“Дивна війна” за Митний союз. І за Медведчука?

Зазвичай Москва добре готується до інформаційного супроводу економічних атак. Взяти “газову війну”-2009. Ще з кінця 2008 року представники “Газпрому” та російські урядовці робили заяви про можливе припинення постачання палива. Понад те, як виявилось пізніше, за місяць до відключення “краника” в Європі уже запрацював створений на російське замовлення одним із західних PR-агентств англомовний сайт, котрий мав висвітлювати позицію російського газового гіганта.

Аналогічним чином діяли росіяни у “сирній війні” на початку 2012 року.  Не встиг знаменитий голова Росспоживнагляду Гєннадій Оніщєнко заявити, що в українських сирах забагато пальмового масла, як його гучно підтримали російські виробники сирів (чий інтерес у даному випадку очевидний), а головне — російські ЗМІ.

Тихий старт

Нинішня “торговельна війна” розпочиналась на диво спокійніше. В середині липня російський прем’єр Дмітрій Мєдвєдєв заявив, що Росія не буде продовжувати квоти на безмитне ввезення труб, вироблених “Інтерпайпом” Віктора Пінчука.

При цьому для решти українських труб мита діють ще з 2005 року, та й “Інтерпайп” мав квоти не на всі їх типи. Тож цілком можна було очікувати, що рано чи пізно (тобто коли міцніше стануть на ноги російські виробники аналогічної продукції) вилетить у трубу і “благодійність” на адресу Пінчука.

Коли так і сталось, великого резонансу це наче не викликало. Проте далі вийшла гучніша історія з шоколадом Roshen. За іронією долі, рік тому власник Roshen Петро Порошенко, як міністр економіки, домовлявся з росіянами про вже згадані квоти на труби. Тепер він сам став жертвою, але не урядового рішення, а дій уже згаданого пана Оніщєнка, котрий оголосив про надвисокий вміст у шоколаді канцерогенної речовини — бензапірену.

29 липня імпорт “рошенівського” шоколаду до Росії заборонили. Щоправда,  після цього низка пострадянських країн, зокрема члени Митного союзу Білорусь та Казахстан, провели експертизи — і нічого не виявили. А потім зникли і претензії Росії щодо бензапірену.

Вже 13 серпня Оніщєнко “не виключив”, що продукція Roshen незабаром знову буде допущена на російський ринок. Відтак виглядає на те, що гучна заява Оніщєнка була покликана налякати російського споживача і тим серйозно потіснити порошенківський шоколад з російського ринку. Власне, у згаданій вище “сирній війні” діяла така самісінька схема.

У декого з російських оглядачів, щоправда, виникла інша версія: мовляв, таким чином Москва мститься Порошенкові за лобіювання мита на імпорт легкових автомобілів, через яке страждає і російський автопром. Недарма ж іще 9 липня РФ офіційно оцінила свої збитки від цього рішення Києва на рівні $ 36 млн. щороку, і тоді ж заявила, що для компенсації введе мита на українські вугілля, скло та… шоколад.

Утім, усе це виглядало вже традиційними для “братніх” торговельних відносин явищами. Так, взагалі майже непоміченою пройшла відмова від постачань до Росії продукції компанії “Оболонь”, що відбулася також у липні. Але незабаром ситуація перейшла в політичну, ба навіть геополітичну площину.

Держать и не пущать?

6 серпня депутат від Партії регіонів Олег Царьов зробив низку скандальних заяв в інтерв’ю Forbes. Зокрема, він заявив, що Угода про Асоціацію з Євросоюзом суперечить Конституції України; що Росія готова надати Україні суттєву фінансову допомогу в обмін на відмову від Угоди; що Віктор Янукович конче потребує цієї допомоги, аби перемогти на виборах — 2015; і що коли Янукович наполягатиме на “проєвропейському курсі”, то Росія на цих виборах виставить проти нього свого кандидата.

Пізніше стало відомо, що “юридичний висновок” про суперечність Угоди Конституції підготував центр “Правова держава”, пов’язаний з Віктором Медведчуком. У ЗМІ заговорили про те, що саме Медведчук і є гіпотетичним “російським кандидатом” на противагу Януковичу.

