Катерина Левченко, засновниця KRCC: “Зараз час креативно розвивати Кривий Ріг — у ньому пожвавлена економіка та приплив людей”

 

“Про креативну частину Кривого Рогу дуже мало знають, тому що образ індустріального центру залишає ці речі поза увагою”

Повномасштабне вторгнення запустило в країні процеси переосмислення на різних рівнях — індивідуальному, загальнонаціональному, на рівні окремих міст. Розкажи, як змінюється Кривий Ріг? 

Мені важко відокремити загальну міську тенденцію від особистої. Мене до переосмислення Кривого Рогу підштовхнуло повномасштабне вторгнення. З’явилось відчуття, що немає часу на якісь очікування — треба діяти.

Кривий Ріг як місто історичне не має якогось особливого міфу, а як місто сучасне не має стратегії розвитку. У цьому є і плюс: можна взяти й фактично з нуля створити цей міф, віднайти ідентичність, яку приймуть мешканці міста й переселенці. Але мінус у тому, що місто щойно зараз починає якось себе усвідомлювати.

Можливо, Кривий Ріг і не має якогось яскравого міфу, але певні сталі уявлення про нього все ж є. Це, наприклад, асоціації з великою індустрією, спогади про “бігунів” 1990-х, картинка надзвичайно довгого міста.

Усе так. Кривий Ріг як індустріальний центр — це факт, але водночас потужний, ще радянський наратив, який робить невидимим багато інших речей, які є в місті. Ми бачимо те, на що спрямовуємо увагу. Якщо фокус уваги на індустрії — бачимо планову економіку, режим життя людей, підлаштований під виробництво, відповідну систему цінностей. Не можна сказати, що в Кривому Розі не існувало креативної, мистецької частини — тут був, наприклад, культурологічний часопис “Кур’єр Кривбасу”, літературний фестиваль “Руді тексти”. Але про це дуже мало знають, тому що образ міста як індустріального центру залишає ці речі поза увагою. Вони мало досліджені й не оцінені в національному масштабі. І в результаті молодь, яка не бачить себе частиною цього індустріального центру, виїжджає з Кривого Рогу.

Зараз, під час повномасштабного вторгнення, більшість студентів мають онлайн-заняття — і це позитивно вплинуло на місто. Адже молодь, яка навчається в інших містах, залишається в Кривому Розі й учиться дистанційно. Тепер у нас значно більше молоді і на якихось культурних подіях, і просто на вулицях.

Зараз маємо також багато переселенців з Херсонської та Донецької областей. Вважаю, нам слід створити для них добрі умови, сприяти, аби вони залишилися жити й працювати в Кривому Розі.

Війна вплинула і на нашу промисловість: зараз місто вже не може експортувати таку кількість товару, як раніше; більша частина підприємств працює на неповну потужність або не працює взагалі. І це, звісно, впливає на рівень заробітної плати, відповідно й на можливості дозвілля.

Тож одна з місій Криворізького центру сучасної культури — розвивати креативні індустрії, креативний потенціал міста, сфери товарів і послуг. Це важливо і для молоді, і для ширших можливостей дозвілля й роботи. Креативна економіка дасть місту більше незалежності від експорту, від закордонних інвестицій. Це також можливості нового стилю життя — розвивати креативне підприємництво, купувати ці послуги.

“Можливість долучатися до сучасної культури — це певний етап розвитку і міста, і держави”

Я сказала б, що сама поява у Кривому Розі центру сучасної культури є важливим етапом переосмислення міста. Як у місті сприймають роботу KRCC?

Важливо сказати, що ми не прийшли на порожнє місце: до появи KRCC у Кривому Розі були (і є досі) культурні ініціативи, хоч, так би мовити, не мейнстримні.

Спочатку мали амбіцію стати такою собі парасолькою, яка об’єднає всі ці ініціативи, допоможе їм розвиватися, розширяти аудиторію. Але під час роботи зрозуміли, що їм це насправді не потрібно, що не слід думати, ніби треба ходити й усіх ощасливлювати допомогою — слід просто робити свою справу. І мені здається, що на тлі того, що зараз робить KRCC, ті інші ініціативи також стають більш видимими.

