Говард Окман: “Хочете, щоб ваші діти не їхали з країни, залучайте інвестиції”

- Серед способів для покращення бізнес-клімату в Україні найчастіше називають підтримку місцевих ініціатив та інвестицій, запровадження чесної конкуренції. Але далі розмов справа просувається нечасто. Розкажіть про вашу програму в цьому напрямі.

— Наш проект називається “Економічний розвиток на місцевому рівні”. Це методологія, розроблена для міст і територіальних громад, яка допомагає їм спланувати своє економічне майбутнє на наступні п’ять — шість років на основі спеціальної стратегії розвитку. Ця стратегія полягає в тому, щоб об’єднати в одну робочу групу представників місцевої влади та місцевої бізнес-спільноти. Причому представників бізнесу в такій групі має бути більше ніж 50%. З такими групами ми ділитимемося ідеями щодо економічного розвитку на місцях.

Ці групи формують мери міст. Відтак ми проводимо низку досліджень умов функціонування бізнесу та формуємо профіль міста: визначаємо його активи, інфраструктуру, види підприємницької діяльності, якими там займаються. Також проводимо опитування, які відображають, як підприємці ставляться до міста, в якому вони працюють і як бачать майбутнє цього міста. Ми визначаємо, скільки вони інвестують і планують інвестувати, де вони купують та продають товари, яку робочу силу залучають тощо. Потім зібрану інформацію аналізуємо сформованими робочими групами і на її основі складаємо стратегічний план розвитку міста.

Якщо меру міста подобаються надані рекомендації, він пропонує цей план до розгляду місцевій раді. Якщо остання схвалює план, він стає муніципальним законом (обов’язковим до виконання рішенням місцевої ради. — Ред.) і для його виконання створюється спеціальний адміністративний відділ, діяльність якого фінансується з місцевого бюджету.

Ми працювали над втіленням таких проектів у близько 90 містах і отримали добрі результати. Важливим стало те, що до того не мало значення, тобто те, чи стратегію розвитку міста ухвалювали до, чи після виборів мера. У тих містах, де ми працювали, новообрані мери продовжували виконувати раніше ухвалений план. Дуже важливо, щоб те, як управляють містом, не залежало від того, хто ним управляє на цей час. І звичайно, розробляти стратегію, в першу чергу, має бізнес-середовище, а мер є її виконавцем.

Багато міст, з якими ми працювали раніше, вже встигли виконати свої стратегічні плани. Результати непогані: рівень безробіття знизився на 1,5%, а кількість нових створених компаній зросла з 1% до 2%.

Ті проекти, які ми реалізовували до початку економічної кризи, були дуже успішними. Було залучено близько $2,5 млрд інвестицій на нові проекти, створено понад 80 тис. нових робочих місць. У низці міст проект реалізувався краще, деякі міста майже не досягли успіхів.

У містах мають розуміти, що слід залучати нові інвестиції та розвивати нові види діяльності. Деякі галузі в Україні зникли, зросло безробіття, молодь почала від’їздити з країни. Українським містам потрібні нові кошти і нові робочі місця в перспективних галузях, якщо ви хочете, щоб ваші діти залишались тут, поруч із вами, і вам не доводилось їздити до них у гості в Лондон чи Москву.

Нині ми хочемо зосередитися на так званій субрегіональній економічній роботі, коли мова йде не про розвиток одного міста, а про планування майбутнього кількох міст, об’єднаних у певний конгломерат. А це відповідно більше чинників виробництва, робочої сили, університетів, дослідних інститутів у різних містах і більше простору для залучення інвестицій. Ви можете досягти такого самого рівня розвитку регіонів, який нині є на Заході. Ви ж бачите, в Західній Європі, США чи Японії всі регіони мають однаково високі рівні розвитку. Якщо ж подивитись з космосу, скажімо, на Росію, побачимо суцільний морок за винятком маленьких світлих плям, що називаються Москва і Санкт-Петербург. Така сама картина і в Україні — успішний освітлений Київ і морок навколо.

Те, чого ми хочемо досягти на місцевому чи субрегіональному рівні, — це здорова конкуренція. Для нас конкуренція — значить мати регіон, що турбується одразу про різні аспекти життя, які можуть сприяти економічному зростанню в майбутньому.

