Україна — є країною з сировинною економікою. Ми продаємо за кордон залізну руду, напівфабрикати, зерно, або необроблену деревину. Машинобудування в занепаді. Підприємств, що створюють високу додану вартість недостатньо для економічного зростання. Тому вони — на вагу золота, оскільки сприяють збагаченню країни в цілому.
Чим більше ми експортуємо сировни, тим більше за нашими кордонами створюється переробних підприємств. Тим більше освідчених українців виїзжають з країни, щоб працювати на цих підприємствах і переробляти сировину з України. Ми ж скочуємося в категорію “бананових республік”.
Як розірвати це замнуте коло? БізнесЦензор поговорив про це з гендиректором держпідприємства “Укрпромзовнішекспертиза” Володимиром Власюком.
Він розповів, чому наша економіка залежить від коливання міжнародних цін на сировину, як нам за допомогою інфраструктурних проектів завантажити свої підприємства і чому без оновлення інфраструктури і розвитку переробки нашої сировини Україна приречена бути бідним сировинним придатком Європи.
- Розкажіть про ситуацію на міжнародних металургійних ринках. Як вона відобразиться на виробниках сталі в Україні?
— Протягом останніх двох місяців ціни на металургійних ринках зростають. Головна причина — це зростання цін на сировину, як основного компоненту. Найбільше ціни виросли на коксівне вугілля через дефіцит поставок коксу з боку Австралії — вугілля перестали постачати дві шахти.
За рахунок цього ціни на коксівне вугілля в світі виросли з серпня до кінця листопада в 2,5-3 рази з $90 до $300 за тонну, а контрактні ціни на 4 квартал 2016 зросли на $110, а на 1 квартал 2017 року — ще на $85 до $285/т. Лише з початку грудня спотові ціни на коксівне вугілля почали знижуватись. Вслід за ростом цін на коксівне вугілля виросли ціни на руду — з $50 до $80 за тонну (на умовах CIF в Китаї).
Україна все більше залежить від імпорту коксівного вугілля. Сьогодні наші підприємства закривають імпортом більше 50% від загальних потреб в ньому.
Але ми ж підлаштовуємося під ціни на світових ринках, де основним гравцем є Китай, який має чистий нетто-експорт близько 100 млн. тонн (різниця між імпортом та експортом). Якщо міняється цінова політика в Китаї, то нам також доводиться підлаштовуватися.
- Збільшення цін на сировину дасть українським металургам можливість заробити, чи просто у них збільшиться собівартість виробництва сталі?
— Наші виробники в цій ситуації можуть бути більш гнучкими і використати ріст цін на прокат для зростання власної маржинальності, оскільки ми маємо багато власних сировинних компонентів.
В таких ситуаціях виграють, як правило, вертикально інтегровані холдинги, які мають власну руду і власний прокат. Якщо ціни на прокат піднялися за рахунок зростання цін на сировину, а холдинг включає виробництво сировинних компонентів, то їхня маржинальність зростає по всьому ланцюжку.
Вони можуть залишити ціни на руду на одному рівні, а ціни на прокат — підняти. Або, наприклад, вищу прибутковість виробництва зараховувати на руду. Але, все рівно маржиналльність залишається в рамках компанії.
Підняття цін на світових ринках — це завжди на користь нашим компаніям.
БЦ: В Україні працюють такі вертикально інтегровані металургійні холдинги: “АрселорМіттал Кривий Ріг” Лакшмі Міттала, “Метінвест” Ріната Ахметова та Вадима Новинського, “Донецьксталь” Віктора Нусенкіса, “Евраз” Романа Абрамовича, Феросплавні підприємства Ігоря Коломойського.
- Тобто для вертикально інтегрованих холдингів немає різниці на якому ланцюждку залишати маржу?
— Так. Але завдяки тому, що наша металургія має наявність власної сировини. Якби ми імпортували сировину, то позитивного ефекту від росту цін не мали б.
