Чи буде Баба Яга проти Сочі?

30 років тому, влітку 1980-го, радянське телебачення незвично часто повторювало новий мультфільм про Бабу Ягу. Щоправда, сюжет хрестоматійної казочки був дещо осучаснений: стара паскудниця намагалася зіпсувати олімпійські ігри! Для цього лиха бабуся зібрала всі російські фольклорні сили зла: Змія Горинича, Кощея Безсмертного, Сірого Вовка та інше страхіття. Дітлахи раділи мультикові, не здогадуючись, що він був лише однією з багатьох позицій у жорсткому ідеологічному конфлікті холодної війни. Виборена багаторічними зусиллями Кремля Московська олімпіада (це були перші в історії Олімпійські ігри, які відбулися в соціалістичній країні) піддавалася міжнародному бойкоту. Світ у такий спосіб відреагував на радянську агресію в Афганістані.

Імперський синдром

Цікаво, що перша політична акція на олімпійських іграх також була пов’язана з Росією. В далекому 1908 році спортсменів Великого князівства Фінляндського (автономії у складі Російської імперії) примушували йти на церемонії відкриття під російським триколором, а не фінським національним прапором. Через це вперті фіни пройшли окремою командою, але без прапора взагалі.

Якщо ж говорити про організований бойкот олімпіади, то вперше це сталося 1920-го: після І Світової війни на наступні ігри не запросили її винуватців — Німеччину з союзниками. Водночас не запросили невизнану Радянську Росію, а потім та вже сама ігнорувала “буржуазні” олімпіади аж до 1952 року. Мельбурнську олімпіаду 1956 року позбавили своєї присутності Єгипет, Ірак, Ліван і Камбоджа (через ініційовану Англією, Францією та Ізраїлем Суецьку кризу), Китайська Народна Республіка (через участь Тайваню), Нідерланди, Іспанія та Швейцарія (через угорські події — на знак протесту проти насильницьких дій СРСР). Так само угорські спортсмени не погодилися йти під прапором Угорської Народної Республіки (обравши прапор “буржуазної” Угорщини 1918 року) та врешті відмовилися повертатися на батьківщину. Тож бойкот Олімпіади-80 у Москві не був чимось новим, але вражали його масштаби: в іграх брали участь лише 80 країн — найменше за весь час із 1956 року. Й річ тут не так у кількості, як у якості: втрата Камбоджі навряд чи змінила перебіг спортивних змагань, а ось неучасть багатьох спортсменів провідних спортивних держав — США, Канади, Південної Кореї, Японії, ФРН — справді суттєво позначилася на результатах.

Бойкот-ігри

ХХІІ Олімпійські ігри потрапили просто у вир глобального конфлікту. Оптимізм “розрядки” 1970-х закінчився раптово й неочікувано: під самий кінець 1979-го Москва брутально вдерлася в Афганістан. Розчарування на Заході було відверто болісне: виплекані ілюзії поступового “цивілізування” російського ведмедя шляхом поступок були розвіяні за один день. Нове десятиріччя треба було розпочинати з чіткого формулювання власної позиції, яка не могла не бути жорсткою й вимагала очевидних жертв на користь збереження ідейного обличчя. Це було нелегким випробуванням. І не всі ініціатори його витримали.

Новий 1980 рік розпочався дуже тверезим похміллям:1 січня на нараді керівництва НАТО з приводу Афганістану виникла ідея бойкоту Московської олімпіади. Ініціаторами стали Британія, Канада і США. 4 січня президент США Джиммі Картер запропонував Міжнародному олімпійському комітетові перенести Олімпіаду в іншу країну. МОК відмовив.

16 січня держсекретар США Сайрус Венс заявив, що коли радянські війська протягом місяця не залишать Афганістан, США самі проігнорують ігри й намагатимуться збільшити кількість бойкотувальників, — аби це стало “позицією міжнародної спільноти”. Але в самих штатах тривала зимова олімпіада в Лейк-Плесіді, й треба було дочекатися її закінчення. Одразу після її завершення президент Картер озвучив офіційну позицію однієї з двох наддержав: якщо до 20 лютого Москва не виведе війська з Афганістану, Олімпіаду-80 бойкотуватимуть. 20 лютого нічого не змінило. 65 країн заявили про бойкот Московської олімпіади.