Нині взагалі видається, що культурне життя Кривого Рогу вирує: є події KRCC, є заходи “Шелтера”, “Породи”. І в мешканців міста з’являється вибір. Якщо раніше тут була, умовно, одна культурна подія на місяць, то тепер є альтернатива, як і має бути, чому присвятити свій час сьогодні.

Утім мені здається, поки що, на жаль, не всі мешканці Кривого Рогу знають про KRCC. Ми постійно збираємо відгуки відвідувачів, і часто вони кажуть: я ніколи раніше не був на виставці сучасного мистецтва. Або: я раніше була на подібному заході раз у житті й мені приємно, що тепер така можливість є в Кривому Розі. Дуже прикро, що люди відкривають для себе подібний досвід тільки зараз, хоча таке право належить їм апріорі — вони мали б зростати з нашим сучасним мистецтвом, сучасною культурою, відчувати себе її частиною.

А чому, на твій погляд, це важливо — мати можливість долучатись у своєму місті до сучасного мистецтва й сучасної культури?

Це певний етап розвитку і міста, і держави. Якщо сучасні культура й мистецтво існують десь там, то місто перебуває в стагнації, його мешканці не мають доступу до нових ідей і залишаються ментально, інтелектуально десь наприкінці ХХ століття. Це створює розрив між різними регіонами, різними групами суспільства, і він заважає нам як державі рухатися вперед, бути цікавими на міжнародній арені. Це означає поляризованість суспільства, напругу всередині країни.

Якщо місто відірване від сучасних культурних практик, це впливає ще й на професійну спільноту, робить її невидимою, відкидає назад.

Ти назвала дві ініціативи, які є в Кривому Розі, крім KRCC. Розкажи про них трохи більше.

“Шелтер” — це громадський культурний центр, який існує вже років двадцять. Осередок сучасної культури, більш неформальних її практик. Розташований не в центрі, а у віддаленому районі — у цьому плюс, бо він залучає мешканців околиць до локальних культурних подій, але є й мінус, бо не може стати тією центральною інституцією, яка задавала б тренди.

Громадська організація “Порода” — нова ініціатива, їй, здається, три-чотири роки. Вона просуває актуальні літературні практики, виставки, створює майданчик для розвитку креативних індустрій, проводить ярмарки, куди запрошують неформальних музикантів, літераторів, пропонує простір обміну думками та знайомства містян з альтернативною культурою.

“Для нас важливо співпрацювати з бізнесом, допомагати йому реалізовувати корпоративно-соціальну відповідальність”

Нова подія KRCC — виставка, створена в колаборації з підприємством “АрселорМіттал”. Хто придумав таку співпрацю, чому вона важлива для вас?

Важлива з багатьох причин. На відміну від “Шелтера” чи “Породи”, KRCC важливо залучати до практик сучасної культури якнайширшу аудиторію. Ми прагнемо робити події та заходи такими, щоб на них захотіли прийти бабуся з онуком, неформальні студенти, бізнесмени 45+ — і щоб усі вони знайшли щось цікаве для себе, щоб це був майданчик взаємодії. “АрселорМіттал Кривий Ріг” має десь до 25 тис. співробітників різного віку, статі, від менеджменту до робітничих професій. Це дуже цікава для нас аудиторія. Крім того, за нашою візією, KRCC мусить бути прикладом успішного приватно-публічного партнерства. Для нас важливо співпрацювати з бізнесом, через спільні заходи допомагати йому реалізовувати корпоративно-соціальну відповідальність, показувати іншим (не лише криворізьким підприємствам, а й загальнонаціональним), що це важливо, що так може бути. Така взаємодія — одна з ознак демократичного суспільства, коли громадський, державний сектори і бізнес знаходять точки перетину й діалогу. 

Ми почали співпрацювати з “АрселорМіттал” ще 2020 року, тоді вперше зробили резиденцію RUDA project для сучасних художників і художниць. KRCC тоді ще не існувало, це був позаінституційний проєкт, спроба розвивати сучасне мистецтво в Кривому Розі. Ми зробили дві такі резиденції, і це дало розуміння, що окремі виставкові чи резиденційні проєкти не дають бажаного ефекту, що потрібна стратегія, загальна картина і візія. Так з’явився KRCC.

