Іван Нагорняк: Шляхи протистояння ЄС російському газовому тиску та роль України в забезпеченні енергобезпеки

На початку 2015 р. в Європі почали активно обговорювати перспективи проекту Енергетичного Союзу, який повинен містити п’ять тісно пов'язаних та взаємодоповнюючих вимірів — енергетичну безпеку, солідарність і довіру між країнами; повністю інтегрований енергетичний ринок ЄС; енергоефективність, що сприятиме зниженню споживання ресурсів; зменшення вуглеводневої залежності економіки; наукові дослідження, інновації та конкурентоспроможність.

Важливою складовою діалогу в Європі стало обговорення ініціативи Президента Європейської ради Дональда Туска щодо встановлення єдиної ціни на газ для всіх країн Енергетичного Союзу з Росією. На його думку, запровадження однакової вартості дало б можливість запобігти маніпуляції Росії в питанні визначення ціни для країн Східної Європи, які більш ніж на 80 % залежать у поставках газу саме з Російської Федерації.

Наразі запропонована ідея Туска поки не знайшла схвального відгуку, оскільки Західні країни Європи мають досить вигідні контракти з Росією. Та й сам опір останньої зіграв у цьому не останню роль. Однак проти Москви є два фактори, що можуть змусити Європу замислитися над пропозицією колишнього Прем’єр-міністра Польщі. Перший фактор полягає в тому, що ситуація, яка склалася після газової війни з Україною в 2009 р. та виснажливих переговорів 2014 р. щодо відновлення постачання газу в Україну, із залученням Європейської комісії як учасника діалогу, показала Європейським партнерам “Газпрому”, що газ для Росії є не тільки способом заробітку надприбутків а й інструментом політичного тиску. Суть другого фактору полягає в незадоволенні ЄС тим, що Росія за допомогою таких проектів, як “Південний потік” (а сьогодні “Турецький потік”), підриває основи Європейської солідарності, зокрема залучаючи до них Угорщину, яка підпадає під дію Третього енергетичного пакету Європейського Союзу.

Окрім цього важливим питанням для енергетичного сектору Європи є створення вільного ринку енергетики на всьому просторі Європейського Союзу, що дозволить диверсифікувати поставки газу в країнах ЄС. Серйозність намірів реалізації проекту в Європі можна зрозуміти із заяви Президента Європейської комісії Жан-Клода Юнкера, який представляючи проект Енергетичного Союзу 25 лютого заявив: — “Надто довго енергія була виключена з фундаментальних свобод ЄС. Нинішні події демонструють, наскільки високими є ставки, оскільки багато європейців бояться, що можуть залишитися без енергії, потрібної для обігріву їх домівок”.

Тому сьогодні першим завданням для Енергетичного Союзу є побудова мережі газових інтерконнекторів, які повинні дати поштовх реалізації справжнього ринку газу в Європі та дозволили б, у разі будь-якого надзвичайного стану відносин з Росією, постачати газ до країн Східної Європи та не допустити енергетичної катастрофи в будь-якій з країн Союзу. А це вже є питанням енергетичної безпеки ЄС, а не лише двосторонніх економічних відносин окремих його членів із Російською Федерацією.

З’ясуємо, яку роль у проекті Енергетичного Союзу може зіграти Україна. На сьогодні країна є найменш енергоефективною державою в Європі. Річне споживання газу на одну особу населення в декілька разів вище, ніж у країнах ЄС, що спричинено незадовільним станом системи опалення домівок громадян та високою енергозатратністю заводів та інших великих підприємств, особливо хімічної промисловості.

Однак, незважаючи на це, Україна може стати гарантом енергетичної безпеки Європи і водночас важливим учасником Енергетичного Союзу. Як відомо, підземні газосховища країни вміщують більше 30 млрд куб. м газу, при цьому внутрішній видобуток газу становить 22 млрд куб. м. Маючи такі об’ємні ПСГ та будучи такою ж енергоефективною, як, наприклад, Польща чи Румунія, держава цілком би задовольняла свій попит, використовуючи власний видобуток та здійснюючи імпорт енергоресурсів в малій кількості. Треба мати на увазі, що підземні газосховища при цьому можуть служити гарантом безперервних поставок газу в Європу з української труби за будь-яких обставин енергетичного діалогу з Росією. Оскільки, для прикладу, річне використання газу в Польщі становить сьогодні близько 16 млрд куб. м. газу, то в разі будь-якого зриву поставок з РФ Україна може впродовж двох років забезпечувати Польщу газом зі своїх сховищ. Такий стан речей повністю унеможливлює використання Росією інструменту газового шантажу всіх членів Енергетичного Союзу, незважаючи на їхнє географічне розташування.

Варто все ж  таки зазначити, що згідно з даними Міжнародної енергетичної асоціації (IEA) споживання газу в Європі та світі в найближчому десятилітті суттєво збільшиться. Зокрема, ця тенденція на європейському просторі супроводжується відмовою Німеччини від використання ядерної енергетики і скороченням використання вугілля в усій Європі та створенням газових електростанцій з метою скорочення викидів CO2 в атмосферу в рамках екологічної політики ЄС. Враховуючи вищесказане, можна спрогнозувати необхідність Європи в імпорті газу з Росії та проведенні діалогу в пошуку компромісу. Тому задля покращення своїх позицій у переговорах члени Енергетичного Союзу повинні якнайшвидше реалізувати сьогоднішні проекти та на нових умовах будувати довгострокову стратегію газових відносин ЄС з Російською Федерацією, яка б унеможливлювала використання газу для досягнення зовнішньополітичних цілей будь-кого зі сторін діалогу.

Іван НАГОРНЯК, магістр міжнародних відносин, експерт з питань енергетики та євроінтеграційних процесів, Uniwersytet Warszawski