Гробова тиша. Чому вирок суду про розстріл Майдану не викликав відчуття справедливості

Морозний ранок 20 лютого 2014 року. Я, ще недосвідчений журналіст, в недолугій будівельній касці, поспішаю в центр Києва. Тут вже три місяці триває наймасштабніша і найкривавіша акція протесту в історії України, відома як Євромайдан або “Революція Гідності”.

Близько 9-ї ранку, вулиця Хрещатик затягнута димом від вогнищ, що розпалюють мітингувальники поряд зі своїми наметами. На передньому краю табору протестувальників, за останніми барикадами загострюється протистояння — біля Жовтневого палацу на вул. Інститутській лунають крики і постріли. Цей звук важко з чимось сплутати — немов батогом б'ють по шматку металу. Поспішаю туди.

— Ховайся за колону! Працюють снайпери!, — літній “майданівець” стрімко смикає мене за рукав і тягне за колони Жовтневого палацу.

Постріли продовжуються, повз нас проносять тіла вбитих людей. В той день невідома група людей в чорному камуфляжі з жовтими стрічками на рукавах вб'є майже півсотні беззбройних протестувальників і поранить ще 80.

Ця подія увійде в історію як “розстріли на Майдан”. Вона стане кульмінацією Революції Гідності і прологом до великої російсько-української війни.

Основна інформація про “справу Майдану”:

• у березні-квітні 2014 року правоохоронці затримали трьох перших підозрюваних “беркутівців”: Дмитра Садовника, Сергія Зінченка і Павла Аброськіна. В жовтні того ж року Садовник втік з-під домашнього арешту і переховується в РФ.

• у лютому 2015 року були затримані ще двоє бійців — Сергій Тамтура і Олександр Марінченко. В червні того ж року був затриманий ще один підозрюваний — Олег Янішевський.

• у травні 2016 року Святошинський райсуд Києва почав розглядати об'єднану справу проти цих “беркутівців”, тобто усіх, крім Садовника.

• їх звинуватили у причетності до вбивства 48 і поранення 80 людей на вул. Інститутській біля Майдану Незалежності, викраденні зброї, перевищенні повноважень і вчиненні терористичного акту. Усім “беркутівцям” загрожувало довічне позбавлення волі.

• 28 грудня 2019 року Апеляційний суд відпустив з-під варти усіх обвинувачених “беркутівців”. Їх передали в Росію в рамках обміну полоненими. Взамін Україна отримала своїх військових розвідників, затриманих на окупованому Донбасі.

• у лютому 2020 року двоє звільнених “беркутівців” — Сергій Тамтура і Олександр Марінченко — добровільно повернулись в Україну.

• у листопаді 2020 року суд за їхньої участі відновив розгляд справи про розстріли на Майдані.

• у листопаді 2022 року суд завершив розгляд справи і пішов до нарадчої кімнати.

• 18 жовтня 2023 року суддя Сергій Дячук проголосив вирок. Він набуде чинності після апеляційного розгляду.

Історія найгучнішого процесу

Автор фото МВС

Встановити і засудити тих невідомих “людей в чорному” — це завдання, яке публічно ставить перед собою нова українська влада, що прийшла на хвилі перемоги революції і втечі президента Віктора Януковича в Росію.

З різних боків лунають різноманітні версії, хто міг бути тими загадковими “снайперами”. Кажуть про російських, литовських, американських і навіть грузинських спецпризначенців. Однак, вже восени 2014 року українські правоохоронці заявляють, що вийшли на слід підозрюваних.

Доволі неочікувано, ними виявляються українці — бійці спецроти київського “Беркуту” — підрозділу міліції, створено для придушення масових заворушень.

Це так звана “чорна рота” під керівництвом однорукого майора Дмитра Садовника. Слідство каже, що він і ще 20 його бійців на виконання вказівок керівництва держави почали стрілянину по мітингувальниках на Майдані.

Довести це було надзвичайно складно. По-перше, як я вже зазначав, вбивці були в масках і камуфляжі, по-друге, всю зброю київського “Беркуту” вивезли і знищили. Її залишки правоохоронці знайшли у водоймі на околиці столиці лише в лютому 2016 року. І найголовніше — більшість міліцейського керівництва і безпосередньо “беркутівці” втекли в Росію, а ті, хто залишився, навідріз відмовлялись давати свідчення.

Проте навесні 2014 року силовикам вдалося затримати деяких з бійців спецроти “Беркуту”. Ними виявились командир Дмитро Садовник і його підлеглі Павло Аброськін і Сергій Зінченко. І якщо двоє останніх опинилися під арештом, то їхній командир зміг в жовтні того ж року втекти в окупований Крим, скориставшись тим, що Печерський райсуд Києва не продовжив вчасно його утримання під вартою.

В 2015 році правоохоронці затримали ще двох бійців “чорної роти” Сергія Тамтуру і Олександра Марінченка, а також заступника начальника київського полку “Беркут” Олега Янішевського.

Автор фото UNIAN

Врешті-решт, минув рік і усіх п'ятьох заарештованих “беркутівців” почали судити. Процес відбувався в складі суду присяжних, що є новим механізмом для українського правосуддя.

Це, а також звичні проблеми української Феміди, такі як недосконале законодавство, брак кадрів, недостатнє технічне забезпечення і фінансування, вказували на те, що судовий процес “найважливішої справи в історії України” буде тривалим і непростим.

Так і сталося. Попри те, що судові засідання зазвичай проводились двічі на тиждень, розгляд справи затягнувся на понад 7 років.

Загалом провели 320 засідань, під час яких допитали 245 осіб, зокрема і колишнього президента Януковича по відеозв'язку з Росії.

