- Михайло, як зараз складається ваше життя після полону? Як проходить лікування, реабілітація?
На даний момент я набираю вагу (в полоні військовий втратив понад 23 кілограмів — “Апостроф”). Це для того, щоб організм переніс операцію, адже потрібно, щоб працював імунітет. Майже повністю я набрав вагу і приблизно на початку грудня я полечу в США, де мені зроблять операцію. Потрібна така підготовка, бо лікарі хочуть все зробити якісно.
- Яка операція на вас чекає? Складна?
Так, складна. Треба щоб рука відновилася на сто відсотків. Розумієте, зібрати кістку то не є проблемою. Є старий добрий спосіб: розрізається рука, в середину вставляється титанова пластина, загвинчується і вона тримає кістку. Але з м’язами складніше. В 50 відсотках випадків рука не відновлюється повністю, адже пошкоджені нервові закінчення.
- Вже звикли до уваги до себе як до рок-зірки?
Чесно кажучи, мені це набридає. Є люди, якім потрібна популярність, адже це їх робота. Популярність сама по собі не є чимось поганим, але я її отримав неочікувано і одразу стільки, що таке враження, що я Фредді Мерк'юрі. Всі одразу налетіли і проходу не дають, і це набридає дуже сильно. Хочете селфі зробити? Ну добре, прийшов в супермаркет, нехай всі зроблять селфі, а потім я піду спокійно куплю собі продукти. Я толерантна людина, я все розумію. Єдине селфі, яке я зробив сам, коли я підійшов до людини, це був Стас Боклан.
- І на вулицях впізнають?
Та не просто впізнають, мене замахали вже (сміється). Але я все розумію, я ж кажу, що я людина толерантна. Якби я сам йшов і побачив, наприклад, Ліонеля Мессі, то я би підійшов до нього і сказав: “дозвольте з вами зробити світлину”. Це неодмінно. Тому я розумію людей. Вони самі мене зробили популярним, і як я можу їм відмовити?ї
- В одному з інтерв’ю ви казали, що коли ти в полоні, то ти сперечатись не можеш, бо біля тебе стоїть людина з автоматом. Зараз ви на свободі. Сперечатись вже можна, хоч і заочно. Щоб ви відповіли на російські закиди на кшталт “8 лет бомбили дамбасс”?
Ніхто з наших не бомбив ніякий Донбас. Ви подивіться на Херсон, який звільнений від російської окупації і по якому зараз б’ють росіяни. В якому він стані? До мене з Херсона нещодавно дзвонила знайома, каже — жива здорова, зв'язок відновили. Я питаю, а як там хата? Вона каже, що все ціле. Тобто наші били, але били точно, попадали саме в цілі, а не просто накривали квадрати, коли купа цивільних гине, як це роблять москалі.
- А чи є сенс взагалі сперечатись? Адепти “8 лет бомбили дамбасс” щось здатні зрозуміти?
Ні. Немає сенсу сперечатись з людиною, яка деградована. Мені здається, що ті ж самі “денеерівці” які зараз в Донецьку, просто не знають всієї правди: що наші перемагають, що їм треба тікати в Росію. Вони дезінформовані і деградовані одночасно. Більш того, вони думають, що ми тупі, а вони всі розумні. А ти розумієш, що ти розмовляєш просто з бидлом, якому дали автомат. Вони ж навіть не військові. Наприклад, ходили там в тільняшці по лікарні, а щоб одягти її на себе, ти повинен стрибати з парашутом. Я питаю: “скільки в тебе стрибків?” А мені у відповідь: “какие еще прыжки”? Деградовані вони, і це мене дуже сильно тішить, і саме тому ми у них сто відсотків виграємо війну.
- На допитах співробітники ФСБ “чесали” за ідеологію по типу “Україна — штучна держава” і в такому дусі?
Особисто мені ні, адже я одразу їм пояснив, хто я такий і свою позицію. Вони мене почали питати: “как ты относишься к ЭТОЙ войне”. І я на цьому скипів і почав їх грузити, кричати на них. Вони до мене: “так ты что патриот?” Як взагалі можна ставити такі питання?..
- А для чекістів це чомусь було дивно, що людина — патріот?
Виходить що так. Але більше за все мене взбісило, коли мене запитали: “ты откуда?” Я кажу: “з України”. “Не, ну город какой?” Я відповідаю, що з Тернополя, центр західної України. “И что вот это ты с Тернополя, с западной Украины приехал аж сюда повоевать?” А я до нього питаю, а звідки він. Відповідає, що з Ростова-на-Дону. Я кажу, а от якби у тебе десь в іншому місті Росії почалась біда, ти би туди поїхав? Ну він відповідає, що це все “ліріка”. Ну яка це “ліріка”?
- Ви були “западенець” в полоні у “денеерівців”. Ви зрозуміли за що, вони так ненавидять “западенців”?
Так, “западенець”, але я вдома розмовляв російською мовою і за це на вулиці постійно вигрібав по повній програмі. Я був російськомовний. А щодо ненависті, то там справа не в тому “западенець” чи ні, там тригер “Україна” і “Азов”. Навіть коли вони хотіли спихнути свої військові злочини, то вони не на ЗСУ хотіли їх спихнути, а саме на “Азов”.
