Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Амбіції Польщі

[17:12 20 мая 2009 года ] [ Главред, 20 мая 2009 ]

У Польщі на цей рік було багато грандіозних планів.

Деякі з них — як-то номінація міністра закордонних справ Радослава Сікорського на генсека НАТО — так і залишились у багатій уяві тамтешніх стратегів, а деякі — на кшталт запуску ініційованого Варшавою “Східного партнерства”, нещодавнього з’їзду Європейської народної партії у Варшаві, обрання колишнього прем’єра Єжи Бузека президентом Європарламенту чи масштабного святкування річниці початку Другої світової війни 1 вересня цього року за участю Владіміра Путіна і, можливо, навіть Барака Обами — усе ще тішать зовнішньополітичне самолюбство нашого західного сусіди і, звісно, додають небаченого драйву політикам напередодні як цьогорічних виборів до Європарламенту, так і президентських виборів у самій Польщі, що відбудуться наступного року

Валіза, басейн, Європарламент

Один із найпопулярніших сюжетів, який зараз демонструють польські гумористичні програми, виглядає так: не зовсім далекоглядний політик із переляканими очима розповідає, чому хоче стати депутатом Європарламенту. Показуючи на валізу, він цікавиться у глядачів, чи достатньо велику взяв “портманетку” для європарламентської зарплати, й намагається щось відтворити англійською, що, звісно, у нього не дуже виходить.

Те, що Польща лише вдруге бере участь у виборах в Європарламент, — відчувається у всьому. І в тому, яка кількість знайомих і доб­ре підзабутих облич ринулась приміряти на себе шати майбутнього євродепутата. І в рівні дискусії, що переважно зводиться до з’ясувань, яка польська політична сила правильніше поводиться з Євросоюзом. Хоча, як стверджують соціологічні опитування, нинішні європейські вибори наших сусідів-поляків проходять під умовним гаслом “голосуємо за кандидата, а не за партію”.

Тому й не дивно, що політики як ніколи показово почали дбати про свій зовнішній вигляд та засіли за англійську. Так, наприклад, третій за популярністю серед польських висуванців в Європарламент лідер соціал-демократів Войцех Олейнічак видав на-гора цілу фотосесію, де продемонстрував свій новий, “європарламентський” образ. Він, виявляється, — сів на дієту, наполегливо тренується в спортзалі, змінив гардероб (почав купувати костюми виключно в “Х’юго Босс”) та шліфує англійську.

Інший популярний кандидат в євродепутати, колишній міністр юстиції Збігнєв Зьобро радикально змінив зачіску, зовнішньополітичний радник президента Качиньського та великий друг України Міхал Камінські почав щодня ходити до басейну, аби схуднути, а його однопартієць Яцек Курські засвітився в стильному костюмі від “Армані”, який, каже, перекупив у колеги із “Самооборони” (“Бріоні”, як бачимо, серед польських народних обранців не котується, а будь-яка поява народних обранців у брендових речах викликає справжній резонанс).

Але якщо із зовнішнім виглядом у короткі терміни ще щось можна вдіяти, то з іноземними мовами все набагато складніше. Коли єврокомісара від Польщі Дануту Хюбнер журналісти запитали про рівень мовної підготовки нинішніх польських євродепутатів, вона відповіла доволі обережно: більшість із них знають одну іноземну мову. Деякі нові кандидати в європарламентарі про своє володіння іноземними мовами взагалі відмовляються говорити (мовляв, справа інтимна) та десятою дорогою оминають тих “підступних” журналістів, які заради експерименту починають ставити їм питання відразу англійською. І мають цілковите право: євросоюзівська політика зазвичай вирішується в кулуарах або на зустрічах тет-а-тет, де перекладачі не передбачені. Дров до багаття підкладають і такі європарламентські зубри від Польщі, як Яцек Саріуш-Вольські, який досконало володіє англійською та французькою: він “добиває” колег тим, що однієї іноземної мови для балотування в Європарламент насправді замало.

