Досить брехати про атом

Протягом останніх десяти років влада сприймала Енергоатом здебільшого як донора. Донора, за рахунок якого розв’язують проблеми відсутності води у гідроенергетиків, вугілля та газу у теплової генерації. Донора для утримування популістськи низьких тарифів для електорату. Донора для наповнення державного бюджету. При цьому проблеми атомної генерації роками не хвилювали більшість гілок влади.

2 (два!) роки знадобилося Уряду та ВР для ратифікації підписаних Енергоатомом ще у 2013 році кредитних угод з ЄБРР та Євратом на 600 млн євро. І тільки в 2015 році Компанія, виконавши всі умови за Гарантійними та Кредитними угодами, отримала можливість використовувати кредитні кошти для підвищення безпеки АЕС. Який наслідок цієї затримки? Збільшення термінів ремонтних кампаній сьогодні, аби надолужити згаяний час вчора. Саме так штучно знижується такий показник, який для атомників дуже важливий, називається КВВП — коефіцієнт використання встановлених потужностей.

Теж саме стосується продовження термінів експлуатації атомних енергоблоків. За 5 років до завершення терміну експлуатації Рівненського першого енергоблоку Енергоатом прийшов до НКРЕКП з протягнутою рукою за коштами на продовження ресурсу, аби розмити відповідні роботи на 4-5 років ремонтних кампаній і не зупиняти окремо енергоблоки на 200-300 діб. Як це робиться у всьому цивілізованому світі. Натомість НКРЕКП затягнула процес виділення коштів до останнього, і те, що весь світ робить протягом 5-10 років, Енергоатом був змушений робити у надзвичайно стислі терміни. Причому при повному дотриманні всіх процедур держзакупівель, які настільки зарегульовані, що будь-який тендер може бути скасовано або затягнено через скарги будь-яких зацікавлених (чи незацікавлених) осіб. Збитки держави очевидні: адже якби аналіз та модернізація відбувалися протягом планових ремонтів заздалегідь, блок би заробляв кошти, а не виключно витрачав. А країна мала б приблизно 2,5 млрд кВт-г електроенергії, котра, як слушно зауважив пан Григоришин, більш ніж вдвічі дешевша за теплову генерацію.

Більш того. У всьому світі, якщо АЕС у балансі виробляють не більше 20-30% електроенергії, — працюють в базовому режимі. У маневрових — лише теплові, гідро- та гідроакумулюючі електростанції. Якщо ж рівень виробництва перевищує 50% — АЕС впроваджують маневрові режими роботи. Дійсно, російський тип реакторів ВВЕР ніколи не розглядався як такий, що розрахований на маневрування. Оскільки в тій же РФ доля атомної генерації у відпуску електроенергії складає близько 20%. Але “не розрахований” не означає “не придатний”. І це доводить експлуатація АЕС у де-факто (нехай не де-юре) маневровому режимі протягом усіх попередніх років, коли видачу потужності з атомних електростанцій штучно обмежували протягом доби, аби задовольнити “тепловиків”. Зауважимо, про всяк випадок, що ті самі ТЕС отримують доплату за маневровість (компенсацію за розвантаження, а відтак — недовиробіток), атомну ж генерацію розвантажують надурняк.

Ба більше. І сьогодні — коли на енергоринку глибокий системний дефіцит енергоресурсів: води нема, вугілля нема, газу нема, мазуту як завше нема — атомні станції працюють з диспетчерськими обмеженнями. За січень-серпень 2015 року АЕС через балансові обмеження недовиробили 1,8 млрд кВт-г (а це мінус 682 млн грн для Компанії). І навіть зараз, в умовах складної ситуації в енергосистемі, коли блоки вимушені працювати із потужнісним ефектом, диспетчери продовжують обмежувати відпуск енергії АЕС. А Ви кажете, КВВП…

З початку “нульових” Енергоатом опікувався проблематикою регулювання потужності. У 2006 році на другому блоці ХАЕС відбулися перші випробування роботи у маневровому режимі. Перші і останні. До квітня цього року. Оскільки такі випробування вимагають погодження з усіма учасниками енергосистеми (адже блок АЕС регулюватиме свою потужність замість них — тобто вони втратять кошти за маневровість).

Результатами, що показав другий блок Хмельницької у 2006 році, атомники були незадоволені. Проте, на наступні випробування Енергоатом отримав дозвіл від диспетчерів Укренерго лише цьогоріч. У тій ситуації, що склалась на енергоринку наприкінці 2014 року, на Енергоатом лягла відповідальність за утримання усієї системи в цілому. Коли власники ТЕС не змогли у достатньому обсязі забезпечити генерацію вугіллям, а гідроелектростанції зіштовхнулися із браком водних ресурсів, лише тоді виплило на поверхню, що АЕС — таки так — вирівнюють пікові навантаження. При цьому всі генерації, окрім атомників, отримували, отримують і продовжуватимуть отримувати доплати за маневровість. У той час як де-факто розвантажують “непридатні” до маневрів АЕС так само, як і інші види генерації, лишень заважаючи регламентувати таку діяльність. Відтак, зрозуміло чому цієї весни, коли Енергоатом зробив наступний крок до регламентування своєї роботи у маневровому режимі, ми наштовхнулися на інформаційний спротив з боку одного із гравців на енергоринку.

