Євроазійські риштування

Росія робить чергові спроби реанімувати на пострадянському просторі інтеграційні проекти у формі Митного союзу, зони вільної торгівлі СНД, надати нового імпульсу Організації Договору про колективну безпеку. Часто з цього приводу українських політиків охоплюють панічні настрої. Однак дуже схоже на те, що розмови про “відродження СРСР” насправді перебільшені.

На початку жовтня російська газета “Известия” опублікувала статтю прем’єр-міністра Владіміра Путіна “Новий інтеграційний проект для Євразії — майбутнє, яке народжується сьогодні”. Російський прем’єр оптимістично формулює перспективи інтеграції Росії, Білорусі, Казахстану в Євразійське економічне співтовариство. Мовляв, “формується колосальний ринок з більш ніж 165 млн споживачів” (щоправда, про те, що 85% цих споживачів проживають у Росії, прем’єр промовчав), з вільним рухом товарів, послуг, трудових ресурсів. При цьому Путін чітко зазначає, що Євразійський союз — це “відкритий проект”, і вітається “приєднання до нього інших партнерів, насамперед країн Співдружності”. Добре підготовлену і в міру обтічну статтю Путіна компрометує саме положення про те, що порогу входження до Євразійського економічного співтовариства немає. Жодних економічних, інфраструктурних бар’єрів. В регіональній економічній інтеграції так не буває.

Те, що пропонує Росія нині, — це спроби копіювати організаційні форми європейських співтовариств. Це нагадує підлітків, які для того, щоб бути схожими на мужніх і сміливих солдатів, одягають військову форму. Але як камуфляж не робить з підлітка солдата, так і для регіональної інтеграції у формі вільної торгівлі, а тим більше Митного союзу, спільного ринку, монетарного союзу тощо самої лише форми замало. Перш за все необхідний кістяк, утворений з економічно сильних держав з відносно однаковими показниками — продуктивністю праці, ВВП на душу населення, рівнем розвитку інфраструктури, дієвою ринковою економікою з високим рівнем макроекономічної стабільності тощо. Біля витоків Європейського об’єднання вугілля і сталі, Європейського економічного співтовариства, Євроатома, на базі яких виник ЄС, стояли найрозвиненіші держави Європи, зокрема Франція, ФРН, Італія, Голландія…

Очевидно, коло засновників могло бути більшим, але всі розуміли, що відразу розширити проект за рахунок бідних держав — це те саме, що поховати його. На сьогодні навіть Росія, будучи економічно найсильнішою державою на пострадянському просторі, аж ніяк не могла відповідати критеріям економічно розвиненої держави. Чи може йтися про економічну стабільність “інтегратора”, який збалансував бюджет на 2012 рік на основі ціни на нафту $100 за барель і тепер дуже переймається питанням, щоб ціна нафти не впала, тому що дефіцит бюджету в такому разі може зрости до 4—5%. Вже не кажемо про ще одного суб’єкта інтеграції — Білорусь — з її галопуючою інфляцією. За таких умов об’єднання економік стане об’єднанням не можливостей, а проблем.

Інтеграційні проекти економічно неадаптованих і непідготовлених країн, як це пропонує Росія, приречені. Замість цих проектів може відбутися лише поглинання сусідніх країн Росією, але це вже з іншої історії, в якої мало спільного з “взаємовигідною економічною співпрацею”.

Тому не треба нервів. Крики про інтеграцію і відродження СРСР можуть мати і утилітарне значення. У проекті бюджету Росії на 2012-й — рік президентських виборів — не передбачено підвищення соціальних виплат. Це навряд чи буде до вподоби виборцям. Звісно, перемога Путіна неминуча, але ж хочеться отримати не лише правильний, а й красивий результат. Щоби нікому в Росії і на думку не спало якихось “альтернатив” нинішньому стану справ. Саме “провис” у соціальних статтях і має компенсувати витягнута з нафталіну ідея “збирання” земель колишнього Союзу. Путін знає свій народ — багатьох хлібом не годуй, дай поговорити про імперію…

Така програма-мінімум. А якщо до того ж сусіди “поведуться” на запропоноване і справді підуть шляхом інтеграції, то це буде приємним бонусом для Кремля. Але тоді нарікати вони мають лише на себе.

Іван ГАЛАЙЧЕНКО