Міністр юстиції Олена Лукаш різко розкритикувала виступ Царьова, а центральні телеканали, за чутками, отримали з Банкової переконливе прохання не підпускати зазначеного депутата до ефіру.

Але незабаром пролунала набагато гучніша заява. 14 серпня Федерація роботодавців України повідомила, що Росія заблокувала на кордоні весь український експорт. За даними ФФУ, ще в липні російська митниця отримала список з “чотирьох десятків” українських підприємств, вантажі котрих необхідно повністю перевіряти, а 14 серпня до цього списку включили всіх без винятку українських постачальників. У ФРУ назвали цей крок Росії “безпідставним”, але спрогнозували втрати України до $ 2,5 млрд. у другому півріччі — наскільки можна зрозуміти, якщо ситуація збережеться протягом відповідного періоду.

Заява ФРУ, очільником і фактичним господарем котрої є відомий олігарх Дмитро Фірташ, широко розійшлась українськими ЗМІ. Далі почались дивні речі.

Доки в українських онлайн-медіа та соцмережах вирували хвилі гніву, російська сторона просто набрала в рота води. Протягом трьох днів ситуацію не коментувала жодна російська офіційна особа, включаючи керівництво митниці. Не з’являлося і ніяких “анонімних джерел”, котрі в подібних випадках раніше оперативно розтлумачували прагнення та наміри Кремля агентствам “Интерфакс” або РИА “Новости”. Усе це було вкрай несхоже на усталену практику.

Сухе повідомлення російської Митної служби про те, що має місце лише “розширення переліку документів”, необхідних для імпорту, фактично пройшло повз увагу ЗМІ обох країн. Чого не скажеш про заяву ФРУ “імені Фірташа”.

Лише на вихідних стало відомо, що ситуацію обговорили телефоном президенти та прем’єри двох держав. Деталі лишались невідомими, хоча прес-служба українського уряду запевнила, що про торговельну війну “в принципі не може бути й мови”.

“Це війна, пане!”

В суботу, 18 серпня, тижневик DT.UA підірвав інформаційну бомбу: торгівельна війна таки є, і вона — результат реалізації спеціального плану зі своєрідного “примушення до Митного союзу”. Газета опублікувала і копію відповідного документа “О комплексе мер по вовлечению Украины в евразийский интеграционный процесс”.

Як сказано в супровідній статті оглядачів DT.UA Юлії Мостової та Тетяни Силіної, Кремль раптом дійшов думки, що Угода про Асоціацію з Європейським Союзом дійсно може бути підписана Україною в листопаді, і негайно взявся організовувати контрзаходи.

Створити відповідний план нібито доручили раднику президента Путіна Сєргєю Глазьєву, котрий у минулому році полишив посаду секретаря Митного союзу (дивне доручення для людини, котра відійшла з цієї посади після того, як її численні погрози на адресу України від імені Кремля так і не відвернули Януковича від Асоціації з ЄС). Глазьєв же нібито доручив цю роботу лідеру “Українського вибору” Віктору Медведчуку.

Загальний зміст “плану” зводиться до кількох тверджень:

Вступ України до Митного союзу надзвичайно вигідний обом сторонам (детальні аргументи не наводяться — Ред.), і в цьому вступі кревно зацікавлені бізнес та народ України;

Проте цьому опирається влада на чолі з Віктором Януковичем, котрий бояться “санкцій” Європи та ЄС, “повторення помаранчевої революції”, а також перебуває під впливом західних спецслужб;

Під впливом західних спецслужб також перебувають широкі кола політиків, експертів та журналістів України, котрі й гальмують приєднання до МС;

Тому потрібно тиснути на бізнес олігархів, котрі можуть вплинути на Януковича та контролюють українські телеканали;

А також — організувати агентурну роботу на Заході та серію агітаційних “круглих столів” серед експертів і бізнесменів в Україні;

Залучити до агітації за Митний союз “православну громадськість”

І, звісно, “Український вибір” Віктора Медведчука.

“Український вибір” в 10-сторінковому документі згадано тричі, два рази — поряд із прізвищем його лідера.