- Традиційно падіння цін на метал і зерно провокує девальвацію гривні і загальний спад в нашій економіці. Що можна зробити, щоб Україна не залажала від коливань цін на світових ринках?
— Україна не може не залежати від світових цін, оскільки більшу частину виробленої продукції ми експортуємо, наприклад, прокату >80%. Можна менше залежати від циклічності цін на світових ринках за умови, що ми більше будемо споживати цієї продукції на внутрішньому.
Якщо ми говоримо про економіку в більш ширшому розумінні, то при сучасній її структурі, коли ми більше залежимо від експорту сировинних матеріалів: руди, металопрокату, або зерна — ми будемо постійно залежати від цінових коливань на сировину.
Ми будемо менше залежати від коливань, коли у нас буде диверсифікована економіка. Сировинні та напівсировині продукти гратимуть меншу роль, коли у нас з'явиться більше переробної промисловості. З цією задачею пов'язаний економічний розвиток України.
- Тобто потрібно більше внутрішньої переробки?
— Більше внутрішньої переробки — більше доданої вартості в товарах. Це не лише металургії стосується. Це стосується всіх галузей.
“Зростання цін на метал не підкріплено фундаментальними факторами”
- Яка динаміка по цінах на прокат, напівфабрикати і залізо-рудний концентрат (ЗРС) була з початку року?
— Була висока волатильність. Ціни сильно впали в четвертому кварталі 2015 року. Наприклад, ціни на заготовку впали до $255 за тонну з $433 на початку року. Це падіння в $180.
Причини — дуже великий надлишок продукції зі сторони Китаю, який обвалив ринки. Однак, в першому кварталі 2016 року був стрімкий підйом цін — на $120-130 за тонну протягом березня-квітня.
Зростання було викликано тимчасовим фактором — банківська система Китаю запропонувала великі обсяги кредитів під будівництво. Завдяки їм споживання сталі збільшилось на внутрішньому ринку цієї країни і, відповідно, зменшились експортні поставки прокату Китаю.
Але пройшов час і ціни знову стрімко впали. Тобто це зростання не було підкріплено фундаментальними факторами, коли є стабільний попит на прокат і відповідно висока завантаженість металургійних заводів, оскільки потрібно покрити цей стабільний попит. В останні три роки фундаментальні фактори залишаються слабкими.
В другому-третьому кварталі 2016 року ціни на квадратну заготовку знаходились в боковому тренді, на рівні $300-320. Останнім часом знову почалося зростання цін, що було викликане стрімким зростанням цін на коксівне вугілля, на руду і брухт.
Є ще інші причини, як наприклад, формування запасів прокату на післяноворічний період.
- Розкажіть, який сьогодні профіцит сталеплавильних потужностей в світі? Як це відображається на українській економіці і, в першу чергу, на металургії?
— В світі сталеплавильні потужності становлять 2,3 мрлд тон на рік. У 2016 році ми очікуємо, що сталі в світі буде виплавлено в обсязі 1,6 млрд тон.
Тому зайві потужності — це 680 млн тон на рік. Це дуже великі показники. З цих 680 млн тон — 400 млн тон збиткові потужності в Китаї. Завантаження потужностей в середньому по всьому світу становить 70%.
Це невелике завантаження. Оптимальне починається після 80%. В Україні сталеплавильні потужності ще нижче завантаженні. Наприклад, по довгому прокату наші підприємства завантажені на 56%, а по плоскому прокату — на 60%.
- Це пов'язано з падінням цін, чи з війною?
— Все разом. Тобто, ми в ці потужності зараховуємо і комбінати, які є на непідконтрольній Україні території. Відмінність української завантаженості від світової якраз і пов'язана з цим конфліктом.
- Існування такої кількості профіцитних потужностей приведе до того, що хтось буде змушений вийти з ринку.
— Звичайно. Більше всього претензій до Китаю. Зараз в світі знову піднімається питання зайвих потужностей з виплавки сталі. Що стосується українських підприємств, то це залежить від конкурентної спроможності кожного з них.