Дійсно, підготовка польського політикуму до можливого переїзду на роботу в Брюссель виглядає іноді кумедно. Але факт залишається фактом: можливість попрацювати на благо “Об’єднаної Європи”, відкрити друге кар’єрне дихання для тих, хто вже видихався на власній політичній сцені, вдосконалити англійську й французьку і просто попрацювати в Брюсселі в безпосередній близькості з іншими європейськими політиками — один із безумовних плюсів, що дає членство країни в Євросоюзі. Знайомий польський експерт, який наразі теж працює в політичній столиці Європи, якось зізнався автору цих рядків: “Ми вклали стільки зусиль, аби Польща вступила до ЄС, що не попрацювати в Брюсселі чи ще десь на Заході було б просто гріх”.

Зрозуміло й інше: робота в Європарламенті чи Єврокомісії — не лише можливість для багатьох польських політиків задовольнити власні амбіції чи шанс знову опинитись на плаву для відставних високопосадовців, це ще й спокійна у фінансовому плані старість: попрацювавши п’ять років у Європарламенті, польський обранець до кінця життя отримуватиме щомісячну пенсію в кілька тисяч євро, що для сусідньої країни більш ніж достойно.

Більші та менші європейці

Одна з головних особливостей нинішньої європейської кампанії в Польщі — це те, що про саму Європу в ній ідеться досить мало. Дос­татньо проглянути телеролики, які у великій кількості наштампувала партія Лєха Качиньського “Право і справедливість” (PiS), аби зрозуміти: насправді ПіС готується не до виборів у Європарламент, а вже до перегонів президентських. Євросоюзівська тематика в роликах майже відсутня, а якщо слово “Європа” десь і фігурує, то лише в тому контексті, що в той час, як уряд Туска залицяється з європейцями, президент Качиньські та його команда говорять з Європою на рівних. Головний же месидж ПіСу зводиться до характеристики урядування Дональда Туска. У телеверсії звучить він наступним чином: “Аби жилось краще. Друзям” (дивно, як ще епітет “любі” не запозичили з українського політичного лексикону).

Загалом підготовка до євровиборів розігрується за схемою менших і більших друзів Європи. Менші — це, звісно, президент та його оточення, більші — прем’єр та очолювана ним “Платформа обивательська” (PO), тобто “Громадянська платформа”. Дональд Туск, який наразі виглядає найімовірнішим наступником Лєха Качиньського на президентській посаді, не втомлюється демонструвати, з ким хочуть мати справу у Брюсселі, Берліні та Парижі. На з’їзд Європейської народної партії, який фактично збігся зі святкуваннями п’ятої річниці перебування Польщі в ЄС і відбувався 30 квітня у Варшаві, зібралась уся поважна євросоюзівська публіка включно з Меркель, Берлусконі та Баррозу.

Натомість Лєх Качиньські отримав на святкування польської п’ятирічки в ЄС запрошення, в якому його просили прибути на місце заходу на півгодини раніше, що, звісно, не могло не сподобатись вразливому президенту (хоча, жартують у польському уряді, він мав би радіти, що його попросили прийти не через півгодини після закінчення конференції). Найцікавіше, що аналогічні запрошення отримали й екс-президент Александер Квасьнєвські та екс-прем’єр Лєшек Міллер, які, власне, й привели Польщу до заповітних євросоюзівських дверей. Як результат, обидва подію проігнорували. Міллер навіть назвав її фальсифікаціє­ю історії, бо не Туск із Саріушем-Вольським (депутат від PO в Європарламенті) зробили з Польщі країну-члена ЄС.

А святкувати було що навіть з огляду на “голі” цифри: за п’ять років членства Польщі в ЄС вона отримала євросоюзівських дотацій на ?29,5 млрд. І навіть якщо з цих грошей вирахувати ?13,4 млрд внесків цієї країни до унійної казни, то виходить, що Польща за останні п’ять років “заробила” в ЄС ?16 млрд. Причому більшість допомоги пішла в сільську місцевість. Отож не дивно, що впродовж останнього року автору цих рядків не доводилось зустрічати в Польщі — чи-то у великих містах, чи в зовсім крихітних — жодної людини, котра шкодувала б про членство своєї країни в Євросоюзі. Як, до речі, і в НАТО.

