Самопідпал

Поліна Іващенко, начальник бюро заробітної плати фасонно-ливарного цеху ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод” (КСЗ), працівниця з 26-річним стажем, власник почесних грамот та виробничих дипломів облила себе легкозаймистою речовиною та підпалила...

Спроба самоспалення відбулася у кабінеті начальника цеху. Цим кроком Поліна Іващенко висловила своє ставлення до “полювання на відьом”, яке відбувається на сталеливарному заводі.

“Я вчинила так, бо вже не можна далі дивитися на репресії, які відбуваються на підприємстві”, — говорить жінка, одна з тих багатьох співробітників, котрі в часи зміни акціонерів виходили на роботу, аби закрити наряди працівникам цеху...

У пам’ятному для всіх вересні колектив Кременчуцького стальзаводу поділився на “холошинців” та “черненківців” — дві групи за прізвищами керівників.

Олександр Холошин, голова правління КСЗ, якого у дні смути знімали з керівників, під час “революції” закликав робітників не ставати до роботи й мітингувати. Тоді ж його опонент, Дмитро Черненко, представник групи ТАС, навпаки робив все, аби завод працював стабільно.

“Сталеві війни” за акції, які стали каменем спотикання, скінчилися перемогою “форумівців” та поразкою людей Сергія Тигіпко. Тепер для сталеварів, особливо інженерно-технічних працівників, які мали необережність приходити на роботу й ігнорували заклики страйкувати, навпаки розпочалися важкі часи.

Для Поліни Іващенко її вчинок обійшовся без трагічних наслідків. Начальник цеху Іван Цебренко вчасно встиг загасити пожежу.

Натомість пані Іващенко, людина яка висловила свій протест проти утисків на заводі, вже пройшла по першому колу випробувань за свій вчинок. Людину, яка відстоювала правду, намагалися за допомогою місцевих медиків відправити до психіатричної лікарні. “Я ніколи б не пішла на самоспалення. Але у нас на заводі відбуваються неймовірні речі. Репресують тих, хто чесно працює”, — пояснює Поліна.

Події у її викладі такі — переслідують, перш за все, інженерно-технічних працівників. Спочатку їх позбавляють премій. Пишуть один наказ, згодом другий. За трудовим законодавством — третє покарання, незважаючи на всю безпідставність, означає автоматичне звільнення з роботи. Карають не всіх — лише тих, хто вийшов на роботу під час війни ТАС і “Форуму”.

“Відома доля колишнього заступника начальника відділу оплати праці заводу, заступника начальника нашого цеху Івана Голованя. Останнє мене й зачепило найбільше: прийшла на роботу, дивлюся Іван Головань збирає свої речі. Запитую: що сталося? Відповідає — їде шукати собі нову роботу, — розказує Поліна. — Я пішла до начальника нашого цеху. Сказала: Іван Іванович, я вас попереджувала щодо утисків. Облила себе керосином і зробила спробу себе підпалити. Полум'я загасили — запалав лише одяг, опіків не було. Далі знову пішла до себе в бюро, випила валер'янки. Я й раніше казала про такі дії зі свого боку. Заявляла, що спалю себе, якщо репресуватимуть мене або звільнятимуть заступника начальника цеху...”.

Наслідки

Людині, яка висловлювала свій протест, викручували руки й душили. У буквальному смислі. За твердженням Поліни Іващенко, таким методом послідовники Гіппократа намагалися примусово доправити її до лікарні. Але жінці допомогли правоохоронці.

“Якби не міліціонери та працівники нашого цеху, вони заступилися за дружину, то їй було б дуже погано. Скрутили б, відвезли у психіатричну лікарню й там би уколами точно б зробили з неї хвору”, — чоловікові Поліни Іващенко, рядовому слюсарю цеху, довелося разом з колегами звільняти свою дружину з рук медиків.

За дві години після спроби самоспалення Поліну Михайлівну терміново погукали до медпункту підприємства. Поки розмовляли — під'їхала швидка. Медики почали “запрошувати” [м'яко сказано] жінку до лікарні.

“Через дві години, після того як стався цей випадок, я працювала і робила свою традиційну роботу. О десятій ранку мене запросили до медпункту. І тут приїжджає “швидка”, лікарі з якої кажуть, що я повинна поїхати з ними. Медики повідомили, що повезуть мене на провулок Калініна — до психіатричного диспансеру. Звісно, я відмовилася їхати”, — розповідає працівниця стальзаводу.

