Андрій Шевченко: У новий бюджетний рік можна ввійти без бюджетних видань

— Андрію, на ваше переконання, чому і хто не зацікавлений у роздержавленні засобів масової інформації? Чому Верховна Рада вже кілька років поспіль не може прийняти відповідний закон?

— Більшість людей у роздержавленні видань зацікавлені: журналісти, які працюють у бюджетних газетах і які втомилися заглядати в рот начальникам, читачі, котрим потрібні цікаві газети, які правдиво розказують про те, що відбувається на місцях, а не співають осанну місцевим вождям. Не зацікавлений у роздержавленні ЗМІ чиновник, який не вміє працювати по—сучасному. Більшості політиків і чиновників важко змиритися з думкою, що преса має отримати повну свободу. Україна — одна з небагатьох країн у Європі, де все ще залишається преса, заснована органами влади. Це “совковий” рудимент, і наше завдання — якнайшвидше його позбутися.

У Верховній Раді зареєстрований проект Закону “Про реформу державної і комунальної преси” (його автор — Степан Курпіль). Комітет з питань свободи слова та інформації — представники різних політичних фракцій — розглянув цей законопроект і підтримав одностайно. Зараз справа за тим, щоб цей законопроект розглянули у сесійній залі.

Роздержавлення засобів масової інформації — це одне з наших зобов’язань перед Радою Європи, яка ще 2005 року закликала Україну виконати взяті на себе зобов’язання і якнайшвидше розпочати цей процес. Ми ганебно і давно запізнилися з роботою, яку мали б зробити ще у 90—х роках. Інша справа — для вирішення питання потрібна політична воля.

— Депутати можуть розглянути законопроект “Про реформу державної і комунальної преси” на цій сесії?

— Нічого не заважає Україні у новий бюджетний рік увійти без бюджетної преси. Це вимагає чітких організованих дій. Але цілком можливо.

— Скільки коштів в Україні витрачається на бюджетні видання?

— Такі дані ми не зводили. Але йдеться про десятки мільйонів гривень.

— З одного боку, журналісти хочуть писати не за вказівкою, з іншого — ті, хто працює у бюджетних виданнях, швидше, “проти” реформи, ніж “за”, бо можуть лишитися без роботи.

— Безперечно, найперше треба подбати про соціальні гарантії тим людям, які працюють у бюджетних газетах. Вони мають отримати або нову роботу, або переконливу компенсацію за внесок, який вони зробили у громадську роботу. Друге — дуже важливо, щоб держава нарешті заявила дату, після якої в Україні не буде бюджетної преси, щоб кожен колектив міг до цього підготуватися. Наприклад, якби сьогодні люди дізналися, що з нового року не буде державної преси, журналісти упродовж восьми місяців могли б визначитися і спланувати, що робити далі, у якому форматі працювати.

— В Україні близько 700 бюджетних видань, який процент, за вашими прогнозами, продовжить існування після реформи?

— Важко сказати, зокрема, тому що ринок бюджетної преси дуже строкатий. Коли ми його аналізували, нарахували більше двох десятків варіантів засновників видань органів влади і місцевого самоврядування. Серед них є дуже екзотичні. Наприклад, районна адміністрація, сільська рада і приватна структура. Але яка б “каша” не була в окремих питаннях, суть лишається одна — держава повинна піти з ринку преси.

Є бюджетні видання, які після роздержавлення, найімовірніше, припинять своє існування. Але є й ті, які продовжуватимуть виходити. Наприклад, є “Волинь нова” — найпопулярніше видання в області, яке роблять професіонали, і у мене немає жодних сумнівів, що у них є всі шанси себе знайти й у вільному плаванні після реформування державних і комунальних ЗМІ.

Валентина САМЧЕНКО