Якщо на перші засідання приходили натовпи журналістів і політиків, то в останні роки судова зала була майже порожня. Вирок у цьому провадженні теж не викликав ажіотажу серед ЗМІ.

Фатальний обмін

Чому так сталося? Одна з причин — в грудні 2019 року нова влада на чолі з Володимиром Зеленським пішла на радикальний крок і виконала побажання Росії, відпустивши усіх “беркутівців” з-під варти для участі в процесі обміну полоненими.

Провести таку операцію просто розчерком пера президента було неможливо. Група прокурорів, що роками вела цей процес, заявила демарш і відмовилась клопотати перед судом про звільнення обвинувачених з-за ґрат.

Тодішній генпрокурор Руслан Рябошапка був змушений негайно змінювати цих прокурорів на “лояльних”. В результаті, за декілька днів до Нового року усі п'ятеро підсудних вийшли на волю, попри протести активістів в суді і біля Лук'янівського СІЗО.

“З приводу “Беркуту”. Так, це була умова (Росії, — Ред.). Рішення було прийняте складне. Але я вважаю, що наші військові та журналісти — герої. Для нас пріоритет повернути наших людей. — пояснив цей обмін Зеленський. — Я з повагою ставлюся до тих, хто втратив близьких на Майдані. Ми, на жаль, не можемо їх повернути. Але ми можемо повернути живих”.

Далі доля Янішевського, Зінченка, Аброськіна, Тамтури і Марінченка склалася по різному. Останні двоє через декілька місяців вирішили повернутись в Україну і продовжити доводити свою невинуватість у суді.

Можливо мотивом було те, що, дійсно, саме проти цих двох слідство мало найменше доказів їх безпосередньої участі у вбивстві людей.

Інші “беркутівці” залишись на окупованих Росією територіях Донбасу і деякі з них, за даними прокуратури, навіть доєднались до збройних формувань бойовиків “ДНР”.

Тим не менш, надалі слід їх губиться. Де вони зараз? Чи отримали вони як і інші бійці “Беркута” російські паспорти і посади в міліції РФ? Чи брали участь у війні проти України? Відповідей на ці питання не мають ні їхні адвокати, ні слідство.

Через ситуацію, пов'язану з обміном, а потім повернення частини обвинувачених, а також через недосконалість українського закону про заочне судочинство, справа Майдану знову стала на паузу. В 2020-21 роках розгляд відновився і дійшов до фінального етапу.

Вирок по цій справі судді і присяжні обговорювали та писали в нарадчій кімнату майже рік. Вдень 18 жовтня головуючий суддя Сергій Дячук презентував публіці цей вердикт на 1700 сторінках і оголосив стисло його суть. Що ж вирішив суд?

Рішення суду

По-перше, суд визнав, що київський “Беркут” дійсно вчинив 20 лютого 2014 року масове вбивство беззбройних протестувальників на вул. Інститутський в центрі Києва.

Жодної “третьої сили”, “загадкових снайперів” там не було, наголосив суд.

Але безпосередню причетність до вбивств вдалося довести лише у трьох з п'яти обвинувачених.

Згідно з рішенням суду, підполковник міліції Олег Янішевський близько 9-ї ранку 20 лютого віддав наказ своїм підлеглим відкрити вогонь по протестувальниках на Майдані. Вони начебто мали прикрити евакуацію правоохоронців з будівлі Жовтневого палацу.

Суд встановив, що в той день зі штатної зброї, закріпленої за бійцями Аброськіним, Янішевським і Зінченком, вбили не менше 31 людини і поранено ще 44.

Відповідно, суд вирішив за масове вбивство громадян заочно присудити Янішевському довічний термін позбавлення волі, а Аброськіну і Зінченку — по 15 років.

Доказів, що Тамтура і Марінченко також причетні до вбивств на Майдані, суд присяжних не знайшов.

Першого взагалі виправдали за усіма статтями, бо йому також інкримінували вчинення теракту і викрадення зброї.

Марінченка також виправдали за більшістю статей обвинувачення, окрім перевищення службових повноважень, що супроводжувалось насильством (ч.2 ст.365 Кримінального кодексу).

За цією статтею він отримав 5 років тюрми, які вже давно відбув, враховуючи “закон Савченко” (закон про врахування 1 дня в слідчому ізоляторі як 2 днів тюремного покарання).

Таким чином, жоден з обвинувачених в одному з найбільш кривавих епізодів української історії не опинився за ґратами після вироку.

Більш того, суд зняв з усіх “беркутівці” обвинувачення в тероризмі. Саме цей факт обурив прокуратуру.

“Ми безумовно будемо оскаржувати цей вирок. Усіх виправдали за статтею про тероризм, нас категорично не влаштовує така кваліфікація”, — сказав ВВС Україна прокурор Олексій Донськой.

Адвокати “беркутівців”, як і їхні клієнти, виглядали задоволеними після засідання. Хоча заявили, що також планують подати апеляцію.

“Нас не влаштовує вирок в частині тих обвинувачених, яких визнали винними в скоєнні навмисних вбивств. Ми стверджуємо, що навмисних вбивств не було, — сказав ВВС адвокат Стефан Решко. — Трагедія, яка сталася 20 лютого 2014 року, стала наслідком протиправних дій деяких осіб з-поміж мітингувальників”.

Юрист також звернув увагу, що суд не встановив наявності будь-якого наказу вищого керівництва держави на розстріл мітингувальників, про що раніше заявляла прокуратура.

Відвідавши сотні резонансних судів в Україні завжди привертав увагу такий момент. Залежно від рішення суду присутні в залі найчастіше або аплодували суддям або кричали “Ганьба”.

Вранці 18 жовтня вирок суду по справі Майдану усі присутні зустріли гробовою тишею.