Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Бути почутим

[10:30 25 ноября 2009 года ] [ Главред, 25 ноября 2009 ]

Громадянське суспільство — основа розвиненої демократії.

П’ять років тому українці чули це словосполучення й вірили, що влада нарешті дослухатиметься до голосу кожного з нас.

Діагноз: пасивність

“Процес становлення громадянського суспільства для нас не буде швидким, — упевнений Євген Захаров, голова правління Української Гельсінської спілки з прав людини та співголова Харківської правозахисної групи. — Перші громадські організації у колишньому СРСР фактично з’явилися двадцять років тому. Спочатку такі об’єднання, як “Меморіал’’, “Просвіта’’, “Зелений світ’’, були неформальними, адже закон, що регулював діяльність громадських організацій, був прийнятий лише у 1992 році. Коли Україна отримала незалежність, більшість представників громадського сектору пішли у політику. Тоді в Україні зовсім не лишилось громадських об’єднань, і все треба було починати спочатку. Можна стверджувати, що протягом вісімнадцяти років незалежності громадянське суспільство народжувалось, нині росте, поступово міцнішає. Але воно не на стільки потужне, аби примусити державу цілком рахуватися з його рекомендаціями. Влада може дослухатися до громадських організацій, коли ті будуть більш сильними — професійними, кваліфікованими, чисельними. У нас їх — одиниці: авторитетних, з хорошою репутацією, які певним чином впливають на рішення державних органів”.

“Громадянське суспільство в Україні сьогодні перебуває на етапі свого становлення. Сформовано мережу організацій громадянського суспільства, але вона ще не така велика і впливова”, — переконаний і Максим Лациба, керівник програм економічного та соціального розвитку Українського незалежного центру політичних досліджень. За його даними, нині в Україні — 52 тисячі громадських організацій, благодійних фондів — 11 тисяч, 20 тисяч релігійних організацій і близько 19 тисяч — профспілкових. Але далеко не всі вони діють і виконують свої статутні завдання.
Вважається, що найбільш успішна реформа, яку здійснювали завдяки активності неурядових організацій, — це реформа системи вступу абітурієнтів до вузів. Йдеться про запровадження тестових технологій. Саме міжнародний фонд “Відродження” створив Центр тестових технологій — громадську організацію, яка у 2004—2005 роках запропонувала інновацію, а потім разом із Міністерством освіти та науки її запроваджувала.

Але найбільшу увагу неурядові організації приділяють питанням моніторингу діяльності влади, збільшенню її прозорості, зменшенню рівня корупції. Тож у цій царині є певні успіхи. У 2008 році вдалося переконати уряд ухвалити постанову про громадські експертизи діяльності органів виконавчої влади — парламент у першому читанні ухвалив Закон “Про доступ до публічної інформації”. Запроваджено зміни до закону “Про вибори Президента України” — громадські організації отримали право спостереження.

“Нещодавно бюро журналістських розслідувань “Свідомо” опублікувало дані щодо того, за якими цінами закуповувались швейцарські ліки для боротьби з грипом, — наводить приклад Тарас Шевченко, адвокат, директор Інституту медіаправа. — Це одразу спричинило реакцію влади — прем’єр-міністр того ж дня розпорядилася створити спеціальну комісію, залучити журналістів. Це і є приклад того, як громадськість реагує. Інший випадок — виникла ідея вилучити із бюлетенів для голосування графу “проти всіх”’. Після негативної реакції громадськості партія — ініціатор змін — сама від цього відмовилась”.

“До громадських організацій дослухаються досить нечасто, — констатує представник Українського незалежного центру політичних досліджень. — Тому що вони пропонують реформи, агітують за прозорість і відкритість влади, вимагають чітких процедур, зниження рівня корупції, підвищення якості адміністративних послуг, які надає держава. У більшості випадків чиновникам такі реформи невигідні, адже вони заробляють гроші на корупційних схемах. Проблеми громадян часто створюють посадовці. Наприклад, ускладнена нині система надання дозволів і ліцензій для бізнесу, відсутні конкурсні засади для відведення земельних ділянок. Можна говорити про прямий конфлікт громадських організацій, які представляють інтереси громадян і вимагають реформ, та представників влади, які намагаються законсервувати існуючий стан речей. Загальна установка влади — категорично не чути неурядових організацій. Держава не хоче бачити в них ресурс для вирішення суспільних проблем. Тож здобутки, які має громадянське суспільство, — це швидше результат активних дій та тиску, ніж конструктивної співпраці з органами влади”.

До речі, пан Захаров наполягає на тому, що вплив держави на громадський сектор має бути мінімальним. Головне — аби вона не заважала. Саме тому потрібно ухвалити закон про об’єднання громадян. Проте, на думку правозахисника, у громадянського суспільства у парламенті немає адвокатів. “Такі люди, на жаль, політикам не потрібні, як і не потрібне громадянське суспільство. Надто мало тих, хто взагалі розуміє, навіщо все це. Тож у парламенті ідею громадянського суспільства просувають погано, а саме суспільство ще недостатньо сильне, аби примусити ухвалити необхідний закон”, — додає він.