Коли це було? 

У травні минулого року ми реалізували перший проєкт уже як центр сучасної культури. Це була громадська конференція, куди запросили представників бізнесу й влади з питанням, чи, на їхню думку, потрібен місту такий центр. Долучилися також представники подібних центрів з інших міст — наприклад: КП “Львівське радіо”, Jam Factory, Teple Misto, “Ізоляція”. Ми запросили їх, щоб вони поділилися досвідом і розповіли, як можна розбудовувати нову культурну інституцію, на що вона впливає.

 

Працівники “АрселорМіттал” відвідували цю й наступні наші події. Вони зацікавилися, вирішили продовжувати співпрацю з нами. Зрештою, ми разом прийшли до ідеї інклюзивного проєкту для людей старшого віку, адже вони зараз максимально виключені з культурного й соціального життя, і не тільки у Кривому Розі, а й узагалі в Україні. Цьогоріч “АрселорМіттал Кривий Ріг” святкує ювілей — 90 років від заснування Криворіжсталі. І хоч мені й не подобається індустріальний образ міста, та Криворіжсталь займає значне місце і в його економіці, і в історії. Тому таке святкування ювілею здалося хорошою ідеєю: це і залучення до творчої роботи ветеранів праці, і популяризація сучасного мистецтва безпосередньо на велику аудиторію “АрселорМіттал Кривий Ріг”.

Чи вдається KRCC охоплювати таку різноманітну аудиторію: і дітей, і дорослих, і старших людей? 

Так, вдається потроху. Дитячий і підлітковий напрямок, щоправда, в нас поки що провисає: ми ще не маємо спеціальних програм, робимо хіба поодинокі воркшопи — аби батьки могли залишити там дітей і відвідати інші наші події. Але активно працюємо зі старшою школою, зі студентством. Наприклад, студенти ДУЕТ (Криворізький державний університет економіки і технологій. — Ред.) проходять у нас практику. Ті, хто навчається на менеджерів культури, працюють медіаторами на виставках, асистентами наших проєктних менеджерів, допомагають опитувати аудиторію. Ті, хто вчиться на міжнародній журналістиці, беруть інтерв’ю в наших запрошених гостей, пишуть новини для нашого сайту.

“Частина Кривого Рогу залишається російськомовною. Тут ніхто не порушує мовного питання”

Раніше ти згадала про переселенців з Херсонської та Донецької областей. За офіційними даними, з 2022 року через місто пройшло близько 70 тис. переселенців. Хтось поїхав далі, хтось залишився, але в будь-якому разі це велика кількість для міста з населенням 650 тис. — більш ніж 10 %. Чи відчувається їхній вплив на місто?

Є вплив через бізнеси, які релокувалися, — вони пожвавили життя міста. Наприклад, тепер у нас є чудовий магазин українського одягу й аксесуарів, який перевезли зі собою переселенці з Херсонщини, у них цікаві товари за супердоступними цінами. Є інші релоковані локальні бізнеси: магазин квітів, магазини декору. Таких послуг стало значно більше, ці зміни відчутні. 

Ми активно спілкуємося з нашими відвідувачами, серед яких є і внутрішньо переміщені особи. Завжди запитуємо про їхнє життя тут, про сприйняття Кривого Рогу. Звісно, це не репрезентативна вибірка, але вони кажуть, що їм подобається тут. Вони відчувають місцевих мешканців як дещо відмінних, але привітних людей, більш відкритих. Їх вражає, що це супердовге місто. У Кривому Розі відносно недорога нерухомість для придбання й для оренди, і це той плюс, який спонукає їх залишатися.

Мені здається, їх також спонукає залишатися те, що Кривий Ріг їм ментально ближчий, ніж, наприклад, міста на заході країни. 

І ментально, і географічно. Оця фізична близькість теж важлива для багатьох. Знову-таки, це індустріальний центр — тобто переселенцям з інших індустріальних міст сходу легше тут знайти роботу за фахом. Це також звична архітектура міста. 

Важливо, що частина Кривого Рогу залишається російськомовною. Тут ніхто не порушує мовного питання. Це не дуже добре, оскільки українізація відбувається значно повільніше, ніж, наприклад, у Києві. Але якщо ти розмовляєш тут російською, ніхто не критикуватиме тебе, не робитиме зауваження, і для багатьох переселенців це комфортна ситуація. 

