Академик НАМУ продемонстрировала, что Сергей Тарута — жаждущий мирской славы имбецил

Заслуженный деятель искусств Украины, академик Национальной академии искусств Украины Людмила Миляева рассказала об очередной выходке народного депутата Украины Сергея Таруты.

Над унікальною візантійською іконою (дерев’яний барельєф 12 ст.) “Св. Георгій-воїн з житієм”, яка належить Національному художньому музею України нависла чергова загроза: депутат Верховної Ради України С. Тарута на всю Україну оголосив, що він обов’язково поверне ікону до Маріуполя, де вона колись знаходилась, — це його програма як депутата (див. “Голос України” від 13.02.21). для того, щоб зрозуміти чому ікона колись певний час перебувала у Маріуполі, а зараз вона у Києві, трошки історії. З нею пов’язана романтична легенда:

Кримські купці поверталися на кораблі додому, але на морі піднялися такі високі хвилі, що корабель почав потопати, надії на порятунок не залишалося, тоді купці стали на коліна і звернулися з молитвою до Господа, вони молилися щиро і навіть не помітили як ті самі хвилі почали штовхати корабель до берега. А коли вони опинилися в бухті, то побачили на березі ікону св. Георгія.

З тих часів та ікона стала реліквією монастиря в Балаклаві. Втім, в 1778 р. російська імперія загарбала Крим та розпочала депортувати з нього аборигенів-греків. Їх переселили на узбережжя Азовського моря, ще майже незаселене, разом з собою вони взяли й ікону св. Георгія. Згодом там виникло місто Маріамполь (нині Маріуполь). До 1917 р. ікона знаходилась в церкві св. Харлампія.

Після 1917 р. вона зникла з поля зору. В 1964 р. я разом з видатним вченим Г.Н. Логвиним поїхала до Маріуполя шукати ікону. церква св. Харлампія зачинена, в ній був склад, в краєзнавчому музеї нам відповіли, що вони вперше про таку пам’ятку чують.

Певного дня, виходячи зі службового приміщення музею, побачили відкриту комірчину з “озброєнням” прибиральниць. В її лівій частині підлога була вище, ми зрозуміли, що то ікона, яка лежала тильною стороною. Ікону покривав брудний грубий шар пилу, кілька днів ми знімали його м’якими акварельними пензлями. Нарешті побачили постать св. Георгія з великими пошкодженнями і з досить непогано збереженими клеймами житія по боках, навіть роздивилися залишки поліхромії. Звернули також увагу на наскрізь пошкоджену жучком-точильником дошку — вона нагадувала губку, а деякі частини постаті св. Георгія були штучно приліплені коричневим воском..

Після нашого повідомлення до НХМУ про знахідку, дирекція музею одразу відрядила до Маріуполя зав. відділом Л.Г. Членову, разом з нею поїхала головний спеціаліст реставраційного центру Держбуду України І.П. Дорофієнко. Ікону краєзнавчий музей Маріуполя передав без будь-якого акту, бо вона не була у них на обліку і тому не мала інвентарного номеру. Маріупольський краєзнавчий музей довів пам’ятку до катастрофічного стану і це вимагало негайних дій. НХМУ звернувся до найкращого в ті часи в СРСР реставратора давніх ікон М.В Перцева.

Ікона перебувала на реставрації майже рік. Її “з’явлення” викликало зацікавлення спеціалістів з різних країн. На всесвітній виставці “Слава Візантії” (1997), в The Metropolitan Museum of Art, разом з київськими мозаїками і фресками експонувалася і ця ікона (один з трьох збережених дерев’яних рельєфів того часу). На виставці ікона викликала сенсацію, про це свідчить її докладний опис в академічному каталозі виставки. На симпозіумі, в Нью-Йорку, я робила велику доповідь про ікону, яку в 2002 р. опубліковано у збірці симпозіуму.

Нею зацікавився депутат С.Тарута, ще й відомий колекціонер. Коли розпочалася війна з Росією і в Маріуполі рвалися снаряди, С. Тарута став добиватися, щоб ікону повернули до Маріуполя і вона врятує місто. Тоді здоровий глузд переміг.

Підведемо підсумки: ікона “Св. Георгія з житієм” є пам’яткою світового значення. Маріупольський краєзнавчий музей довів ікону майже до катастрофи. Нині вона знаходиться на обліку в НХМУ. Реставраційна майстерня музею постійно стежить за станом деревини і поліхромії ікони, проводить необхідні превентивні заходи. Будь-яка мова про навіть тимчасове експонування її у прикордонному місті під час війни — це безглуздя. Останнє питання навіть не підлягає обговоренню. Зараз С. Тарута посилив тиск на музей з метою перевезення пам’ятки до Маріуполя.

Спроби самопіару за рахунок національної реліквії під час війни є неприпустимим