Поза законом

“Європейська держава не може жити з тоталітарним законом про свободу об’єднань”, — переконані в Українському незалежному центрі політичних досліджень. Так, юридичним особам у нас заборонено створювати громадські об’єднання, існує штучне обмеження території його дії (таке утворення не може працювати у регіонах, де не зареєстроване), а також — заборона займатися господарською діяльністю (що призводить до обмеження джерел фінансування).

Нині у демократичному світі діє принцип: регулювання діяльності громадських організацій не може бути більш складним, аніж для бізнесу. Натомість в Україні створити і зареєструвати підприємство можна набагато швидше і дешевше, ніж громадську організацію в органах юстиції, а також — у місцевих державних реєстраторів. Це досить тривала процедура. Так, на реєстрацію національних та міжнародних організацій треба витратити місяць, благодійних — два, тоді як реєстрація бізнес-структури займає п’ять днів. Для порівняння: у Данії та Швеції асоціації набувають прав юридичної особи з моменту підписання статуту, а у Нідерландах і Португалії — після факту нотаріального засвідчення підписів засновників статуту. У нас існує подвійна плата за реєстрацію (для міжнародної громадської організації хворих на лейкемію необхідно сплатити реєстраційний збір — 42,5 грн., а також — 250 американських доларів, тоді як збір за реєстрацію будь-якого акціонерного товариства становить 170 грн.).

“Наша система реєстрації не відповідає міжнародним стандартам, — повторює Шевченко. — Класичний випадок — якщо організація, яку реєструють у Києві, запише у статуті, що вона хоче діяти ще й у Львові чи Житомирі, то отримає відмову. Проте якщо організація забуде це зазначити, тобто уникне власне формулювання, але все одно діятиме, то жодних претензій їй ніколи ніхто не висуне. Це доводить, що на момент реєстрації існує сотня абсолютно незрозумілих і некоректних, а часом — незаконних обмежень і претензій, які висувають до статутних документів громадських організацій”.
“50% ініціатив громадян не реалізовано саме через реєстраційні бар’єри, — каже Максим Лациба. — Друга причина — низька громадська активність. На жаль, українці обрали демократію, але зовсім забули, що її треба підтримувати. Обов’язок громадянина — ходити на вибори, брати участь у громадських слуханнях, контролювали владу, створювати громадські організації. У нас, порівняно з Європою, — надто низька активність громадян. Тільки 2—3% населення працюють у громадських організаціях. А це якраз відображає необхідність проведення державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства”. Також українське законодавство вважає незаконними нелегалізовані та незареєстровані організації.

“Відтак на неї можна не звертати увагу, бо її не існує, — каже Тарас Шевченко. — Якщо громадяни проводять певні заходи, то чиновники не дослухаються до їхньої думки, а починають розбиратися, легальна організація чи ні. Тобто наскільки хороша ідея — нікого не цікавить, усі думають, чи можна ініціаторів притягти до адміністративної відповідальності. Такий підхід не відповідає європейським стандартам. Там якщо люди зібралися разом і вирішили бути організацією, вони вже нею є”.

В Українському незалежному центрі політичних досліджень вважають, що саме штучні бар’єри під час утворення і реєстрації — причина незначної кількості громадських організацій в Україні — на 10000 населення — 11 зареєстрованих об’єднань, тоді як у сусідній Угорщині — 46, у Хорватії — 85, а в Естонії — 201.

Тож, очевидно, Україні потрібен новий закон про громадські організації. Міністерство юстиції давно розробило досить прогресивний законопроект (3371). Він уже пройшов низку громадських обговорень. Наразі закон із важливими зауваженнями все ще чекає на розгляд у комітеті Верховної Ради з питань правової політики. Більше того, представники громадськості встановили deadline — парламент має ознайомитись із ним до 4 грудня.

“Україна потребує створення сприятливих умов для розвитку громадянського суспільства та громадської активності, — переконаний Максим Лациба. — Цим шляхом пішли всі центральноєвропейські держави. Політику сприяння розвитку громадянського суспільства запровадили уряди Угорщини, Естонії, Хорватії, Македонії. Навіть у Великій Британії існує договір між неурядовими організаціями та урядом. Держава має забезпечити сприятливу систему створення і реєстрації різних видів НУО, а саме — скоротити терміни реєстрації, запровадити єдине реєстраційне вікно, скасувати територіальні обмеження діяльності, дозволити економічну діяльність НУО. Уряд нарешті має запровадити практику прозорого надання державних грантів організаціям та закупівлі соціальних послуг у сервісних організацій. Наприклад, у Німеччині 60% послуг населенню надають за гроші федерального бюджету саме громадські організації”.

“Краще у питаннях висловлення громадської думки не доводити людей до точки кипіння, як це було восени 2005 року. Громадськість буде потужною, коли їй сприятимуть умови життя в країні. Тоді люди, які мають хист до такого виду роботи, займатимуться нею”, — переконаний Захаров.
Сьогодні рівень громадянського суспільства важко оцінювати за певними рейтингами. Проте всі експерти кажуть, що в Україні воно достатньо розвинене, особливо порівняно з колишніми країнами Радянського Союзу.

Тетяна КАТРИЧЕНКО

 

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.