Білорусь починає орієнтуватися на Китай?

Розуміючи, що після повернення у травні 2012 року Владіміра Путіна до Кремля, втримати самотужки владу над Білоруссю йому не вдасться, Лукашенка намагається знайти, на кого б він міг би обіпертися за такої критичної для себе політичної ситуації.

Карти білоруського “бацьки” відкриває те, що він почав змінювати політичну орієнтацію з Москви на Пекін. Стратегічне партнерство з Піднебесною показує, що у його політичній колоді “китайська карта” є найбільш козирною.

Нині ця співпраця має дуже значний економічний вимір. Так, на сьогодні загальний обсяг відкритих Китаєм для Білорусії кредитних ліній, котрі призначені для реалізації спільних проектів у Білорусії, становить $16 млрд. Ці кредити мають піти на спільні проекти. У тому числі, в галузі енергетики та житлового будівництва, також планується і створення технопарку.

Розширення економічного співробітництва з Китаєм дає Білорусі шанс урівноважити впливи Росії, а Лукашенці знайти точку політичної опори. Наскільки важливим є сьогодні Китай як політичний і економічний партнер Білорусі?

Лукашенка, нещодавно, заявивши, що досвід Китаю в галузі міжнародних відносин і збереження стабільності в державі може бути корисний для Білорусі, пішов значно далі, підкресливши, що “Китай нам відкрито підказує, що треба робити. Ми дуже вдячні, що китайське керівництво піклується про нас”.

Власне, розвиток білорусько-китайських зв'язків не є великою новиною. Але чим же викликана така вдячність з боку Аляксандра Лукашенки? У своїй зовнішній політиці Білорусь і Китай традиційно підтримують один одного на світовій арені. Так, наприклад, Мінськ заступився за Пекін, коли Захід тиснув на нього за придушення заворушень в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі влітку 2009 року. Зі свого боку, Китай надає “бацькі” посильну допомогу, коли на того тисне Захід чи Росія.

Схоже, що на поглиблення зв’язків з Китаєм Лукашенку спровокував саме путінській режим. Адже чим більше Росія тиснула на Білорусь, підштовхуючи її до відмови від своєї незалежності, тим покращувались відносини Мінська з Пекіном.

Режим Лукашенки, вміло використовуючи підтримку Китаю і завдяки китайській фінансовій допомозі, вистояв навесні 2011 року, коли на Білорусь певними російськими структурами була організована комбінована “валютно-енергетична атака”.

Тоді, на думку Лукашенки, російські олігархи розраховували, що опинившись у безвихідній ситуації Білорусія в умовах гострого дефіциту валюти і перебоїв з поставками електроенергії капітулює, дозволивши їм в обмін на гроші і дешеві енергоносії приватизацію машинобудівного комплексу країни на кабальних умовах.

Аби вижити політично, нині білоруський президент готовий на все. Можливо найбільш промовисто звучить в цьому сенсі його одкровення, що “перед Китаєм треба на коліна ставати і говорити дякуємо, що 1,5 мільярда людей живуть спокійно і Китай розвивається. Не дай Бог дестабілізувати обстановку в Китайській Народній Республіці. Буде погано всім: і американцям, і японцям, і росіянам, і в Європі, і в Америці”.

Видно, що Росія таки дуже дістає, коли “бацька” вже бачить себе на колінах перед Китаєм. Чи не зробив він таким чином вже остаточний вибір для себе? Бо йому, видно, краще стати на коліна перед далеким географічно Пекіном, аніж позбутися влади через небажання Кремля бачити його на посаді президента Білорусі.

З іншого боку, Пекін уже вбачає Білорусь своїм форпостом на кордоні з Європою. Сприяє цьому і те, що Білорусь і Китай великою мірою є ідеологічно близькими державами. І що Китай, на відміну від європейських країн, зовсім не турбують питання, котрі пов'язані з правами людини в Білорусі, розвитком демократичних основ держави чи захистом прав приватної власності.

