Боротьба з офшорами: пасивна Україна

Останнім часом пожвавилася боротьба урядів багатьох держав з офшорами. Світова економічна криза надала цьому процесу значний динамічний імпульс. Україна, з огляду на структуру її прямих іноземних інвестицій, рівень тіньової економіки та корупції, суттєво залежить від результатів цієї війни.

Про систему

Протягом багатьох років офшори були вигідні для багатьох розвинутих країн. Економіки потребували інвестицій, і офшорні території цю потребу вдовольняли.

Однак загострення кризи у 2008 році багато що змінило. Передусім змінилася психологія інвестора, який вирішив, що краще тримати гроші у тихій гавані, ніж вкладати у хвору економіку. Для багатьох таке рішення може стати фатальним.

Одне із ключових визначень світової фінансової системи — “потаємність”. Ця якість потрібна для існування офшорних юрисдикцій, які користуються нею в конкурентній боротьбі для отримання ще більших фінансових потоків.

Вона є лише вершиною айсберга, де в темних водах приховані хабарництво, несплата податків, фінансування тероризму.

Результати досліджень міжнародної асоціації “Мережа податкового правосуддя” свідчать, що найбільший рівень закритості фінансових систем мають американський штат Делавер, офшори Люксембурга, Швейцарії, Кайманових островів, а також лондонський Сіті.

Характерні особливості офшорів — непрозорість у визначенні справжніх власників тієї чи іншої компанії, відсутність реєстрів трастів та фондів, наявність потужних політичних та фінансових зв'язків.

Два шляхи боротьби

Влада тієї чи іншої країни у своїй боротьбі з офшорними юрисдикціями рухається двома шляхами — офіційним та неофіційним.

Офіційний передбачає її односторонні, двосторонні та багатосторонні дії. Зокрема, парламент може прийняти закон про кримінальну відповідальність проти порушників фінансової дисципліни або започаткувати механізм податкової амністії для стимулювання повернення капіталу.

На двосторонньому міждержавному рівні укладаються угоди про обмін даними чи сприяння у судових справах з розслідування фінансових злочинів.

Приклад багатосторонніх дій — домовленість лідерів країн G-20 у 2009 році про визначення та оприлюднення “чорного” та “сірого” списків юрисдикцій, які не співпрацюють з урядами “двадцятки” у боротьбі проти податкових ухилянь.

На відміну від офіційного, неофіційний шлях несистемний. Скоріше, це ситуативні події, коли хтось за грошову винагороду надає силовим структурам тієї чи іншої країни інформацію про банківські рахунки її громадян.

Прикладом є недавня ситуація у Німеччині, коли уряду було запропоновано купити відомості про півтори тисячі німецьких вкладників швейцарських банків за 2,5 мільйона євро. Ціна питання для державної казни — 100 мільйонів євро.

Незважаючи на протести Швейцарії, угода, швидше за все, відбудеться. Підстав для цього є чимало. Такий прецедент Німеччина створила 2008 року, коли до рук чиновників потрапила інформація з іншого фінансового раю — Ліхтенштейну.

Тоді влада виклала 5 мільйонів євро і отримала дані про несплату податків кількома сотнями бізнесменів, зірок спорту та шоу-бізнесу на 200 мільйонів євро.

До речі, громадськість не бентежить такий спосіб отримання інформації: 57 відсотків опитаних німців підтримують купівлю урядом відомостей.

Перші плоди

Можна по-різному ставитися до німецького досвіду, але слід визнати: зусилля на офіційному рівні є важливішими у боротьбі з офшорними схованками, оскільки саме завдяки таким діям відбувається неухильне звуження офшорної сфери.

Якщо приклад Німеччини виглядає більше як одноразовий шок, розширення договірної бази є плодотворним підґрунтям для створення дієвих інструментів міжнародного права.

Головним аргументом для започаткування діалогу з владою офшорних юрисдикцій є можливі фінансові санкції з боку країн-членів Організації економічного співробітництва і розвитку. Не бажаючи отримати такий головний біль, офшори жваво укладають договори про обмін інформацією.

Так, після ухвалення у квітні 2009 року рішення про можливе застосування санкцій за п'ять наступних місяців підписано 53 податкових договори. Це майже стільки ж, скільки було укладено за попередні дев'ять років. Ці угоди дозволять фіскальним органам отримувати необхідну інформацію в автоматичному режимі.

Слід зазначити, що цілеспрямована влада здатна отримати значні результати навіть внаслідок реалізації односторонніх заходів.

Цю тезу підтверджує досвід Італії. Податкова амністія, оголошена у вересні 2009 року, за три місяці дозволила отримати з офшорних рахунків 95 мільярдів євро. Досвід видався таким вдалим, що амністію продовжено до квітня 2010 року.

Уряд Ірландії рухається аналогічним шляхом. Податкова служба країни у другій половині 2009 року запропонувала ірландцям задекларувати свої доходи в офшорах в обмін на зменшення штрафів.

Тиснуть на офшори не тільки фіскальні органи, а й суди. За рішенням суду у Майямі, фактично зруйнована таємниця швейцарського банку UBS. Банк до серпня 2010 року повинен передати інформацію про 4 450 американських клієнтів, на рахунках яких зберігається більше 1 мільйона швейцарських франків.

Пізніше інтереси фіскальних органів підтримав суд у Великобританії. За його рішенням, більш ніж 300 банків країни зобов'язані передати до податкових органів інформацію про клієнтів, які використовують офшорні рахунки.

Пасивна Україна

Офіційний Київ не має двосторонніх угод з офшорними юрисдикціями про співробітництво у сфері обміну податковою інформацією, тому просити чи вимагати дані про рахунки та їхніх власників вітчизняні чиновники не можуть.

У 2003 році було складено перелік офшорних зон, до якого увійшло 36 територій, і на цьому активна фаза протидії втечі капіталу завершилася. Проблема з'явилася у фокусі влади лише у жовтні 2009 року, коли було прийнято Національний план дій з поліпшення адміністрування податків.

Один з його пунктів передбачає, що до 1 квітня 2010 року уряд має укласти міжнародні договори про обмін податковою інформацією для запобігання зловживанням під час здійснення міжнародних трансакцій. З огляду на рівень корупції, обмін такими даними слід було запровадити ще десять років тому.

Разом з тим, виникає чимало запитань стосовно ефективності цього рішення. По-перше, включити до переліку офшорів ті чи інші держави — не значить отримувати від них податкову інформацію. По-друге, слід враховувати терміни, необхідні для укладання міжнародних договорів: до квітня навряд чи можна встигнути.

Тимчасом уряд підготував проект розпорядження, яким передбачено внесення до переліку офшорів ще десятьох країн: Кіпру, Ліхтенштейну, Гватемали, Коста-Ріки, Панами, Уругваю, Чилі, Брунею, Малайзії та Філіппін.

Росія, на відміну від України, включила Кіпр до списку офшорів. За результатами переговорів міністерств фінансів Росії та Кіпру досягнута домовленість щодо надання податкової інформації, у тому числі і щодо кінцевих бенефіціарів конкретних компаній, навіть якщо це стосується банківської таємниці.

Чи візьме Київ приклад з Москви?

Костянтин КУЗНЄЦОВ