З іншого боку, профіцит потужностей в світі давить на наші підприємства і змушує їх модернізуватися.
Чи є надлишок виробничих потужностей саме в Україні? На сьогодні, так — є. Але якщо дивитися на те, що у нас має бути значно вище споживання сталі на внутрішньому ринку, а сьогодні цей показник дуже низький, тоді про це говорити не доводиться.
В інтересах України постачати на експорт не напівфабрикати, а продукт з високим відсотком собівартості. Крім того, ми повинні поміняти структурні пропорції споживання на внутрішньому ринку і обсягів експорту.
Сьогодні, щоб зупинити процес деградації базової інфраструктури, нам потрібно споживати в рік не менше 12 млн тон прокату. В 2015 році був мінімальний обсяг споживання сталі на внутрішньому ринку — 3,4 млн тонн. В цьому році ми очікуємо зростання на 18%-20%.
В кращі часи у нас споживання прокату внутрішнім ринком було на рівні 11 млн тон (2008 рік).
Якщо ми цього досягнемо, а іншого виходу в України немає, тоді пропорція споживання і експорту буде на рівні 50/50. Це завантажило б наші потужності.
- З чим пов'язано цьогорічне зростання споживання сталі в Україні? Є думка, що через банківську кризу населення почало інвестувати свої заощадження в нерухомість і, тим самим, запустило галузь будівництва, яка є головним споживачем сталі.
— Так. Будівництво зіграло основну роль в зростанні споживання металопрокату. У нас, крім того, збільшилось і приватне будівництво. Проте це тільки початок, оскільки в Україні близько 10 млн людей потребують покращення умов житла. Це одна з можливостей збільшити споживання прокату. Це все відкладений попит, який колись буде реалізований.
Крім того, в 2016 році у нас збільшилися капітальні інвестиції — $1,5 млрд, у порівнянні з 2015 роком. Як правило вони пов'язанні також зі споживанням прокату.
Ще у нас в цьому році збільшилися темпи будівництва доріг. Якщо будувати дороги за останніми технологіями, то сталь використовується в будівництві мостових переходів, дренажних систем, які будуються по баках доріг, відбійників. В сумі на один кілометр дороги використовується від 300 до 500 кг прокату.
- На 2017 рік ви очікуєте продовження зростання споживання прокату в Україні?
— Так. У нас зростання ВВП прогнозується на рівні 2-2,5%. Відповідно, галузь будівництва продовжить нарощувати темпи. Плюс збільшиться кількість інфраструктурних проектів.
В першу чергу, це збільшення витрат на будівництво доріг. Крім того, зросте будівництво рухомого складу, в першу чергу — вантажних вагонів. Сьогодні у нас дефіцит вагонів, напіввагонів і зерновозів на рівні 50 тисяч штук.
Тобто найближчі чотири роки нам потрібно збудувати мінімум 50 тисяч вантажних вагонів. Якщо це буде реалізовано, то на внутрішньому ринку буде додатково спожито 1 млн тонн прокату.
- Фактично ми прийшли до ситуації, коли зростання економіки залежить від держави: будівництво доріг, вагонів, кредити на житло і модернізацію? Тобто реалізація інфраструктурних проектів, оновлення рухомого складу “Укрзалізниці” (УЗ).
— Для УЗ в 2017 році мають збудувати 9 тисяч вагонів.
У нас держава грає дуже велику роль в економіці. Чи має бути вона меншою? Так, але маємо виходити з того, що у нас є. Очікувати, що роль держави в підтримці економіки зменшиться ми не можемо, оскільки ми сильно впали і у нас мало часу.
- Але ж це залежить від того, чи вдасться УЗ збільшити тарифи на вантажні перевезення.
— Основні роботодавці, які забезпечують УЗ замовленнями на перевезення вантажів — це гірничо-металургійний комплекс, агровиробники.
