Геометрія глухого кута

Щопівроку, коли йдеться про перегляд ситуації із санкціями ЄС проти Росії, встановлені через анексію Криму, прокремлівські лобісти прогнозовано активізуються. У соцмережах і в YouTube розганяються інтерв’ю численних упізнаваних експертів різного ступеня заангажованості, які доводять, нібито санкції Москві лише на користь, а от європейським країнам більше на шкоду. Цілий шарварок дія­чів, зокрема, у Франції переконує публіку, ніби від нинішньої ситуації “виграє тільки Америка”, яка “нав’язала” Євросоюз країнам Європи, а згодом “зорганізувала в Україні заколот”, щоб “послабити Росію та зміцнити власні позиції”.

Пласка та заяложена аргументація, однак, стабільно знаходить у Франції своїх адептів. Найвпливовіші з них — лідери політичних сил і течій. Крайні праві на чолі з Марін Ле Пен вловлюють у прокремлівському дискурсі співзвучні для себе антибрюссельські та антиамериканські нотки. Крайні ліві в особі Жана-Люка Меланшона та Жана-П’єра Шевенмана знаходять вигоду в просуванні своїх фірмових “антифашистських” тез. Обидва радикальні напрями скопом експлуатують задавнені французькі комплекси щодо втраченої колоніальної величі та зменшення впливу на світову політику. Росія в цьому контексті змальовується як “природна” альтернатива Вашингтону та Брюсселю, що потенційно здатна, як переконують лобісти Кремля, забезпечити вигідними ринками французький бізнес.

За зняття або бодай полегшення санкцій у Франції виступають не лише опозиційні політики з “Національного фронту”, “Нескореної Франції” або Республіканської партії. Прихильником цього кроку також є французький міністр економіки та фінансів Бруно Ле Мер. За рік перебування на посаді він двічі відвідав Росію, щораз проголошуючи: “Економіка не може бути заручником політики”. Бруно Ле Мер охоче сідає грати в шахи з російським віце-прем’єром Аркадієм Дворковічем, що має репутацію “вуха кремля”, обіймається на камеру зі своїм колегою, російським міністром економіки Максімом Орєшкіним. Його оточення практично не приховує від преси, що Ле Мер їздить до РФ готувати ситуацію “після санкцій”.

Коли Євросоюз додає до наявного переліку санкцій шість російських підприємств, що брали участь у побудові Керченського мосту, французький міністр економіки радіє з “позитивного поштовху”, який дістала французька економіка після перемоги в чемпіонаті світу з футболу в Москві. Щоразу повертаючись із Росії, Ле Мер бідкається, що європейські санкції створюють проблеми, зокрема, і великим французьким підприємствам, які працюють у РФ. Він активно нахвалює проект нового торговельного шляху з Франції до Китаю через Росію та обіцяє підтримку малим і середнім підприємствам, що зважаться прийти працювати на російський ринок. “Санкції породжують невпевненість на комерційних ринках світу, це може зашкодити добробуту багатьох націй”, — зая­вив він в одному з інтерв’ю RFI.

Чи можна назвати Бруно Ле Мера проросійським політиком? Напевне, так однозначно все ж таки ні. “Це не ідеолог, а практик, — вважає Рено, французький економічний журналіст. — Ле Мер не має глобального бачення, йому далекі думки про те, що Франція мала б відповідати репутації гаранта міжнародного права. Він дбає про кар’єру, про своє політичне майбутнє та власний інтерес розуміє в забезпеченні інтересів своєї політичної клієнтури — менеджменту та власників бізнесу”.

Чи є підстави непокоїтися, що міністр економіки за сприятливої кон’юнктури перетвориться на активного лобіста скасування санкцій? Однозначно не скажеш. Важко уявити, що позиція Бруно Ле Мера стосовно санкцій не відома президентові. Але сам Макрон поки що ніколи не висловлювався за перегляд санкційних обмежень, як, скажімо, прем’єр-міністр Італії Джузеппе Конте. “Я за Європу амбіцій, а не за Європу заборон”, — не раз, утім, наголошував французький лідер. Формулювання підказує, що санкції не входять до списку улюблених президентських методів. Щодо Росії Макрон пропонує досить вибагливу політичну вправу: розширювати економічну співпрацю, не відступаючи від проголошених політичних принципів. Як цю конструкцію втілити в життя, незрозуміло, адже успішні економічні проекти зміцнюють обох учасників процесу. Санкції ж, навпаки, застосовуються, щоб покарати порушника, обмеживши його в діях.

“Санкції не самоціль, — висловив схожі думки прем’єр-міністр Бельгії Шарль Мішель. — Вони доцільні лише тоді, коли підштовхують до діалогу. Я за іншу стратегію. Потрібно напрацювати новий підхід”. Ці слова активно цитувала преса після повернення керівника бельгійського уряду з Москви. Поки ситуація з Кримом залишається без змін, Європейський Союз також не змінює позиції. Але час, об’єктивно, більше працює не на арбітра, а на загарбника. Світ поступово звикає до анексії, політичне рішення проблеми не знаходиться, санкції хоч і зачіпають певні інтереси, але загалом не заважають жити господарю Кремля. Глухий кут завжди забезпечує пріоритетом свого творця — того, хто зініціював ситуацію та перший у ній обжився.