Крім того, у Китаю є свій специфічний інтерес в Білорусі. Пекін прагне створити тут надійний плацдарм для подальшого просування своїх товарів до Європи. Діють китайці по-східному неквапливо, але чітко, чіпко і наполегливо. Тиха китайська експансія в Білорусь з кожним роком стає очевиднішою, і зупинити її може лише усунення Лукашенки від влади.

Можливо, відчуваючи, що маневрувати, аби вижити, необхідно на всіх напрямках, президент Білорусії Аляксандр Лукашенка заговорив про політичну реформу. Лукашенка зазначив в інтерв’ю китайським ЗМІ: “Ми сьогодні вивчаємо певні тенденції у світі. І, звичайно ж, ми і пристосовуватися будемо, і модернізувати нашу політичну систему. Проведемо парламентські вибори. І думаю, що нам треба звернути серйозну увагу на політичну реформу або реформу політичної системи нашої країни. Але треба завжди бути на крок попереду тих процесів, які будуть у нас відбуватися. Я про це вперше говорю, але обдумував давно це питання, обговорював ці проблеми. І ми потихеньку будемо в цьому напрямку рухатися”.

Терміни реформи поки що не визначені, але вона точно буде після парламентських виборів, які намічені у Білорусі на вересень 2012 року. Хоча будь-яка справжня реформа неможлива без звільнення політв'язнів і демонтажу всієї політичної системи. Тому можна зробити припущення, що мова йде тільки про економічні зміни та модернізацію фінансової системи для залучення інвесторів у кризовий період. Бо якщо в політичній системі Білорусі і відбудуться якісь косметичні зміни, то це скоріше за все буде “багатопартійність по-китайськи”. Коли партії нібито і є, коли їх чимало, але жодного реального впливу на політичну ситуацію в державі вони мати не можуть.

Білоруський “бацька” також заявив, що за ситуації доступу до високих технологій та Інтернету ряд людей мають можливість дестабілізувати обстановку всередині країни, зазначивши, що Китай з подібним справляється успішно. “І ми в цьому відношенні теж дечому навчилися”.

Не виключено, що Алєксандр Лукашенка буде намагатися зробити Білорусі “щеплення по-китайськи” від “кольорової революції”. А поки що всі його “ініціативи” виглядають як димова завіса. Адже що ж він тоді робив 17 років свого президентства? Коли можна було перевести білоруську економіку на ринкові рейки замість того, щоб нищити опозиційні партії, саджати до в’язниць представників опозиції, закривати незалежні газети, пускати дезінформацію по білоруському телебаченню, ліквідовувати білоруську мову в школах і політично ґвалтувати білоруське суспільство…

Щоб визначити, що може чекати Білорусь у майбутньому при переорієнтації Лукашенки на Китай, мабуть, треба подивитись в минуле. Тут вельми репрезентативним є висловлювання щодо ставання на коліна перед Китаєм в подяку за стабільність і, власне, за допомогу Білорусі.

Така позиція притаманна для “бацьки” від самого початку. Із системної точки зору це позиція не керівника країни (не важливо, демократичного чи авторитарного), а позиція васала. Причому васала радянського штибу на кшталт керівника району, котрий є грізним начальником для підлеглих та улесливим лакеєм для тих, хто стоїть вище нього за номенклатурним рангом.

У Лукашенки ця позиція є симетричною. Тобто він в проекції до народу Білорусі вимагає й очікує підлеглості та вдячності, і так само вибудовує свою позицію щодо тих, хто йому надає ресурси. У минулому це проглядалося у відносинах з Росією. Причому його риторика мінялася буквально за кілька днів, залежно від того, наскільки серйозною і потрібною була допомога від Росії. Зараз це риторика щодо Китаю і частково щодо Венесуели, яка також, певною мірою, допомагала у вирішенні проблем Лукашенки.

