Чому Україна має знати журналістів, акредитованих в “ДНР”

Зараз у соцмережах з нардепа від “Народного фронту” Антона Геращенка зробили мало не головного борця зі свободою слова в Україні. У всьому винен його досить невинний пост, у якому він розписав методи боротьби з російською пропагандою. Зокрема, мова йде про необхідність забезпечення контролю над контентом на телеканалах, а також контролю над акредитацією ЗМІ. Власне, все, що він написав — правильно, і проблема в тому, що протягом двох років це українською владою не було виконано.

Втім, головний момент, через який здійнялася паніка, стало анонсування Геращенком появи списку з 7 тисяч (!) “акредитованих” у “ДНР” журналістів на сайті “Миротворець”. У цілому, ми побачили дуже дивну позицію більшості українських журналістів. Замість того, щоб звернутися до СБУ та Міністерства інформації з вимогою перевірити своїх чисельних колег (з такої кількості людей можна було сформувати десь близько трьох повноцінних бригад), багато хто публічно почав засуджувати оприлюднення даного списку.

Загалом, було б логічно, що люди, які працювали у “ДНР”, були готові до того, що СБУ буде їх перевіряти. Навіщо обурюватися і влаштовувати паніку, якщо ці журналісти і так не працювали на території, захопленій терористами, тишком-нишком? Якщо представник “четвертої влади” чесно описував реальну ситуацію на Донбасі, не агітував за терористів, то ніхто їх не буде переслідувати.

Можна згадати про те, що у 2014 році під час повного хаосу багато хто з журналістів домовлявся з терористами, аби працювати на їх території і висвітлювати новини. Але загалом даний факт нікого не красить в принципі. Якось складно собі уявити акредитацію в ІДІЛ, або Аль-Каїді.

Тож навіщо потрібен даний список на “Миротворці”? Тому, що серед 7 тисяч осіб, які “акредитувалися” у “ДНР” можна знайти величезну кількість персонажів, які точно не були ніякими журналістами. Особливо це стосується різноманітних осіб з Сербії, Австрії та інших країн, які явно були пов'язані з неонацистськими організаціями і які прикриваючись журналістською “ксивою”, стріляли й вбивали на Донбасі українців. Тому списки треба ретельно перевірити — і тут допомагати мають самі журналісти, які знають, хто й чим дихає.

Трошки простіша ситуація з українськими журналістами, які опинялися на території “ДНР”. Їх в принципі знають у тусовці. Але знову ж таки виникає питання — а чи не було серед них засланих козачків як-то під мітинг 9 травня, коли в столиці Україні було затримано рядженого “російського журналіста”? Адже можна згадати про “українську” журналістку Оксану Шкоду, яка спокійно “тусила” в Слов'янську разом з Ігорем Гіркіним та іншими терористами.

Цікаво, що в МЗС РФ зареєстровано “аж” 4(!) журналісти. Причому як мінімум один з них Сергій Рульов (всі пам'ятають історію з “Топаз, дай команду!”) — чиста “вата”, яка працює не в інтересах України. Тому декому з колег варто заспокоїтися — і все ж таки зрозуміти, що зараз, коли дехто влаштовує боротьбу за свободу слову на фронті, там йде війна і гинуть наші громадяни, які пішли захищати Батьківщину. Може це — банальні слова, але декому, вочевидь, їх варто нагадувати щоденно...

Дмитрий КАЧУРА