Вони проти підвищення тарифів, але УЗ, для виконання інвестиційних планів, вимагає цього. Між ними йде жорстка дискусія, але в залізниці є твердий намір піднімати тарифи. Питання, чи підуть ці тарифи на капітальні інвестиції.
На мою думку, в ситуації навколо підняття тарифів потрібно всім домовитися і починати виконувати операційні і інфраструктурні програми, зокрема, теж вагонобудування, оскільки в цій програмі своє місце знаходять всі гравці. Вагонобудівні підприємства отримують замовлення, металурги постачають листовий прокат, литво, колеса, а Укрзалізниця отримає нові вагони.
Зрештою ті ж самі металурги і будуть користуватися цими вагонами. Тобто наш єдиний вихід — “win-win модель”. Це, коли всі виграють.
Тому жорстка дискусія “ви не піднімайте тарифи, а ви не піднімайте ціни на прокат” себе вичерпала. Для нас наразі важливим є саме запуск таких великих програм, як оновлення вагонного парку.
- Скільки економіка втратила через дефіцит вагонів в цьому році?
— Кількісних підрахунків у мене немає, але я знаю що на це нарікають. Підприємствам довго приходиться чекати вагонів, оскільки їх немає. Коли вагони все ж приходять, то поламані і самим перевізникам доводиться їх ремонтувати.
Буквально доводиться ганчірками закривати діри, щоб не висипались обкотиші з вагонів. Була ситуація, коли на гірничо-збагачувальний комбінат прийшло 30 вагонів УЗ, то підприємству довелося витратити 40 тис грн на їхні ремонти.
Рухомий склад УЗ на сьогоднішній день зношений на 90%. Якщо ми будемо різати всі вагони, які мають понаднормовий термін експлуатації, то нам потрібно буде порізати 70 тисяч вагонів. А це металобрухт, який піде на метзаводи.
- Ми зачепили питання металобрухту. Для збільшення виплавки сталі в Україні буде потрібно знайти більше металобрухту. Сьогодні в Україні, як ми знаємо, дефіцит брухту чорних металів. Який обсяг дефіциту брухту буде в 2016 році?
— В 2016 році дефіцит металобрухту буде на рівні 300 — 400 тис. тон. У нас майже весь брухт в Україні — амортизаційний. Тобто не брухт, який утворюється в результаті машинобудування.
Чому так? Тому що машинобудування в Україні перебуває в стагнації. Брухту, який утворюється на машинобудівних заводах зараз мало і, як правило, вони ж самі його використовують на своїх ливарних виробництвах.
Тому майже весь брухт у нас — це порізка старого обладнання та інфраструктури. Але оскільки обсяг капітальних інвестицій у нас впав (відношення капінвестицій до ВВП було менше 12%, що є історичним мінімумом) це означає, що у нас низькі темпи заміни старих фондів.
Відповідно повільно відбувається їх виведення з експлуатації і порізка на металобрухт. Це все в сумі привело до дефіциту металобрухту.
- Паралельно відбувається і експорт металобрухту з України.
— Так. Зовні здається, що чим більші обсяги експорту, тим менше металобрухту залишається в Україні. Але процес неоднозначний.
Якщо компанії, які заготовляють брухт, експортують, то отримують більше оборотних коштів, які потім вкладатимуть в заготовку брухту.
- Чому металурги вимагають від влади протекціонізму в питанні експорту металобрухту?
— Це питання моделі взаємодії між різними секторами, яку нам потрібно змінювати. В даному випадку металурги виходять з того, що їм не вистачає металобрухту, який вони використовують як сировину.
Звичайно, що в такій ситуації, вони лобіюють свої інтереси, які полягають в обмежені вивозу металобрухту з країни.
- З точки зору державних інтересів обґрунтовано впроваджувати протекціонізм по відношенню експорту металобрухту, чи потрібно відкривати ринки?
— У нас структура економіки слабша, порівняно з економіками країні Європейського союзу. Ми відкриємось один перед одним, а в нас, на відміну від ЄС, слабка товарна пропозиція.