- Як взагалі була побудована злочинна система утримання в полоні?
Коли ти попадаєш в полон, тебе в першу чергу повністю роздягають, бо це колонія. Охороняють професійні вертухаї. Вони ідіоти на всю голову і це садисти, але вони професіонали своєї справи, це я зрозумів одразу. Нам росіяни пообіцяли, що на Оленівці “денеерівців” не буде і вони навіть замалювали білою фарбою всі прапори “ДНР”. Але я наперед знав, що нас обмануть, бо це ж москалі, вони завжди брешуть як ті пси. Тому нас охороняв “ДНР” і начальник колонії — “ДНР”. Там “Кірюша” в них такий собі, то це Берія на Оленівці. Це людина, яка особисто своїми руками мучила і катувала.
Михайло Діанов під час оборони Маріуполя
- Що з такими “Кірюшами” робити після звільнення окупованих територій?
Просто посадити у в’язницю. У в’язниці з ним розберуться. У сєпарів сталася ж така біда: коли в 2014 році сформувалися “ДНР” та “ЛНР”, на тих територіях лишилися колонії, де відбували покарання люди. У цих зеків офіційно спливали строки ув’язнення в 15, 16, 17 році і так далі. А їх не випустили, коли підійшов час. Поставили умову: ви вийдете, якщо візьмете автомат до рук і підете стріляти “укропів”. Тобто почався “бєспрєдєл”. А для зони такі речі так просто не проходять. І ті зеки, які залишилися там, звичайно тримають зв'язок з нашими зеками на підконтрольних територіях. Тому, якщо таких як “Кірюша” посадити до в’язниці, то з ними поговорять як треба. Я злочинців ненавиджу, але в нас виявляється навіть зеки — патріоти.
- Зараз Росія використовує тактику ракетного терору, обстрілюючи енергетичну інфраструктуру. На ваш погляд, що заважає росіянам зрозуміти, що це тільки розлючує українців ще дужче, а не схиляє до думок про перемовини?
Розумієте, коли диктатор при владі, то йому потрібно, щоб його підлеглі були деградовані. Він не хвора людина, він не зійшов з розуму, він — дов*ойоб. Кращого слова просто неможливо знайти. Це його сутність. Тому вони дійсно не розуміють, що вся ця ситуація з обстрілами ще більше зближує українців. Заходжу в ліфт, а там стоїть коробка на випадок вимкнення світла, в якій знаходяться медикаменти, ліхтарик, вода, серветки. І це люди самі роблять.
- Чи стикалися ви на полі бою, з так званими, кадирівцями та вагнерівцями? Росіяни ж їх позиціонують мало як не військову еліту якусь. Які насправді з них вояки?
Ну то що вони там говорять, це одне, а ви ж подивіться на результат. Скільки їх там зараз лежить в землі, на землі. Офіційно кажуть про 85 тисяч ліквідованих, а я впевнено кажу, що в два рази більше, адже до Маріуполя ще ж ніхто не дійшов і щось там підрахувати зараз складно. Крім того, влітку ж там ще почалася холера, і, на жаль, купа загиблих і цивільних.
Михайло Діанов після звільнення
- Коли ви виходили з Маріуполя, в якому стані було місто?
Те, що росіяни били в Маріуполі по інфраструктурі то ще пів біди, а вони ж били саме по будинкам цивільних, по приватному сектору. Били просто туди, куди їм заманеться. Церкву знищили, родильний дім, госпіталь в якому я лежав, школи, знищили другу лікарню міста. Більш того, вони не просто знищили лікарню, вони зайшли в середину, вивели моїх побратимів, які там лежали, і усіх розстріляли. Золото виносили з магазинів, телефони, техніку. Вони збідовані. Не бідні, а саме збідовані: морально, фізично, повністю.
Коли ми повернемо Маріуполь — саме коли, а не якщо — ви побачите жах. Там міста просто немає. Це місто до 2014 року мало 750 тисяч населення. Після 2014 року — 500 тисяч. Коли ми виходили з “Азовсталі”, там було населення максимум 175 тисяч. Там цивільних лежить під землею тисяч 100.
- Ви військовий, і захищаєте країну. А країна, це все ж таки, передусім її люди. Але ці ж такі люди привели, наприклад у парламент ОПЗЖ, Медведчука. Чи вам не прикро від того, захищати таких людей?
Дуже прикро. Але спочатку у в’язницю, а потім нехай беруть кувалди в руки і відбудовують міста України, які знищені. Нехай працюють. Я і в Києві таких людей знайду, і в Тернополі і у Львові. І я не один такий. У нас військове угрупування — морські піхотинці, які мають величезний досвід. І буде так само, як коли Моссад по всій планеті шукав нацистів. І ми будемо шукати. Сто відсотків. Ніхто не уникне покарання.
Дізнатись більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали прихисток в Німеччині, ви можете на сайті організації Enable Me Ukraine.
Проект реалізується за підтримки DSEE.
