Кажіть правду

“Кажіть правду, кажіть багато правди, кажіть стільки правди, скільки від вас її не чекають. Ніколи не кажіть всю правду”, — люблять говорити американці.

Американця Джозефа Стіґліца українські вчені люблять цитувати, бо він завжди каже ту правду, яку поділяють і вони. Дуже зручно посилатися на автора багатьох наукових праць у сфері економіки, лауреата Нобелівської премії.

У науковому вжитку Стіґліц — визнаний авторитет. Сперечатися з ним — марна справа, бо його погляди завжди збігаються з вашими.

Звичайно, це стосується того, що він сказав. Однак наукове життя побудовано так, що багато сказати можна, але сказати усе неможливо. Тому і не кажуть. Натомість про все можна промовчати. У такому разі і сперечатися нема про що.

Усі ці сентенції стосуються статті Стіґліца “Приборкання непокірних фінансів”.

Коли Стіґліц каже, що ідеологія вільного ринку привела світ на грань катастрофи, це правда. Однак він промовчує, що економічний лібералізм виник у 19 столітті, а у 1920-х роках він привів до Великої депресії у США, яка полонила світ. Мовчить він і про те, що авангардом розвитку вільного ринку завжди були Сполучені Штати.

Коли Стіґліц каже, що інновації, вивільнені сучасними фінансами з пут колишніх стереотипів, не привели до тривалої ефективності, це правда. Однак він мовчить, що батьківщиною цих так званих інновацій були США, а найліпший приклад їх від'ємної ефективності для держав показав американець Джордж Сорос.

Коли Стіґліц каже, що під час вступу економіки у рецесію доходи падають, а витрати держави вимушено збільшуються, це правда. Однак він мовчить про те, що останній вступ економіки у рецесію є результатом “інновацій” у фінансовій сфері, найбільш активними провідниками яких були американці.

Коли Стіґліц викриває прихильників жорсткого курсу у додержанні дефіциту державного бюджету шляхом скорочення державних витрат, наслідком чого є витіснення приватних інвестицій, рецесія і депресія, це правда.

Однак він мовчить про те, що друкарський верстат знаходиться саме у США, а тому американці завжди мають можливість послабити жорсткий курс щодо самих себе, переклавши частину емісійного податку на інші країни.

Коли Стіґліц коментує зростання дефіциту державного бюджету США та Німеччини і критикує заклики до його економії, то це багато правди.

Проте він забуває, що нинішня криза почалася не як економічна, а як фінансова, тому така позиція вступає у протиріччя з державницькими намаганнями Барака Обами обмежити роль фінансово-банківської системи США. Тобто навіть далеко не економіст Обама розуміє, де котлети, а де мухи, і що їх поєднує.

Коли Стіґліц стверджує, що економія бюджетних коштів підриває економічне зростання, а тому зниження держборгу буде мінімальним, то це багато правди. Однак він мовчить про те, що США витрачають сотні мільярдів доларів на рік на ведення війн, і тому державний борг Америки у 2010 році складе 98% ВВП.

Тобто, щоб позбутися цього боргу, американці, в тому числі Стіґліц, повинні на рік відмовитися від зарплати і харчуватися святим духом.

Коли Стіґліц каже, що фінансові ринки створили систему, яка нав'язує свої погляди, то це стільки правди, скільки від нього і не чекали.

Однак він мовчить про те, що найбільшим фінансовим ринком світу є фінансовий ринок США, який де-факто формує і певним чином контролює інші фінансові ринки світу, які базуються на крос-курсі національної валюти країн до долара. Тобто нав'язування поглядів фінансової системи йде від самих США.

Коли Стіґліц каже, що, загнавши світ у хаос, фінансові ринки говорять Греції та Іспанії: ви будете винні, якщо не скоротите витрати, і будете винні, якщо зробите це, то це, безумовно, ще одна правда, якої від нього не чекали. Однак він мовчить про те, що 40% світового фінансового ринку керують громадяни і уряд США.

Коли в кінці статті Стіґліц наголошує, що фінанси — це засіб підійти до кінця, але ще не сам кінець, то у своїй правді він підходить до самої межі того, чого не треба говорити. Тому він зупиняється, сказавши лише, що фінансові ринки пручаються.

Виявляється, чинником цього у корумпованих країнах з недосконалою демократією є кошти, які опираються змінам. Натяк зрозумілий: винними у всіх економічних негараздах світу є корумповані країни з недосконалою демократією.

Приборкати фінансові ринки буде нелегко, але це доведеться зробити через поєднання оподаткування, регулювання і втручання уряду. Саме на цій межі Стіґліц зупиняється, щоб не сказати всю правду щодо того, про кого він писав.

А писав він про власну країну, у якій окремі урядовці та уряд загалом знаходяться під сильним впливом парламентського лобі, яке покриває діяльність військово-промислового комплексу США, пов'язані з ним галузі та найбільші банки країни.

Усі вони економічно зацікавленні у продовженні курсу на визначальну геополітичну та геоекономічну роль своєї країни, бо це приносить значні дивіденди.

Тому кажіть правду.

Марко ОЛІВЕНСЬКИЙ, кандидат економічних наук