Інша зовнішньополітична фішка, яку розкручують напередодні червневих виборів у Європарламент підопічні Туска, — схвалена Євросоюзом ініціатива “Східне партнерство” (див. “Главред” №19). Напередодні інавгураційного саміту СП у Празі наближені до Туска політики та експерти не втомлювались театрально обурюватись на камери: “Східне партнерство — це ж проект уряду, як це так, що прем’єр не поїде до Праги?” (до останнього мав летіти президент Качиньські). Прем’єр лише скромно опускав очі й пояснював, що йому просто набридло “двоголове” представництво Польщі (тобто і він, і Качиньські) на серйозних євросоюзівських заходах.

Незважаючи на те, що наразі ініціатива “Східного партнерства” не має майже нічого спільного з тим проектом, який виношували польські зовнішньополітичні стратеги ще рік тому, вже сьогодні зрозуміло: Польща руками команди Туска й надалі пробуватиме монополізувати “східний вимір” ЄС. І одним із доказів цього може слугувати те, що, за інформацією “Главреда”, поляки до останнього лобіювали, аби саміти “Східного партнерства” проводились кожні два роки. І дійсно: у Празі країни-члени та країни-партнери домовились, що їхні міністри закордонних справ зустрічатимуться раз на рік, а президенти — раз на два роки. Чому полякам так важливо було це проштовхнути? А тому, що через два роки відбуватиметься їхнє головування в Євросоюзі, і саміт “Східного партнерства” має стати, за задумом тамтешніх полісімейкерів, його головною окрасою. Уже сьогодні від польських політиків (якраз саме з урядової “Платформи обивательської”) у неофіційних розмовах можна почути: “Якщо Україна хоче, щоб ми їй якось в ЄС зарадили, то до 2011 року має зробити серйозний ривок. Інакше — нічим не допоможемо”. Навряд чи допоможуть польські друзі і в тому випадку, якщо міністра закордонних справ Радека Сікорського під час його візиту до Києва знову очікуватимуть на Банковій, куди його насправді ніхто не запрошував (як це було, за свідченнями польської сторони, на початку цього року), чи прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко продовжуватиме спізнюватись на “рандеву” зі своїм польським колегою Дональдом Туском на сорок хвилин (як це було, знову ж за свідченням польської сторони, під час нещодавнього з’їзду Європейської народної партії в Брюсселі).

Ще одним доказом того, що східний напрямок Євросоюзу й надалі залишатиметься однією з козирних карт команди Туска, є те, наскільки серйозно очолюваний Сікорським МЗС підходить до кандидатури нового посла Польщі в Україні. Так, начебто в стінах саме тамтешнього зовнішньополітичного відомства відразу ж забракували кандидатуру соратниці Лєха Качиньського і колишнього міністра закордонних справ Анни Фотиги (подейкують, польський президент робив ставку саме на неї, оскільки бажає мати повну картинку того, що відбувається в Україні, але наразі МЗС це унеможливлює).

Більше того, в польських дипломатичних колах дедалі частіше з’являються розмови про те, що джентльменська угода між ПіС та ПО, згідно з якою кандидат “Права і справедливості” їде послом до Києва, а висуванець “Платформи обивательської” — до Москви, — зовсім не залізне правило. І такі потенційні кандидати, як Павел Коваль з ПіСу (колишній заступник міністра закордонних справ), можуть особливо валізи не пакувати.

Щоправда, вони й самі поки що не надто переймаються, оскільки фактично всі значаться серед кандидатів у депутати Європарламенту. Отож ім’я майбутнього посла Польщі в Україні стане, швидше за все, відоме лише тоді, коли закінчиться епопея з виборами до Європарламенту: хто опиниться за бортом — зможе претендувати на не зовсім комфортне, але доволі статусне крісло амбасадора в Києві.