У нас переробна промисловість (обробка сталі, деревини, зерна) слабо розвинена. Тому нам немає, що їм запропонувати, окрім сировини, а їм є. В таких умовах повністю відкриватися ризиковано, оскільки ми можемо закріпити за собою модель постачальника сировини.
Клікніть для збільшення зображення
Пастку глобалізації ніхто не скасовував — це коли ти стаєш сировинним придатком. В цьому плані країни, які виходили з сировинного сегменту і розвивали свою переробну промисловість — а це обов'язковий етап розвитку — на етапах становлення завжди підкріплювали своє зростання протекціоністськими заходами. Або обмежували імпорт, або забороняли експорт сировини.
Це робив Китай, робила Туреччина, Індія. Ми ж маємо зобов'язання перед Світовою організацією торгівлі (СОТ) відкрити свої ринки. Тому дуже обмежені в кроках захисту свого ринку. Але це не означає, що ми не можемо застосовувати певні протекціоністські методи.
- Є успішні приклади використання Україною протекціонізму?
— Класичний приклад — виробництво соняшникової олії. Свого часу ми експортували зернята, потім ми ввели імпортні мита на них і це дало поштовх для розвитку нашої олійної галузі. Це позитивний приклад, який призвів до зростання експорту олії.
В цьому році ми експортували олії та шроту (макуха) на $3,6 млрд. Якби ми експортували зернята соняшника, то ми б заробили тільки $900 млн. Уявляєте різницю?
Крім того, в оберті цієї продукції ще є лушпайки від насіння, яке підприємства спалюють для виробництва електроенергії.
Тому я вважаю, що ми повинні обмежувати вивіз сировини, з огляду на ту ситуацію в якій опинилася країна. Той хто говорить, що має бути вільний вивіз сировини, або не розуміє нашу економічну модель, або не переймається проблемами України.
У нас велике безробіття. Де люди можуть знайти собі роботу? Тільки в переробній промисловості. Якщо вони не знайдуть там собі місці, то емігрують за кордон і там переробляти нашу ж сировину але на їхніх підприємствах.
Наприклад, деревина. Мінімум 55% цього ринку знаходиться в тіні. У нас є позиція експорту дров в Європу, під яким вивозять ліс-кругляк, хоча на його експорт накладено мораторій.
Як мало б бути з металобрухтом? Нам вигідно його переробляти в Україні але цей сектор повинен мати з металургами партнерські відносини. Сильніший не повинен гнобити слабшого.
- Зараз ціни на металопрокат пішли вверх і, відповідно, почав дорожчати брухт на експортних ринках. Металурги кажуть, що навіть з вивізним митом 30 євро на тоні, експортери брухту можуть працювати з маржою.
— При цінах на металобрухт в 200 євро за тону, мито в 30 євро було загороджувальним. Зараз, коли ціни виросли, це мито вже не є загороджувальним.
Але все рівно через заходи з обмеження, експорт металобрухту різко впав. Наприклад, в 2015 році ми експортувати 1,2 млн тон, а в 2016 році — тільки 230 тис. тон.
- Чому металурги не дають заготівельникам металобрухту ціну, яка є на міжнародних ринках?
— Питання в дисципліні розрахунків. Постачальники брухту скаржаться на те що металурги невчасно з ними розраховуються. Заготівельники брухту зацікавленні в експорті, оскільки вчасно отримують валюту.
У нас брухту буде достатньо, коли нормально запрацює переробна економіка. В першу чергу —машинобудування, як це відбувається в Європі. Для нас вихід з ситуації — тільки зростання економіки, активізація капітальних інвестицій. Це буде супроводжуватися процесом створення металобрухту. Це зав'язана система, де одне без другого не буває.
При тому скороченні економіки, яке у нас відбулося уже немає дійних корів: коли один піднімається за рахунок другого. Треба всім разом підніматися і тоді виграють всі. Приладом такої моделі win-win є програма будівництва вантажних вагонів, будівництво доріг, розвиток газовидобувної галузі, тощо.
