Чи підривають Китай та французькі політики режим нерозповсюдження ядерної зброї?

Міжнародні наслідки так званої “української кризи” не обмежуються кордонами Східної Європи і взагалі сьогоденням.

Зокрема, напад Росії на Україну підриває саму базову логіку Договору 1968 року про нерозповсюдження ядерної зброї, метою якого є запобігання створенню, продажу та придбанню зброї масового ураження різними країнами світу.

У середині 1990-х років Україна відмовилась від тоді третього за обсягом ядерного арсеналу у світі, що дістався їй у спадок від СРСР, і приєдналась до Договору про нерозповсюдження.

У відповідь троє з п'яти постійних членів Ради безпеки ООН — США, Росія і Велика Британія — в Будапешті в грудні 1994 року підписали з Києвом Меморандум про гарантії безпеки (Memorandum on Security Assurances, “Будапештський меморандум”).

У цьому документі Москва, Вашингтон і Лондон, як три початкових підписанта Договору про нерозповсюдження, запевнили Україну в її територіальній цілісності і політичному суверенітеті.

Через 20 років Росія порушила більшу частину цих обіцянок, анексувавши Крим і розгорнувши гібридну війну на Донбасі.

Де-факто Москва таким чином не тільки відмовилась від дотримання Будапештського меморандуму, а й опосередковано анулювала свою участь у Договорі про нерозповсюдження.

Багато оглядачів вже вказували на цю проблему нинішнього міжнародного права, та досі не звертали уваги на опосередковане залучення Пекіна та Парижа до цього делікатного питання порушення системи світової безпеки.

Китайський уряд, а також деякі провідні французькі політики своєю неоднозначною оцінкою дій Росії фактично допомагають Кремлю підривати режим нерозповсюдження зброї масового ураження.

Сьогодні мало хто пам’ятає про заяви Парижа та Пекіна, які були передані Києву 20 років тому, одночасно з Будапештським меморандумом.

Окрім США, Росії та Великої Британії, два інші члени Радбезу і офіційні ядерні держави, відповідно до Договору про нерозповсюдження, також задекларували свою повагу до політичного суверенітету та територіальної цілісності України в окремих урядових документах.

Незважаючи на те, що Пекін був одним з учасників угоди 1994 року про відмову України від ядерного арсеналу, зараз він постійно ухиляється від формулювання однозначної позиції щодо нещодавньої поведінки Росії, виголошуючи лише загальні заяви про недоторканність державних кордонів інших країн.

Китай був єдиним постійним членом Радбезу ООН, який утримався від голосування по резолюції щодо територіальної цілісності України на засіданні Генасамблеї ООН 27 березня 2014 року, коли 100 країн засудили анексію Криму.

Пекін не підтримав цю резолюцію, незважаючи на те, що 20 років тому видав “Заяву Уряду КНР від 4 грудня 1994 про надання Україні гарантій безпеки”. У цьому документі Пекін заявив, що “повністю розуміє прагнення України отримати гарантії безпеки. [...] Китайський уряд постійно виступає проти практики здійснення політичного, економічного чи іншого тиску в міжнародних відносинах і стверджує, що суперечки та розбіжності повинні вирішуватися мирним шляхом консультацій на рівноправній основі. [...] Китай визнає і поважає незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України”.

Зумисно чи ні, Пекін своєю поведінкою поглиблює і без того серйозні проблеми в системі глобальної безпеки.

Активізація політичних відносин та економічних зв'язків між Китаєм і Росією з весни 2014 року суперечить духу Договору про нерозповсюдження в цілому, і заяві Уряду КНР від 1994 року зокрема.

Китай своїми діями допомагає Москві компенсувати втрати від розриву економічних зв’язків із Заходом та забезпечує їй важливу символічну суспільну підтримку на різних двосторонніх і багатосторонніх самітах. Китайський уряд отримує певну геополітичну користь від нинішньої ізоляції Кремля і використовує відсторонення Росії від різних партнерських програм із Заходом, щоб розширити для себе можливості доступу до російської сировини.

Використовуючи цю корисливу тактику, Китай зміцнює враження про те, що офіційні ядерні держави ігноруватимуть основи режиму нерозповсюдження зброї масового ураження, коли питання торкнеться захисту їх вузьконаціональних інтересів.

Більше того, Пекін робить це за рахунок держави, ядерний арсенал якої 20 років тому перевищував його власний в декілька разів і яка добровільно відмовилась від цієї зброї.

Що це, як не сигнал: замість того, щоб дотримуватися своїх обіцянок і заяв, офіційні ядерні держави — а таке враження справляє не лише Москва, а й Пекін, — в критичний момент переслідуватимуть власні інтереси та ігноруватимуть принципи нерозповсюдження зброї масового ураження.

Крім того, це проблема не лише політичних еліт Росії та Китаю.

У липні 2015 року група з десяти французьких парламентарів, більшість з яких представляють республіканську партію колишнього і, можливо, майбутнього президента Франції Ніколя Саркозі, відвідала окупований Крим.

Таким вчинком ці консервативні депутати порушили санкції Заходу щодо анексії Криму Росією, а також опосередковано порушили Договір про нерозповсюдження.

Візит продемонстрував зневажливе ставлення депутатів до наданих Україні обіцянок щодо її територіальної цілісності, коли Київ у 1990-х приєднався до Договору про нерозповсюдження та позбувся ядерного арсеналу.

Поїздка високих представників французької правоцентристської партії до Сімферополя мала інше значення, ніж попередні візити лідерів маргінальних радикальних європейських партій.

Консервативні парламентарі Франції відвідали півострів, незважаючи на те, що 5 грудня 1994 року Франція під керівництвом правоцентристського уряду на чолі з Балладюром, до складу якого тоді входив і Саркозі, видала “Заяву Франції про приєднання України до Договору про нерозповсюдження”.

У цьому документі “Франція знову заявляє про свою відданість підтримці незалежності, суверенітету і непорушності кордонів України відповідно до принципів Гельсінського Заключного акта та Паризької хартії для нової Європи.

Франція нагадує про свою відданість принципам НБСЄ, згідно з якими кордони можуть бути змінені тільки мирним шляхом за взаємної згоди, і держави-учасниці зобов’язуються утримуватися від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і якимось іншим чином, несумісним із цілями Об'єднаних Націй”.

Демонстративний колабораціонізм політиків ядерних держав — Китаю та Франції — з Росією після того, як вона офіційно анексувала Крим і неофіційно почала війну на Донбасі, дорого коштує не лише Україні.

Продовження, відновлення і навіть зміцнення офіційних зв’язків з порушником Договору про нерозповсюдження багато кому зараз може видатись можливим і прагматичним кроком.

Однак майбутні покоління можуть розцінити сьогоднішню співпрацю з Кремлем провідних представників країн-гарантів Договору про нерозповсюдження як неприпустимо далеке відхилення від основ режиму нерозповсюдження зброї масового ураження.

Андреас УМЛАНД,  доктор філософії,  старший науковий співробітник Інституту євроатлантичного співробітництва в Києві 

Ендрю Кіндер і Ремі Буассоннас допомагали в підготовці цього матеріалу