Екс-прем’єра в президенти

Проте головним кадровим доказом ролі і впливу партії Дональда Туска в Європі, а відтак і задоволення польських амбіцій у Євросоюзі, має стати обрання представника їхньої партії, колишнього прем’єра Єжи Бузека, президентом Європарламенту. Історія з Бузеком показова: політик, якому в рідній країні постійно дорікали за м’якість та надмірну компромісність, у Брюсселі здобув авторитет саме завдяки... вмінню знаходити компроміс та вести діалог. Плюс — небаченій працездатності та безпосередності. На презентації рідного Бузеку регіону Шльонськ, що відбулась на початку цього року в Європарламенті, польський обранець, наприклад, без комплексів запитав біля мікрофону: “Чи хтось у залі знає, як буде англійською мовою слово “смалець?”. Виявилось, що ніхто, отож екс-прем’єр назвав національний продукт харчування “польським жиром”.

Ще недавно здавалось, що вибори Бузека главою Європарламенту будуть звичною формальністю. Проте наразі навколо цього крісла точаться запеклі бої. І провокують їх італійці, котрі висунули на це місце свого кандидата — нинішнього віце-президента Європарламенту, 47-річного Маріо Мауро, близького друга Сільвіо Берлусконі. Оскільки обидва кандидати є представниками Європейської народної партії, відповідно й головна боротьба проходитиме в її лавах. Інтрига полягає в тому, що, згідно з прогнозами (див. табл.), найбільше мандатів у ЄНП має шанс отримати Німеччина, потім — Італія, і на третьому місці — Польща (що й так для Варшави велике досягнення, оскільки наразі вона за кількістю штиків у найпотужнішій фракції Європарламенту є лише сьомою). Виходить, що для безпроблемного сходження Бузека на вершину Європарламенту йому потрібно заручитись голосами німців та ... італійців. Німці начебто готові його підтримати, але навряд чи італійці здадуть свою кандидатуру заради представника Польщі.

Тим паче, що й ситуація в самій Польщі не зовсім сприяє кар’єрному просуванню їхнього співвітчизника. З одного боку, за результатами всіх соціологічних опитувань, він є найпопулярнішим кандидатом у європарламентарі з усіх польських кандидатів, з іншого — лише 13% поляків узагалі планують іти на європейські вибори. Італійці, кажуть, уже зараз розгорнули кампанію на тему, як президентом Європарламенту може бути представник країни, котру європейські вибори навіть не цікавлять.

“Допомагає” і команда президента Качиньського: замість того, щоб разом з урядом попрацювати на кандидата від Польщі — відповідно, і на престиж держави, — вони через лояльну пресу запускають інформацію, яка мала б скомпрометувати Єжи Бузека. Так, скажімо, відома газета “Жечпосполіта” на­друкувала матеріал про начебто досягнуті домовленості Бузека-прем’єра з американським керівниц­твом про розміщення на території Польщі об’єктів ЦРУ. Екс-прем’єру довелося скликати прес-конференцію і звинуватити популярне видання в брехні. І це ще один приклад того, як внутрішні чвари б’ють по зовнішньополітичних позиціях країни — неважливо, Польща це чи Україна.

***

Сьогодні ще рано говорити, наскільки вдалими виявляться наміри Варшави посилити свій голос у Євросоюзі чи зробити “східний вимір” ЄС привабливим не лише для країн-сусідів “східних партнерів”, якими напередо­дні офіційно стали Україна, Білорусь, Грузія, Молдова, Вірменія та Азербайджан. Єжи Бузек може не стати президентом Європарламенту, бо Польща, на думку євросоюзівських старожилів, ще замало часу в ЄС, а зі “Східним партнерством” може вийти так, що полякам доведеться відповідати за поведінку непередбачуваної пострадянської шістки перед “староєвропейцями”, а ті чи інші неадекватні порухи Брюсселя — пояснювати пострадянській “шістці”. Але факт залишається фактом: після потрясінь, спровокованих “діалогом на рівних”, який намагались вести брати Качиньські, Польща знову перебуває в хорошій зовнішньополітичній формі. І Україна має бути зацікавлена в тому, аби у Варшави було більше шансів підкачати свої євросоюзівські м’язи. Бо навіть незважаючи на страшенну втому від того, що відбувається в Києві, достойного альтернативного мосту до ЄС на сьогодні у Києва немає. Нехай не ображаються шведи та литовці.

Альона ГЕТЬМАНЧУК

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.