Також відіграє роль спільність культурних традицій. У Кривому Розі не святкують релігійних свят, тут немає традиції ходити в неділю до церкви, тут якийсь більш зрозумілий для переселенців ритм життя: День металурга, День шахтаря й інші подібні свята.

Після того, як від України фактично відпала частина промисловості, яка опинилася на тимчасово окупованих територіях, Кривий Ріг ніби перебрав на себе центральне місце у сфері індустрії. 

Так, зараз Кривий Ріг — фактично єдиний такий центр. Є ще Горішні Плавні, частково Дніпро, але в Кривому Розі найбільша кількість підприємств, виробляється найбільше промислових товарів.

Моя персональна амбіція та частина місії KRCC — зробити Кривий Ріг привабливим осередком сучасної культури та промислового туризму. Зараз дуже хороший час розвивати саме це місто, у ньому пожвавлена економіка, багато податків і, відповідно, грошей. Місто може собі дозволити бути цікавим і привабливим для туристів, інвестувати в розвиток туристичної інфраструктури, щоб гості з Києва чи Франківська могли побачити тут ще щось, крім індустріального пейзажу. Він, звісно, прекрасний — тут є гори з відвалів, можна поплавати і в річці, і в затопленому кар’єрі, відвідати великі промислові об’єкти й дізнатися, наприклад, як Україна заробляє гроші на міжнародному ринку, яку продукцію ми експортуємо. Але мають бути також культурні атракції, відповідна сфера послуг.

Нині в місті є три чи чотири готелі, лише два з них у центрі. На мою думку, вони не зможуть закрити туристичний запит. Нормальні, щоб зупинитися на день, але недостатньо комфортні для тривалого проживання.

А зараз узагалі приїжджають туристи? 

Я не володію статистикою, але мені здається, що ні. Приїжджають, наприклад, представники міжнародних організацій, які працюють з Херсонщиною, і їм простіше зупинитися в Кривому Розі. Приїжджають журналісти, які роблять, скажімо, дослідження про Зеленського або працюють з переселенцями, з деокупованими громадами Херсонської області. Мої друзі та знайомі з інших міст або ніколи не були в Кривому Розі, або були проїздом, або були раз і мало що бачили. Здається, це треба змінювати.

Ти згадала Зеленського. Чи закарбувалася якось його фігура в міфі міста? Чи запитують, наприклад, про будинок, де він жив і де живуть його батьки? 

Так, запитують. Але Зеленський був суперважливою фігурою для міста задовго до президентства. Я росла в Кривому Розі й пам’ятаю, як усі пишалися ним, розкуповували квитки на “95-й квартал”, дивилися ефіри, обговорювали його та всю команду. Але зараз я не чую, щоб його обговорювали містяни. Зате постійно приїжджають журналісти, які просять розказати, що ми думаємо про Зеленського, де він ходив, що він тут робив і так далі.

Але при цьому назва району — 95-й квартал — раніше неформальна, тепер стала офіційною, затвердженою на рівні міста. Які ще є зміни в офіційних назвах? Чи є тут драматичні дискусії навколо перейменувань, незадоволення? Цей процес дуже бурхливо проходить, наприклад, в Харкові чи в Одесі. 

Є, адже представники муніципалітету не залучають громадськість до прийняття рішень. Громадські активісти й журналісти виносять у публічну площину питання вибору тих чи інших героїв, а муніципалітет це ніяк не коментує або посилається на якісь закриті зустрічі. Я часто бачу коментарі в соцмережах, чую на вулиці скарги людей, які навіть не знали, що ту вулицю, на якій вони живуть, уже перейменували. Або не знають, що це за людина, на честь котрої переназвали вулицю.

Які саме перейменування найбільше обговорюють?

Наприклад, нещодавно вулицю переназвали іменем Караманиця — це був директор одного заводу. І люди не розуміють, чому обрали його, а не якогось діяча культури, не загиблого захисника, чому його вважають настільки видатним, щоб присвятити йому цілу вулицю їхнього міста.

