Кіссінджер, який не зрозумів Путіна

 У віці ста років помер американський дипломат Генрі Кіссінджер — один з архітекторів чинного глобального порядку. Він усе життя займався диктаторами і хвалився, що добре розуміє їх. Однак одного, найлютішого диктатора 21 сторіччя Володимира Путіна, він так і не зрозумів.

Понад 55 років світ жив за тими правилами, які створив, зокрема, Кіссінджер. Саме він за президента США Ніксона, у якого був спочатку радником з нацбезпеки, а тоді держсекретарем, сформував трикутник Вашингтон — Москва — Пекін. Він же домігся переорієнтації авторитарних, однак багатих на нафту країн Близького Сходу на Сполучені Штати. Показово, що Кіссінджер помер, коли його міжнародний порядок зазнає тектонічних змін, коли Росія та Китай уже разом кидають виклик США, а деякі монархії Близького Сходу, після нападу ХАМАС на Ізраїль, починають грати проти американців.

Багато хто, певно, пам’ятає кадри з фільму “Форрест Гамп”, коли головний герой бере участь у турнірі з пінг-понгу. Цей епізод має конкретну історичну паралель — організацію змагання з настільного тенісу між американськими та китайськими командами. Це відбулося за сприяння Кіссінджера, і завдяки цьому Китай отримав можливість експортувати свої товари, а американці вивели Пекін з ізоляції і дозволили обіг в країні долара. Мао Цзедун, який боявся того, що Радянський Союз нападе на його державу, в подальшому, у лютому 1972 року, зустрівся з Ніксоном та Кіссінджером у Пекіні. Відносини між країнами, що були заморожені 22 роки через захоплення влади комуністами, розморозилися. А Китай тоді отримав запевняння, що американці не підтримуватимуть прагнення жителів Тайваню оголосити незалежність.

Вже у травні 1972-го Кіссінджер разом з Ніксоном приїхав до Москви, де їх зустрів генсек Брежнєв зі своєю делегацією, один із учасників якої ледь не посадив президента США на несправний літак — в останню мить главу Білого дому попередив російський льотчик.

У Москві відбулася важлива розрядка. Сторони домовилися про скорочення ядерних боєголовок, визначили кількість ПРО (окрема домовленість) та різного типу ракет, які можна тримати на території Європи (ОСВ-1). Водночас Ніксон та Брежнєв підписали важливий документ “Основи взаємовідносин між СРСР та США”, який заклав фундамент для багатьох речей. Зокрема, для створення нині критикованої ОБСЄ та підписання в подальшому (вже у 1975 році) Гельсінського акту, який з часом зміг сколихнути дисидентські та антикомуністичні рухи в самій Москві. Цікаво, що цей всеосяжний договір між Ніксоном та Брежнєвим з американської сторони формулював виключно Кіссінджер, який з приводу цього вів перемовини з послом СРСР у Вашингтоні Добриніним.

Всі знають термін “нафтодолари”, та мало хто пам’ятає, що саме Генрі Кіссінджер був творцем цього явища. У 1971 році Ніксон відв’язав долар від золотого стандарту. На той момент американська валюта вже стала резервною для багатьох країн світу, проте розрахунки за продаж чи купівлю енергоресурсів, зокрема нафти, інколи проводилися в національних валютах інших держав.

Війна Судного дня 1973 року (боротьба Ізраїлю проти коаліції арабських країн) призвела до глобальної економічної кризи. Держави Близького Сходу, зокрема Затоки, відмовилися постачати нафту до Ізраїлю та США. Ціни підскочили вгору у чотири рази. Після завершення конфлікту Кіссінджер почав перемовини з лідерами регіону — автократами. Вони завершилися домовленістю, яка змінила міжнародну економіку: долар прив’язали до вже “чорного золота” — нафти. З того моменту країни Затоки, особливо Саудівська Аравія, продавали нафту за американські долари, переводили їх у національні валюти, а потім вкладали ці ж гроші у видобуток енергоносіїв. Це давало величезний ріст — як американський економіці, так і економікам країн Близького Сходу. Певний зиск отримувала від цього і Москва.

***

В Україні, та й загалом у державах пострадянського простору, не дуже розуміють, що Кіссінджер вкладав у своє визначення Realpolitik, концепція якої була сформована ще Отто фон Бісмарком. Зазвичай говорять про те, що Кіссінджер дотримувався тої самої думки, що і перший рейхсканцлер Німецької імперії, — що зовнішня політика держави має бути прагматичною та реалістичною, базуватися на силі та прагненні вплинути на рішення інших країн.

Втім, якщо досліджувати не лише його знану книгу “Дипломатія”, а й інші роботи, і не читати їх російською мовою, то можна зрозуміти, що Кіссінджер був більш близьким до політичної філософії кардинала Рішельє. Американський дипломат вважав, що часом дії, вчинені з добрими намірами, можуть призвести до трагічних та негативних для держав наслідків. Міністр Королівства Франція, Арман-Жан дю Плессі де Рішельє, хотів встановлення стабільності за рахунок балансу сил, навіть якщо б для цього потрібно було вести 30 років війну проти своїх противників. Того ж самого хотів і Генрі Кіссінджер, який був прихильником цієї концепції до останніх днів свого життя.

Саме тому цей справді великий американський дипломат виступав проти визнання самостійності країн Балтії під час розпаду Радянського Союзу. І саме тому він не хотів, аби Україна була частиною НАТО. Навіть в останній рік свого життя, коли він вже консультував керівництво нашої держави і змінив свою позицію щодо членства України в Альянсі, Кіссінджер не хотів, щоби Росія вийшла з Криму.