- А що стосується модернізації житлово-комунального господарства. Там же також великий потенціал росту?
— Для реконструкції всього ЖКХ потенційно потрібно 44 млн тон прокату. Для цього необхідно $200 млрд. Це величезна сума.
На будівництво соціального житла потрібно 12 млн тон прокату. При цьому, віддача на кожен інвестований мільйон гривень буде на рівні 20 тон спожитого прокату. Щоб закрити всі потреби в соціальному житлі, потрібно $70 млрд.
- Які основні ринки збуту українського металу і ЗРС?
— Структура експорту сильно змінилася. Зросла частка ринку ЄС — з 2015 по 2016 роки частка збільшилася на 20%. Наразі ми експортуємо в ЄС порядку 35% ГМК-продукції. Ми поставляємо туди напівфабрикати з яких в ЄС робиться прокат.
Така модель побудувалася, коли Україна не мала вільного доступу на ринки Європи. Квота була в розмірі 300 тис. тон. Після вступу в СОТ ці обмеження були знатті.
Також зросли поставки в Африку. Частка цього регіону збільшилась до 23%. Що зменшилось? Поставки в країни СНД. В першу чергу — в Росію. В структурі експорту нашої ГМК-продукції поставки в СНД займають 9%. Разом з тим ринки продажів нашого прокату досить добре диверсифіковані і тотальної залежності від якогось одного ринку немає.
Китай нас витіснив з ринків Південно-Східної Азії (Індонезія, Філіппіни, Тайланд) за рахунок зниження собівартості і державних дотацій в логістиці.
На Близький схід ми поставляємо 14% ГМК-продукції.
Іноді кажуть: подивіться, куди інвестують інші країни, вони інвестують в продукти постіндустріального суспільства, а ви нам говорите про якусь інфраструктуру. Коли у нас буде така інфраструктура, як в Китаї, або в Європі, тоді будемо говорити про інформаційне суспільство. Ви не знайдете жодної країни яка б стрибнула в нову економіку, не провівши процес нової індустріалізації.
- На ваш погляд, у нас відбуваються зміни? Збільшується кількість продукції з доданою вартістю?
— Дуже повільно. От кажуть, що збільшився експорт продукції машинобудування. Це відбулося через запуск декількох заводів зі створення електропроводки для автомобілів.
Чому саме в нас було організовано виробництво проводки? Тому що в цьому виробництві багато ручної праці.
Загалом є кроки. Але це крапля в морі.
- Які причини? Чому інвестори не йдуть в країну, не будують нових виробництв?
— Перше — непередбачуваність і невизначеність. Часті зміни законодавства.
Друге — незахищеність приватної власності.
Третє — параліч судової та правоохоронної гілок влади.
Ну і звичайно питання корупції. Особливо на місцевому рівні. Якщо подивитися на якийсь окремий регіон, то складається враження, що їм інвестиції непотрібні. Чому так?
Часто регіональні чиновники створюють собі якийсь бізнес і тому вони не хочуть конкурувати з міжнародними гравцями. Тобто, їм невигідно будівництво аналогічно виробництва з іноземними інвестиціями і стандартами. Така політика не скрізь, але існує в багатьох регіонах.
Хоча є і позитивні зміни — покращення макроекономічних показників. Без цього ніхто сюди вкладати не буде. Але, якщо у нас існує рейдерство, то теж ніхто вкладати не буде.
Я не погоджуюсь з тим, що у нас нічого не міняється. Багато що змінилось, спростились процедури, зменшилась кількість дозволів. Але цього недостатньо. У нас немає багато часу, ми вже і так багато втратили.
Что скажете, Аноним?
[07:10 27 ноября]
[18:18 26 ноября]
[13:40 26 ноября]
08:30 27 ноября
07:50 27 ноября
07:30 27 ноября
19:30 26 ноября
19:15 26 ноября
18:00 26 ноября
17:50 26 ноября
17:40 26 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.