrone Дмитро Шимків.

Чим більше утисків зазнаватиме державний бюджет, тим більше дискусій про експорт зброї вестиметься з владою, виробниками, громадянами та союзниками. Але якщо держава взагалі збирається йти шляхом відкриття експорту, то чим раніше вона почне це робити, тим краще буде для галузі. 

Богдан МІРОШНИЧЕНКО