Попри те, що (повторимося) де-факто АЕС вже змушені працювати у маневровому режимі, НАЕК “Енергоатом” завжди наголошувала на критичній потребі добудови Ташлицької ГАЕС у складі 6 гідроагрегатів (на сьогодні працює лише два, пуск другого відбувся у 2007 році). Щоправда ТГАЕС може забезпечити згладжування пікових навантажень лише в регіоні, де споживають електроенергію ЮУАЕС, а не всієї атомної енергетики. Тим не менш, реалізація цього проекту у повному обсязі (шістьма гідроагрегатами) є логічною складовою, яка дасть можливість розв’язати багато проблем енергосистеми на півдні країни, забезпечить не лише згладжування пікових навантажень, але й ліквідує дефіцит водних ресурсів у регіоні.

Щодо нібито “тричі” профінансованої добудови ТГАЕС, то, К. Григоришин у своєму інтерв’ю вочевидь переплутав дві гідроакумулюючі електростанції — Дністровську та Ташлицьку. Бо за роки, що сплили з моменту пуску другого гідроагрегату (2008-2015 рр), за рахунок тарифу та держбюджету профінансовано лише майже 580 млн грн замість 757 млн грн запланованих, та проти 1,5 млрд грн (в старих, до 2014 року цінах) вартості однієї (а не чотирьох) установок ТГАЕС.

А тепер про податки. Це окрема вистава в театрі абсурду, що демонструє влада своїм ставленням до атомної генерації. Звідки беруться кошти Енергоатома? Це — виробіток електроенергії, обсяги якого атомникам планують Укренерго разом із Міненерговугілля, а потім в ручному режимі дозволяють чи не дозволяють відпустити в об’єднану енергосистему. Помножений на тариф, остаточну цифру якого вирахували виходячи з того, що державній компанії необов’язково заробляти гроші — хтозна куди вона їх витратить. За спотвореною логікою очільників енергоринку (що там ринку, влади в цілому), гроші слід виділяти. Причому, на які саме програми, вирішують не атомники. І які програми фінансуватимуться пріоритетно — теж не особо залежить від Енергоатома. Адже є такий безумовний пріоритет як податки, котрі не завжди враховує НКРЕКП в тарифі для АЕС.

Наприклад, цьогоріч Енергоатом змушують нарахувати штучно створені зобов’язання зі сплати до Держбюджету частини прибутку у 4,7 млрд грн за 2014 рік, коли чистий збиток НАЕК “Енергоатом” склав 6,5 млрд грн — практично чверть усього доходу Компанії.

Візьмемо для приклада один з податків, який традиційно забуває врахувати в атомний тариф НКРЕКП. 2007 рік: у тарифі Енергоатома на сплату податку на прибуток передбачено 127,5 млн грн, нараховано 342,6 млн грн. Як покрити дефіцит? Енергоатом позичає потрібну суму в комерційних банках (котрі, до речі, не стоять в чергах, аби прокредитувати атомників), щоб негайно перерахувати ці кошти у держбюджет,  залишивши собі зобов’язання за сплатою кредиту та податків. 2009 рік: ставки збільшуються, у тариф для сплати податку на прибуток закладено 283,5 млн грн, нараховано 718 млн грн. Далі за наростаючою: 2011 рік — дефіцит 695 мільйонів, а вже у 2012 році компанія сплатила 2,4 млрд грн, хоч нам було виділено державою у тарифі 59 млн грн. Щороку Енергоатом змушують брати додаткові й додаткові кредити. Результатом сьогодні, станом на вересень 2015 року, маємо незабезпечений тарифом дефіцит у 6,25 млрд гривень. Забезпечений дуже умовним боргом перед нами — Енергоринку, який, до речі, теж є чинником зниження доходів Енергоатома, бо має властивість збільшуватися (зниження відбулося лише одного разу на суму близько мільярда). На сьогодні Енергоринок винен нам 10,2 млрд грн, котрі жоден олігарх, політик, чиновник або експерт не знає як повернути. До речі, було б цікаво почути точку зору К. Григоришина на те, як розв’язати цю проблему.

Втім, атомники стали звичними до таких умов існування. Зате, сьогодні ми спільно з НЕК “Укренерго” реалізовуємо два проекти, які дозволять видати додаткові 1,7 ГВт  потужності — майже 2 непрацюючі атомні блоки-мільйонники. Котрі, до речі, теж впливають на показник КВВП. І задля реалізації цих проектів ми в умовах інформаційної війни закуповуємо 7 одиниць трансформаторного обладнання на 331 млн грн у Запорізького заводу трансформаторів, котрий вважається лідером у своїй галузі. І не тому, що цей завод має потужне бізнес-лоббі. А тому, що це: а) високоякісне обладнання; б) вітчизняний виробник; в) протистояння експансії сусідньої держави-агресора. Аналогічно ми намагаємося реалізувати інший інвестпроект — добудову третього та четвертого блоків Хмельницької АЕС без Росатома, але у тісній кооперації зі Skoda JS, котру в ЗМІ, в першу чергу на Українській правді, завдяки НДУ Сергію Лещенку, позиціонують як компанію з акційним капіталом РФ, “забуваючи”, що компанія працює за законами та стандартами ЄС, залишаючи саме там податки, створюючи робочі місця громадянам ЄС та повністю підпорядковуючись європейським нормам та правилам.