Патові обставини дають змогу Кремлю мобілізувати своїх лобістів із кола заангажованих експертів, підприємців, депутатів і сенаторів на просування власних інтересів. У 2016-му 302 із 318 сенаторів проголосували за рекомендації тодішньому президентові Франсуа Олланду пропонувати Брюсселю відмовитися від санкцій проти Росії. 10 із тих, хто волів їх позбутися, входять до групи дружби з Україною. Нехай Олланд від рекомендацій відмовився, голосування мало символічний сенс. Усі ці політики ніде не поділися. З вересня вони повернуться до Люксембурзького палацу, відкриті до нових аргументів від московських речників.

Кремлівська комунікація, що просуває скасування санкцій, поширюється у Франції кількома каналами. Крім політиків, чиї інтереси частково збігаються з московськими, потужним фактором впливу виступає економічне лобі, що складається з великих французьких підприємств, які працюють у РФ. Топ-менеджмент Total, Auchan, Bonduel, певним чином Renault та інших концернів не дочекається бодай пом’якшення санкцій. Вони не завжди висловлюються публічно безпосередньо, частіше опосередковано, через наближені або спеціально створені консалтингові структури. Проте їхній вплив на формування політичної лінії Парижа беззаперечний.

Речники великого бізнесу апелюють до французького споживача, до інтересів добробуту країни, що його, за версією прокремлівських лобістів, “принесено в жертву” політичним інтересам Брюсселя, а то й Вашингтона. Аргументують успіхами французько-російських проектів у царинах біотехнології, відновлюваної енергії та харчової промисловості. Побиваються з того, що великі кредити для роботи в Росії від проголошення санкцій доводиться брати в китайських банках, а не в європейських... І все це через “якийсь Крим”, далекий та незначущий для цього контингенту осіб.

“Санкції позбавляють Росію багатьох інвестицій. Але разом із програшем завжди є виграш, — пише у Twitter голова франко-російської торговельної палати Емманюель Кідан. — Санкції — це гра на програш, їх треба припинити!” Отак однозначно. Хоч офіційна позиція Парижа протилежна. Але ніхто не дивується. Кідан один із найактивніших прихильників скасування санкцій. Він має чіткі промосковські погляди, якщо не зобов’язання, співфінансує франкомовний часопис Courrier de Russie, чия позиція не набагато відрізняється від політичної лінії RT та “Спутника”. Потенціал, як і ресурс Емманюеля Кідана, не варто недооцінювати.

Ще один активний прихильник скасування санкцій, якого не гребують запрошувати до прямих ефірів французькі телеканали, — Ксав’є Моро. “Гора народила мишу”, — заявив стосовно санкцій ЄС цей французький підприємець, що живе й працює в Москві. Ксав’є Моро, поза іншим, редагує Realpolitik TV — ресурс, що просуває ідеї значно правіших за Марін Ле Пен радикалів. До того ж він не втомлюється розповідати про “путч” в Україні, про те, нібито “ЄС створений Штатами, щоб змусити європейців діяти всупереч власним інтересам”. Він надає послуги французьким бізнесменам, які шукають вигідні партнерства в Московії. Попри певну маргінальність, він має вплив і власну стабільну аудиторію.

До тих, хто виступає за скасування санкцій, можна віднести й відомого публіциста Рено Жирара. Він набагато тонший у формулюваннях і переконливіший в аргументаціях, ніж Моро та Кідан, а також значно поміркованіший. Сфера його впливу — читач часопису Le Figaro, у якому він регулярно публікує авторські колонки. “Європа від Атлантики до Уралу буде!” — хоче вірити публіцист. Аби наблизити втілення в життя цього оновленого деґоллівського концепту, він пропонує якнайшвидше пом’якшити санкції — “за допомогою механізму на кшталт того, що був застосований під час війни в Алжирі”. Жирар систематично виправдовує анексію Криму, де, на його думку, “люди не знають української”. Мабуть, буде перебільшенням визначити цього публіциста свідомим пропагандистом інтересів Кремля. Проте його погляди, втілені в журналістські публікації, працюють на просування вигідного Москві бачення.

Попри те що РФ на різні голоси не втомлюється повторювати, нібито санкції лише зміцнили російське сільське господарство, а відчутних втрат зазнав насправді західний бізнес, боротьба Кремля за скасування санкцій однозначно посилиться. Франції порівняно з Італією або Угорщиною загалом вдається триматися проголошеного ЄС курсу. Але ресурс, залучений, щоб домогтися зміни позицій політичного класу та суспільної думки, цілком достатній, аби поступово, за методом “крапля камінь точить”, дійти цілі. У Євросоюзу бракує свіжих ідей, щоб переломити ситуацію. Москва натомість має час. І ним не розкидається.

Алла ЛАЗАРЕВА