З іншого боку, з історичних паралелей помітна слабкість Лукашенка, оскільки він досить лінійно і примітивно дотримується своєї стратегії, що знову ж таки, вказує на рівень скоріше керівника радгоспу, ніж справжнього державного діяча.

Можна точно сказати, що в разі, якби Аляксандру Лукашенці вдалося реалізувати стратегію переорієнтації на Китай і стати форпостом Китаю у Східній Європі та Європі взагалі, то Білорусь перетворилася б на заповідник паракомуністичної ідеології вчорашнього дня. У якому елементи ринкової економіки поєднуються з плановим господарством, котре керується Лукашенкою в ручному режимі.

Що може статися саме так, випливає з того, що понад десятиліття Лукашенка пишався тим, що в Білорусі вдалося зберегти електронну промисловість радянського зразка, абсолютно не розуміючи, що випускати комп’ютери середини вісімдесятих у дев’яностих чи на початку двохтисячних років — це те ж саме, як пишатися здобутками у розвитку возово-каретної промисловості уХХ столітті.

Варто відзначити, що вибрана Лукашенкою стратегія, якби вона не піддавалася регулюванню як з боку зовнішніх сил, так і з боку білоруського народу (якого Лукашенка хоче позбавити можливості впливати на владу), є досить потужною. Бо для Китаю маленька Білорусь є дуже зручним об’єктом для відпрацювання технологій не тільки економічного впливу, а й впливу політичного.

Те, що Китай робить спроби закріпитись на Європейському континенті, відомо, і в цьому плані китайці використовують, як і в геополітичному сенсі, так і в прагматичному економічному сенсі усі можливі технології. Можна згадати і про ріст чайнатаунів по всій Європі від Лондона до Берліна, і навіть у деяких країнах, що входили до колишнього Радянського Союзу, і про минулорічну спробу купити великий шматок території Норвегії для облаштування там “маленького Китаю”, котра зірвалася.

А тут випадає ціла країна із досить великою територією, що межує як зі Східною, так і з Західною Європою. Причому країна, котра по суті сповідує на офіційному рівні дуже близьку до китайської ідеологію і політику та має спільне з китайським суспільством комуністичне минуле.

Відтак, співпраця Білорусі з Китаєм дійсно могла б бути дуже результативною для Лукашенки персонально і для Китаю також. Проте всі ці події зовсім не відбуваються у вакуумі і це, звичайно, має накласти на реалізацію нової стратегії Лукашенки вирішальний, і можливо, фатальний відбиток.

Адже останні події на Близькому Сході і, певною мірою, уже історичні події в Україні і Грузії минулого десятиліття, вказують на те, що світова громадськість та особливо основні гравці в геополітиці — Сполучені Штати і Європа, зовсім не будуть байдуже дивитися на спробу з боку Китаю встановити контроль над досить значною територією у центрі Європи.

В арсеналі Сполучених Штатів і Європи є досить багато технологій, що зовсім не ґрунтуються на бачених уже зблизька “бацькою” “кольорових революціях” і впливі Інтернету на суспільство.

Можна сказати, що зі своєю китайською стратегією “бацька” дуже підставився. Адже вона сьогодні не задовольняє ані Європу, ані Сполучені Штати, ані Росію. Бо якщо досі Росія хоч якось терпіла його, сподіваючись на те, що вона зможе “еволюційним шляхом” поглинути Білорусь, то підтримка режиму Лукашенки з боку Китаю плутає всі плани Кремля.

До того ж сусідні Україна, Польща і країни Балтії аж ніяк не будуть раді тому, що на кордоні із ними виникне анклав Китаю. Відтак, ізоляція білоруського “бацькі” зростатиме, що може дуже негативно відбитися на економічній стабільності і політичній стійкості його режиму. Таким чином, протидія китайській стратегії Лукашенки може виявитися куди більшою за ті позитиви, які він планував отримати від визнання Китаю своїм політичним і економічним патроном.

Віктор КАСПРУК