Утім, позиція держав-бойкотувальниць виявилася двозначною: далеко не всі уряди могли нав’язати національним олімпійським комітетам свої “офіційні вимоги”. Зокрема, Велика Британія (співавтор бойкоту) не спромоглася офіційно піти на бойкот. Деякі спортсмени з Великої Британії, Франції, Греції приїхали в індивідуальному порядку з дозволу своїх олімпійських комітетів. Але й компроміси також були доволі показовими. 14 збірних і під час відкриття, й під час закриття Олімпіади-80 простували Лужниками не під національними прапорами, а під прапором Міжнародного олімпійського комітету. Коли спортсмени цих країн перемагали, грав не національний гімн, а гімн МОК. Американці, яким однозначно треба було тримати позицію, ініціювали альтернативні ігри: ігри “Дзвони свободи” або, як їх інакше називають, “Олімпійські бойкот-ігри”.

Хто приїде в Сочі

Чергова річниця Московської олімпіади 1980 року загострює суперечки з приводу долі майбутньої Сочинської зимової олімпіади 2014 року. Чи повториться ситуація з бойкотом ігор внаслідок російського експансіонізму? Чи зможе Захід “витримати позицію”? Часи холодної війни минули, в стосунках Росії та Америки — “перезавантаження”, але залишаються в російській політиці незмінні речі. Офіційні джерела повідомляли, що в перебігу Зимової сочинської олімпіади 2014 року візьмуть участь провідники невизнаних Абхазії та Північної Осетії. Обидві території, відкраяні від Грузії у 2008 році, розташовані поруч, а перша вже є однією з виробничих баз при розбудові інфраструктури Олімпіади-2014. Тобто в програму ігор уже одразу закладена міна політичного скандалу, що містить у собі з боку Росії всі елементи шантажу: або офіційний бойкот на державному рівні (що, вочевидь, буде для його ініціаторів дуже “коштовною” акцією у зовнішньополітичному вимірі), або визнання де-факто двох сепаратистських режимів. Тому присутність на відкритті Ігор-2014 офіційних осіб тих країн, що досі не визнали утворення двох нових російських колоній у 2008 році (лави Венесуели, Науру, Нікарагуа та “Хамасу” ще не поповнилися), стане актом мовчазної згоди з тим, що Росія вільна безперешкодно перекроювати кордони навколо себе.

Першим про можливий бойкот Сочинських ігор заговорив колишній посол США в НАТО Курт Волкер. “Наступні олімпійські ігри в Сочі — це заковириста проблема… Присутність там західних дипломатів — підтримка російської політики сили... По-перше, — наголошує Волкер, — ми повинні твердо заявити, що зміна кордонів у нинішній Європі не буде визнаватися. Має початися дипломатичний процес, щоб на осінніх самітах НАТО і США — ЄС ми б змогли домовитися про єдину політику невизнання Абхазії та Південної Осетії”. Звісно, такі “настановчі” репліки у Washing­­ton Post є певним меседжем для російського керівництва, — чи не прибрали б ви все-таки своїх підкаблучників з ігор? Усім було б простіше. Але очевидно, що росіянам навпаки буде простіше поставити міжнародну спільноту перед вибором, який їй зробити вкрай важко та й не дуже хочеться. Одна річ — ритуальні фрази та високі слова про недоторканність кордонів, інша — піти на відвертий конфлікт із Росією.

У 1977 році в КДБ СРСР створено спеціальний відділ для “зриву підривних акцій противника” під час ХХІІ Олімпійських ігор

За 101-й кілометр від Москви влітку 1980-го було вислано осіб з кримінальним минулим і “антисоціальні елементи”, в тому числі й дисидентів

Кирило ГАЛУШКО