Майбутній економічний розвиток, певна річ, залежить від здатності компаній реагувати на вимоги ринку. Тому, перш за все, компанії мають бути конкурентоспроможними. Фірми не стануть такими, допоки не матимуть робочої сили з освітою, що відповідатиме потребам ринку майбутнього і не почнуть виробляти високоякісні товари. Конкурентоспроможності не буде, поки не буде комерціалізованої науки. Вчені зазвичай займаються насамперед теорією, але від них чекають і практичних рішень, яких потребує бізнес. Отже, у своїй роботі ми також плануємо зосередитись на комерціалізації науки та розвитку освіти, яка даватиме перспективу хорошої роботи і стимулюватиме молодь залишатися в країні.

- Можете навести кілька прикладів типових проблем, з якими доводиться стикатися? Дуже часто територіальні громади скаржаться на закони, що ухвалює парламент, називаючи їх причиною несприятливого інвестиційного клімату та відсутності конкурентоспроможності. Також скаржаться на корупцію….

— Я не хочу зараз робити акцент на регуляторній політиці, про це і без того говорить багато хто. Останнім часом в Україні було проведено кілька важливих реформ. Було створено єдині дозвільні центри, і тепер, щоб отримати всі необхідні дозволи і ліцензії для ведення бізнесу, підприємцю не потрібно витрачати час на відвідування десятків різних офісів. Усі необхідні документи він отримає в єдиному дозвільному центрі.

Проблемою є брак взаємозв’язку бізнесменів з ученими, а ми хочемо залучити останніх до дискусії, тому що їм є, що запропонувати.

- І вони радитимуть, що краще виробляти і що продавати?

— Звичайно. Але є одна проблема — чимало науковців виїхали з країни. Після розвалу Радянського Союзу великий подарунок отримав Ізраїль, тому що туди виїхало багато дуже талановитих учених-євреїв. Допомогу отримали й інші країни, наприклад Англія, США. Багато вчених не змогли працювати тут; військово-промислового комплексу фактично немає, держава не фінансувала їхніх досліджень. Багатьом ученим довелось їхати за кордон у пошуках інвестицій в інноваційні продукти, втім, деякі все ж залишились. Бізнес ставатиме більш інноваційним та конкурентоспроможним, якщо підприємці підтримуватимуть контакти з ними.

- Чи досягали ви якогось успіху від такої співпраці?

— Певна річ. Коли я сам повертаюсь до цих міст, бачу велику різницю. Так, наприклад, завдяки стратегічному економічному плану дуже змінилися Чернівці та Кам'янець-Подільський.

Цей успіх — результат децентралізованої креативної роботи людей, що проживають у територіальних громадах. Звісно, потрібний національний план, і уряд має звертати увагу на ці питання, але ініціативи мають надходити знизу. Потрібно більше пропозицій і творчого підходу на місцевому рівні.

Також бізнес має сприяти розвитку соціальної сфери та культурного життя територіальної громади, оскільки без неї бізнес не виживе. Має бути корпоративна соціальна солідарність. Бізнес має розвивати робочу силу, якої він потребує. Містам потрібний клас креативних людей, які пропонуватимуть ідеї, що сприятимуть їхньому розвитку.

- Ви працювали в різних регіонах України; на Сході розвивається перш за все важка промисловість, на Заході — малі та середні підприємства. Чи помітили ви якісь регіональні відмінності? Які саме?

— Характер розвитку бізнесу в кожному з регіонів склався історично. І важко сказати, який із них кращий, а який — гірший. Розвиток великої промисловості в Україні спирався на природні ресурси: вугілля та метал. Радянський Союз не хотів розвивати захід країни, тому там немає підприємств, що займаються виробництвом сировинних матеріалів. І, можливо, це було західним регіонам на користь. Країна, що цілком втягнута у виробництво сировини, дуже залежна від змін на цьому ринку. Наприклад, нині Китай купує українську сталь, але він може перестати це робити — й українські компанії не зможуть вплинути на цю ситуацію, позаяк вони не можуть контролювати Китай. Ми працювали з кількома компаніями на Сході України і рекомендували їм робити виробництво більш спеціалізованим і більше уваги приділяти якості своєї продукції.

- Які ваші плани на найближчий час?

— Наш проект триватиме ще рік, у нас є кілька субрегіональних планів, які вже розроблені й імплементуються місцевими радами. Ми зосереджувались на туризмі, хімічній галузі, логістиці залежно від регіону. Працювали над залученням прямих іноземних інвестицій. Я б хотів мати більше часу для роботи над втіленням проекту, але не знаю, чи він у мене буде. Та в будь-якому разі сподіваюся, що міста, з якими ми співпрацювали і які досягли певних результатів, продовжуватимуть виконувати прийняті ними процедури, спрямовані на економічний розвиток на місцях.

Аліна ПАСТУХОВА