Цю концепцію він назвав моделлю “спільного невдоволення”, коли б Україна не могла звільнити усю свою територію, однак була би частиною НАТО, а Росія залишилася би з Кримом і не прагнула би реваншу. Причому Кіссінджер не просто так хотів, щоби наша держава стала членом Альянсу. Він вважав, що це дозволить НАТО (читай — США та умовно Німеччині) контролювати Київ, щоби той не захотів у подальшому силою забрати назад Кримський півострів. За цього варіанту, як він стверджував, Путін буде скинутий, і до влади в Росії прийде новий керівник.

Кіссінджер дуже боявся краху Росії. Відверто кажучи, він не був самотнім у цих переживаннях — багато американських аналітичних структур нині про це думають: що може статися, якщо РФ зазнає краху. Ці ж люди вели ті ж самі дискусії і перед крахом СРСР. Американський дипломат розумів, що Росія іде у бік фашизму і боявся цієї тенденції. Проте ключове, чого насправді Кіссінджер не розумів, це те, з ким він має справу — Володимира Путіна.

***

Генрі Кіссінджер, звісно, займався багатьма дипломатичними питаннями і за часів Ніксона, і за президентства Форда. Та його профілем завжди були диктатори. Він міг легко знайти з ними спільну мову. Приїхати до Брежнєва і на полюванні нарізати до розлитої генсеком горілки ковбаску. Жартувати на перемовинах із комуністом Мао і казати, що сам він, американський дипломат, сидить по ліву руку від правого президента США. Кіссінджер розбирався в усіх автократах, однак він проколовся з Путіним. Колишній держсекретар назвав російського президента персонажем з романів Достоєвського, який сумнівається в російському народі. Одначе, і це була ключова помилка Кіссінджера, він не розумів, що Путін не сумнівається у системі КДБ.

Це б йому міг допомогти осягнути колишній друг — глава Служби зовнішньої розвідки РФ, а до того перший заступник керівника КДБ СРСР, генерал Євген Примаков. З ним Кіссінджер познайомився за часів холодної війни десь між близькосхідним фронтом та різними майданчиками з переговорів між США та Радянським Союзом. До смерті і після смерті Примакова американський дипломат майже щорічно навідувався до Росії і виступав на “читаннях”, що були присвячені колишньому главі розвідки РФ. А потім сам визнавав, що сумує за своїм старим другом, коли той вже пішов з життя.

Примаков, який за Єльцина очолював уряд РФ і ледь не став “спадкоємцем”, президентом Росії, дуже гарно знав, як працює КДБ, з якого сам вийшов. І саме він створив нинішню систему російського МЗС, а ще розвідку сучасної Росії. Примаков прагнув влади, хотів усунути від потоків “родину” — найближче оточення Єльцина, його олігархів, вів боротьбу з ними та комуністами, мав для цього заможних союзників, як от колишнього мера Москви Юрія Лужкова, одначе він все ж мріяв про повернення часів СРСР.

А Путін хотів зовсім іншого: приносити гроші КДБ спочатку у Ленінграді (Санкт-Петербурзі), продаючи усе, що тільки можна — від підводних човнів до рідкоземельних металів та “білетів” у казино, — а потім у Москві. Кіссінджер не зрозумів, що Путіна завжди хвилював кеш і надійна робота системи державної безпеки — КДБ. Це не була та людина, яка мислила великими категоріями, до яких звик Кіссінджер. Не зрозумів американський дипломат, що в Росії не існувало демократії, що усім парадом керували органи з нацбезпеки, які ставили колись як на Примакова, так і на Путіна. Що КДБ в Росії переміг.

Тому Кіссінджер і організовував усі ці зустрічі дружби між США та Росією, він разом — о диво! — з тим самим Примаковим організовував перемовини Медведєва та Обами вже після війни Росії проти Грузії. Це саме американський дипломат агітував за перезавантаження відносин між Вашингтоном і Москвою. Він же був посередником під час дискусій в Овальному кабінеті, коли вже президент Трамп приймав у себе глав МЗС Росії та України — Лаврова та Клімкіна.

Ми вже не дізнаємося про те, чи Кіссінджер помилявся, чи грав у власну гру, одначе він все ж зробив дві важливі речі перед самою смертю. По-перше, допоміг в організації зустрічі президента Зеленського з американськими топбанкірами та директорами потужних корпорацій США. Там вже дипломат дав своє бачення того, як треба вести нині комунікацію з Заходом щодо Росії. Він же допоміг главі Білого дому Джо Байдену домогтися приїзду генсека КНР Сі Цзіньпіна до Сан-Франциско. Саме Генрі Кіссінджер вів окремі перемовини у Китаї з лідером Китаю і переконував його відійти від ідеї гарячого протистояння.

Модель Кіссінджера, яка існувала 55 років, зазнала фіаско. Путін заявив, що український та білоруський народ — це частина так званої російської цивілізації, а “руський мір” має охоплювати усі території, які колись належали Російській імперії та СРСР. Це, звісно, символізує одне — небажання Москви іти на будь-які перемовини і те, що її цілі не змінилися, що вона так і хоче знищення України як держави.

Після перемовин у Сан-Франциско китайські військові кораблі витурили за межі Південно-Китайського моря, яке чомусь вважається виключно власністю КНР, американський есмінець Hopper, продемонструвавши США, що сценарій відкритого протистояння нікуди не зник.

Великий дипломат Генрі Кіссінджер відійшов, а з ним остаточно щезла та глобальна система, яку довгий час конструював він та його послідовники. 

Олександр ДЕМЧЕНКО, редактор відділу “Світ”