Дивний план дивної війни

У повному тексті “плану” є чимало цікавих моментів. Так, він починається з розлогих запевнень у тому, що рівень довіри до Януковича в Україні низький — навіть на Сході країни — і без вступу до МС він втримати владу не зможе. Але при цьому начисто забуто про той простий факт, що альтернативи Януковичу на тому ж Сході немає все одно. А пасивне несприйняття далеко не означає активного опору, скажімо, добре відпрацьованим механізмам фальсифікацій.

Постійні мантри про “вплив західних спецслужб”, здатні викликати регіт будь-якого проєвропейського експерта чи публіциста в Україні, вочевидь розраховані на людей, котрі уявлення не мають про українські політичні та навколополітичні реалії.

Є й відверті “ляпи”: так, Юрій Іванющенко та Петро Порошенко названі “близькими до Януковича” олігархами, котрі “обіймають державні посади”. Ні, звісно, крісло народного депутата України теж можна назвати “державною посадою”, а Іванющенка, котрий давно випав з близького оточення президента, та Порошенка, котрий ніколи туди не входив — “близькими до Януковича”. Але коли серйозно, на повен зріст постає запитання: коли писався цей “план” і на кого він взагалі розрахований?

Висновків може бути два. Або Владімір Путін, котрому нібито й підготували цей текст, насправді нічого не розуміє в українських реаліях (разом з усіма своїми радниками). Або справжній адресат, чи адресати тексту, знаходяться в Україні. В обох випадках важко позбутися враження, що головною метою документа є показати проросійський “потенціал” Віктора Медведчука.

Інші речі, як, скажімо, економічний тиск на українських олігархів заради втягування України до МС, лежать на поверхні й не потребують такого розлогого тексту: достатньо було б простого списку підприємств зі вказівкою на власників та переліком заходів, котрі змусять цих власників боятись Кремля більше, ніж Банкової.

До речі, якраз подібного переліку в оприлюдненому “плані” немає.

Демон з минулого

Нарешті, на вихідних для російського “Интерфакса” торговельну війну прокоментували вже згадані Сєргєй Глазьєв та Віктор Медведчук. Останній порадив українцям готуватись до того, що тепер Україна перманентно матиме проблеми з експортом до Росії — мовляв, така вже ціна “європейського вибору”. Що ж до Глазьєва, то він видав цілу філіппіку проти Асоціації України та ЄС, дійшовши навіть до того, що це, мовляв, загрожує Росії… валом імпорту турецьких товарів. Більшість його аргументів виглядали, скажімо так, відірваними від суворої реальності, і це в той час, коли Росія справді потерпає від фальшивого імпорту — але не звертає на це жодної публічної уваги.

А в неділю Медведчук відвідав у Сочі змагання з самбо, яким насолоджувався в компанії Путіна, Медвєдєва та казахстанського президента Нурсултана Назарбаєва. Після цього телеканал “Россия” показав сюжет, у котрому Медведчук заявляв, що українці прагнуть до МС. Також у сюжеті фігурували чи то українські самбісти, чи то їхня група підтримки: ці люди тримали символіку “Українського вибору”.

Скидається на те, що торговельна війна Росії проти України стала вдалим приводом для, як прийнято казати, “розкрутки” Віктора Володимировича в якості друга і конфідента Владіміра Путіна, до чиєї думки нібито дослухається чи не поголівно весь Схід і Південь України.

На сьогодні більшість українських оглядачів вважають шанси Медведчука на виборах — 2015 мізерними: нехаризматичність цього діяча є притчею во язицех. Щоправда, якщо Путін справді вірить у “засилля” західних спецслужб серед українського істеблішменту та нібито масове прагнення українців до вступу в Митний союз, він може вірити і в шанси Медведчука. В такому разі останній діє згідно з відомою фразою Сальвадора Далі: “Головне, щоб про мене говорили; в крайньому випадку — добре”.

Проте ймовірніше, що російсько-українські торговельні суперечки житимуть власним життям. І чим би вони не скінчились, політик, котрий публічно схвалює позицію Росії в цьому конфлікті, навряд чи має великі шанси на українську булаву.

Та інша річ — якщо його завдання значно скромніше, і полягає саме в інформаційній підтримці російської економічної агресії.

Олександр МИХЕЛЬСОН