Не шкодують за вулицями Пушкіна чи Єсеніна? 

Ні, тут немає питань, чому прибрали ім’я Єсеніна, є лише питання, чому замість нього обрали саме Дудаєва. За старі назви тут ніхто не тримається.

“Складно увійти в партнерства з культурними інституціями — вони виявилися більш інертними, ніж бізнес”

Повернімося до роботи KRCC. У вас є цікава ініціатива — культурні п’ятниці. Розкажи про це. 

Цю ініціативу ми започаткували пів року тому, в січні. Проводимо одну культурну п’ятницю на місяць. Це, по суті, нетворкінг для діячів культури, креативних підприємців і просто для всіх тих, хто цікавиться культурою. Ми бронюємо зали в різних кафе, і важливо, що власникам це подобається, вони йдуть нам назустріч. Приходять люди, замовляють собі, що хочуть, і спілкуються на задану тему — без експертів чи модераторів. Це рівне середовище, куди можна прийти абсолютно непідготовленим, просто щоб послухати та дізнатися щось нове.

У нас були різноманітні теми: феномен Тичини, сучасне мистецтво Кривого Рогу, обмін досвідом зі Львовом. Була Powerpoint Party — вечірка, де кожен, хто бажав, готував презентацію в Powerpoint на будь-яку тему й виступав з нею. На мій подив, це була одна з найпопулярніших зустрічей.

Ці заходи збирають 20—35 людей, і це немало для Кривого Рогу. Щоразу це інші люди, постійних відвідувачів майже немає. Ці зустрічі використовують і для знайомств, і для рекламування своїх бізнесів, і для обміну інформацією про цікаві культурні події в місті. Тут зустрічаються місцеві і переселенці, власники бізнесів і вчителі мистецьких шкіл, це відкрита спільнота. Ми дуже задоволені цією ініціативою, і я рекомендую її всім іншим містам — вона абсолютно не потребує інвестицій і дає при цьому сталий ефект.

Що зараз найскладніше в роботі KRCC? 

Це неготовність міста до сучасної культури. У центру досі немає власного приміщення, інфраструктури. Ще рік тому було складно увійти в партнерства з іншими культурними інституціями — вони виявилися більш інертними, ніж бізнес. От саме бізнес одразу був готовий прийняти щось альтернативне, цікаве й нове. А професійна культурна спільнота побоювалася нових форматів, нових практик, сприймала як щось потенційно вороже. Це, мені здається, якісь залишки радянського мислення: не чіпайте мене, а я не чіпатиму вас. Це середовище боїться партнерства, йому простіше конкурувати або ворогувати. Його дивує, що хтось безкорисно хоче чимось поділитися.

Ще одна проблема — це страшенний брак кадрів. Оскільки це промислове місто, тут не розвинений складник проєктного менеджменту. А про проєктний менеджмент у культурі взагалі можна забути. Важко знайти людину, яка не боїться генерувати ідеї. Більшість людей, з якими співпрацювали, хочуть отримувати конкретні вказівки для кожного кроку, їм важко проявляти ініціативу, вони не мають відчуття, що їхні ідеї можуть бути цінними. 

Якщо помріяти, які зміни ти хотіла б бачити в Кривому Розі через п'ять років?

Я хотіла б, щоб KRCC мав сталу дієву модель фінансування та великий власний простір з різноманітними проєктами, кав’ярнею, щоб люди могли проводити тут весь свій вільний час із друзями, з родиною, дітьми. Хотілося б, щоб з’явився великий туристичний центр, щоб туристи точно знали, куди їм звертатися по інформацію та послуги — від брендованої продукції та сувенірів до організованих екскурсій.

Також я мрію, щоб у Кривому Розі було більше іноземних інвестицій, більше можливостей, щоб у місті залишалися студенти, залишалися переселенці. Щоб з’являлося доступне сучасне житло, нові можливості для роботи, щоб розвивався креативний бізнес. Зараз креативний бізнес у місті — це переважно тату-салони, фото- чи відеостудії. А хотілося б, щоб з’являлися видавництва, архітектурні бюро, дизайнерські групи. Щоб у цьому місті було цікаво жити молоді й комфортно всім.

Ксенія БІЛАШ, редакторка відділу “Культура”