Те, що почалося далі — зовсім не в'яжеться зі словом “медицина”. “Мені сказали, що відправлять на обстеження примусово. Звісно, я почала вириватися, але медичні працівники “швидкої” допомоги закрили двері на ключ. Я почала гукати людей на допомогу”, — на щастя, Поліну Іващенко у коридорі медпункту сталеливарного заводу чекали колеги. Почувши крики та погрози у кабінеті — співробітники погукали допомогу рядових робітників та інженерів.

Виручати з біди Поліну Іващенко прийшли одразу чотири десятки її колег.

“Я б, може, і не гукала на допомогу. Та кремезний санітар поклав мене на кушетку і почав душити за горло. Можете уявити, що я відчула в цю мить”, — лише вчасне втручання робітників врятувало постраждалу від “допомоги” бригади медперсоналу.

Усі “медичні дії” одразу було припинено. Ще трохи згодом на місце події завітали правоохоронці. Міліціонери остаточно зупинили “гарячих” лікарів своїм наказом: людину проти її волі не можна везти в психіатричну лікарню.

Микола ЯКИМЕНКО, заступник директора:

— Якими можуть бути коментарі по цій справі? Стався випадок і ми погукали на місце події лікарів зі “Швидкої допомоги” та правоохоронців. Це все, що я можу сказати.

Олександр ІВАЩЕНКО, чоловік Поліни, слюсар фасоно-ливарного цеху:

— Триває приниження тих, хто під час закликів Холошина не працювати, йшов на роботу. Дружина працювала, бо йшлося про наряди та заробітну плату працівників цеху. Їй ніколи було страйкувати. Півроку тому Поліні дали грамоту за добру працю. А тут раптово вона стала поганою. Їй погрожували, обіцяли звільнити та звільнити наших дітей, які теж працюють на ВАТ “КСЗ”. За що ж звільняти? За те що працювала? Невже у нас настали сталінські часи, коли діти, яких обіцяють звільнити з роботи, відповідають за батьків?

Іван ГОЛОВАНЬ, заступник начальника фасоно-ливарного цеху:

— Репресії проти інженерно-технічних працівників тривають з моменту війни за акції. Людям дістається за те, що вони працювали, а не кинули роботу. Мені, наприклад, слід звільнятися, бо інакше знайдуть причину і втретє знову знімуть премію та звільнять вже за статтею трудового законодавства.

Мене покарали через те, що невиконано завдання. Його не зробили через брак працівників, про що я завчасно повідомив... Я починав працювати зі звичайного робітника, за десять років дійшов до заступника начальника цеху з виробництва. Тепер слід звільнятися, бо інакше звільнять мене...

Ігор ДУБНИЦЬКИЙ, головний лікар станції швидкої допомоги Кременчука:

— Нам не вдалося відправити жінку на експертизу. ЇЇ захистила група робітників. Все почалося з того, що мені зателефонували співробітники “швидкої”, які розповіли про спробу самопідпалення. Мені сказали, що жінка відмовляється від примусового відвідування лікарні. Я запросив на місце події міліцію. Ми не прагнули покласти Поліну Іващенко до лікарні, лише — повезти на експертизу. Вона написала розписку, у якій відмовилася їхати до медичного закладу...

Лариса ЩЕПЛЕЦОВА, головний психіатр Кременчука:

— Ніяких ознак психічних розладів у цієї жінки не було. Звісно вона була схвильована, але на все реагувала адекватно. Працівниця сталеливарного заводу — здорова. Інша справа — сама атмосфера на заводі, де стаються такі випадки. Але це вже — не компетенція медиків.

P.S. Наступного після спроби самоспалення дня начальник бюро праці і зарплати Поліна Іващенко пройшла медичний огляд. Підтримати жінку прийшли її колеги — з десяток інженерно-технічних працівників, над якими теж висить караючий меч звільнення.

Висновок медиків однозначний — жінка здорова і ніяких застережень для виконання роботи немає.

Натомість вже спеціалісти з судово-медичної експертизи відзначили у Поліни Іващенко синці та інші тілесні ушкодження, які залишилися у жінки після “спілкування” з працівниками “швидкої допомоги”...

Життя ж триває далі. Минулого четверга, “розбор польотів” нарешті досяг й профспілкового комітету, представники якого не проявили належної активності у боротьбі за голову правління заводу Олександра Холошина під час вересневих подій, а навпаки — надумали не пропускати керівника до його кабінету.

Тож відтепер на ВАТ “КСЗ” — вже дві профспілки. Традиційна — машинобудівників. Нова — гірничо-рудної промисловості. До останньої вже масово йдуть ті, хто прагне показати свою лояльність до діючого директора...