Виживання як стимул для розвитку

Деякі з цих прогнозів розглядалися як цілком реальні і були відображені у “Регіональній програмі розвитку ГМК Донбасу до 2010 р.”. Причому кожен варіант неминуче припускав дуже відчутні соціальні наслідки: адже водночас могли втратити роботу від 6 до 8 тисяч чоловік. Для Макіївки, де підприємство є містоутворюючим, це було б катастрофою. На щастя, не збулося. Хоч варто відзначити, що всі ці прогнози будувалися не на піску.

Серйозні проблеми на Макіївському металургійному заводі почалися ще в 1995 році, а до квітня 1997-го підприємство фактично вже не могло вести самостійну фінансово-господарську діяльність. Інвестори не затримувалися з різних причин, але найголовніша та, що занадто вже значних коштів потребувало технічне і технологічне переоснащення заводу, який має понад столітню історію. Зокрема ступінь зношення основних фондів становив 70-80 відсотків, а за окремими агрегатами навіть 100 відсотків. Власне з таких-от стартових умов у другій половині 2004 року і започаткувала роботу нова команда менеджерів, а відповідальність за антикризове управління підприємством взяла на себе компанія “Смарт-групп”. Задекларувавши як стратегію ведення бізнесу збалансоване вирішення завдань розвитку виробництва, економічних і соціальних проблем, вона протягом п'яти місяців витратила близько 500 млн грн на забезпечення виробничо-господарської діяльності підприємства. При цьому, окрім соціальних, значно поліпшилися й основні виробничі показники: можна навіть сказати, що 2005 рік для підприємства почався із серйозної заявки на успіх. Але різке підвищення залізничних тарифів, як утім і цін на послуги інших природних монополій, на тлі далеко не найсприятливішої для вітчизняних виробників світової кон'юнктури ринку металопродукції вже до середини року змусили говорити не просто про зниження обсягів виробництва макіївців, а про кризу в гірничо-металургійному комплексі країни загалом. Тому правління ЗАТ “Макіївський металургійний завод” обрало єдино можливий і, практично, безальтернативний шлях виходу в цій ситуації — призупинити виробничу діяльність підприємства для проведення ремонтно-відбудовчих робіт основного виробництва і допоміжних цехів.

Так, з середини травня до кінця серпня 2005 року на Макіївському металургійному заводі була проведена наймасштабніша за останні дванадцять років кампанія з капітально-відбудовних ремонтів і технічного переозброєння заводу. За цей невеликий проміжок часу відновлені і модернізовані 36 об'єктів виробничого призначення, зокрема виконано складний ремонт доменної печі № 5, модернізовано виробничо-технологічний комплекс мартенівської печі №1, запущена в експлуатацію лінія з виробництва нового виду підготовленої залізорудної сировини. Окрім того, освоєне виробництво арматури №12 і №14 на стані 350-2. При цьому заробітна плата заводчанам у період припинення виробничої діяльності підприємства виплачувалася вчасно і в повному обсязі.

І що найголовніше: комплекс організаційно-технічних заходів, реалізований під час капітально відбудовних ремонтів, дуже позитивно відбився на зміні балансу енергоспоживання. Передусім значно зменшилися прямі втрати, зумовлені фізичним зносом всіх елементів системи енергозабезпечення. Питомі витрати палива й електроенергії на всіх ділянках знизилися на 5-7 відсотків. Попри це на сьогодні Макіївський металургійний завод залишається, мабуть, одним із найпроблемніших підприємств гірничо-металургійного комплексу України. Причина цього очевидна: практично всі агрегати давно і безнадійно застаріли. Виняток становить лише стан 150, зданий в експлуатацію в 1995 році. Натомість інше устаткування основного і допоміжних виробничих циклів уже безнадійно застаріло. Звідси й енергоспоживання в розрахунку на тонну готової продукції майже на 8-10 відсотків вище, ніж в середньому по галузі. Тому нині доля підприємства і його майже десятитисячного колективу залежить передусім від того, наскільки вчасно й успішно буде реалізована програма його технічного переозброєння. Зокрема вже до кінця 2006 року у рамках “Програми технічного переозброєння і розвитку ЗАТ “ММЗ” до 2008 року” планується освоїти понад 350 млн грн.

Залучити інвестиції в таких обсягах — не найпростіше завдання. Адже на сьогодні практично скасовані будь-які спеціальні режими інвестиційної діяльності, що діяли в рамках СЕЗів і технопарків. І хоча на всіх рівнях визнано, що це навряд чи можна віднести до розряду факторів, що стимулюють розвиток економіки країни, її гірничо-металургійного комплексу чи окремо взятого підприємства — конкретних рішень поки не спостерігається. Як, власне, і щодо безпосередньо Макіївського металургійного заводу. Варто нагадати, що у травні 2005 року на ньому навіть відбулося виїзне засідання профільного комітету Верховної Ради за участю міністра промислової політики і керівництва Донецької облдержадміністрації. За його підсумками з'явилося рішення “Про критичну ситуацію і заходи для поновлення виробничої діяльності в ЗАТ “ММЗ”, яке передбачало конкретні механізми, покликані підвищити інвестиційну привабливість підприємства. Але реальність така, що на сьогодні в Макіївських металургів є лише один реальний стимул для розвитку. Формулюється він просто — вижити.

Володимир ЛОПАТА