Інфраструктурна пастка, або Чому Україна приречена

Сьогодні 90% енергоблоків ТЕС вичерпали свій розрахунковий ресурс роботи, а 51% перевершили прийнятий e світовій практиці ґраничний показник фізичної зношеності — 200 тисяч годин.

Кожного дня, пересічний мешканець українського міста прокидається, вмикає телевізор або комп`ютер, розігріває сніданок, приймає гарячу ванну або душ.

Теплі батареї створюють відчуття затишку, а пральна машина та інші побутові прилади забезпечують комфорт. Так було завжди, так є, так буде, але може бути недовго.

Комунальний апокаліпсис

Комунальна інфраструктура є найбільш близьким та важливим явищем для кожного з нас. Незабаром впродовж найближчих 5-6 років почнеться неконтрольована руйнація, в тому числі з небезпечними наслідками для життя людей житлово-комунальної інфраструктури: водогонів, водо- та газо- проводів, каналізаційних мереж.

Життя в українських мегаполісах стане нестерпним. Підґрунтям для такого прогнозу є численні невтішні факти.

Житловий фонд

Житловий фонд України складає близько 10,1 мільйонів будинків загальною площею понад 1031,7 мільйонів квадратних метрів, у тому числі житловий фонд комунальної власності — 250 тисяч будинків загальною площею 114 мільйонів квадратних метрів.

За останні роки, внаслідок вкрай недостатнього фінансування капітального ремонту житлового фонду — 8-10 відсотків від потреби, — погіршився технічний стан житла: кожен третій будинок потребує капітального чи поточного ремонту.

До категорії ветхих та аварійних будинків віднесено майже 53,6 тисяч будинків, загальною площею 4,8 мільйонів квадратних метрів, де постійно проживають понад 191 тисяч мешканців.

Найбільше ветхого та аварійного житла в Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Харківській, Одеській, Чернівецький областях.

На сьогодні в Україні налічується 25,5 тисяч будинків, побудованих за проектами перших масових серій великопанельних, блочних і цегляних будинків, загальною площею 72 мільйони квадратних метрів, тобто 23 відсотка міського житлового фонду, який потребує відновлення шляхом реконструкції і модернізації.

У житловому фонді України зареєстровано близько 96 тисяч пасажирських ліфтів, із яких більше 10 тисяч відпрацювали 25 років і потребують заміни чи модернізації, для чого необхідно близько 1 мільярда гривень. Найгірше становище з ліфтовим господарством у Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Харківській та Херсонських областях.

Теплоенергетика

Так, в сфері підприємств комунальної теплоенергетики близько 60% котелень вже відпрацювали свій нормативний термін, а на 38 % котелень експлуатуються малоефективні та застарілі котли з низьким ККД, що обумовлює значні втрати палива.

Майже 40% теплових пунктів перебувають у аварійному стані, що призводить до постійних перебоїв у гарячому водопостачанні та перевитрат паливно-енергетичних ресурсів.

Підприємствами комунальної теплоенергетики усіх форм власності експлуатується 65,2 тисячі котлів, з них 24% з терміном експлуатації більше 20 років. Протяжність тепломереж складає 37,4 тисячі кілометрів у двотрубному обчисленні, у тому числі 13,1% аварійні

Теплогідроізоляція на теплових мережах застаріла і неефективна. З цих причин у комунальній енергетиці втрати теплової енергії упродовж року складають 13 мільйонів гектакалорій, що становить 11% її випуску. У перерахунку на природний газ втрати дорівнюють 2,1 мільярдам кубометрів або 15% його загального споживання галуззю.

Найгірший стан теплових мереж в Одеській (34,7% аварійних мереж), Чернігівській (28,6%) областях та місті Севастополі (25,8%).

Експлуатація морально застарілого та фізично зношеного обладнання призводить до перевитрат палива, які на 20% вищі від середнього світового рівня, та до значного забруднення навколишнього середовища.

Послугами централізованого водопостачання забезпечується понад 70% населення України, централізованого водовідведення — близько 63%.

Аналіз технічного стану водопровідно-каналізаційного господарства засвідчує, що кризовий стан цієї підгалузі поглиблюється.

Упродовж 2006-2008 років спостерігались стійкі негативні тенденції, зокрема частка аварійних мереж зросла з 29,2% до 32,5% від їх загальної протяжності. Найбільш зношені мережі в АР Крим, Луганській, Донецькій, Дніпропетровській, Одеській областях.

Рівень втрат води у мережах зріс з 29,8 до 34,5% від обсягів відпущеної споживачам води. Найвищий рівень втрат допущено у місті Севастополі (79,9%), Закарпатській (59,4%), Чернівецькій (59,2 %), Одеській (58,2%), Харківській (56,8%) областях.

Питомі витрати електроенергії на постачання та відведення 1 метра кубічної води зросли з 1,52 до 1,56 кВт. Найбільш енергомісткими є підприємства Чернівецької (3,29 кВт/год), Тернопільської (2,56 кВт/год, миста Севастополя (2,54 кВТ/год), Сумської (2,25 кВт/год) областей.

Більше половини міст (55%) з населенням понад 100 тис. людей забезпечуються питною водою за графіком. У 260 населених пунктах близько 17% питної води від загального обсягу за окремими фізико-хімічними показниками не відповідає вимогам чинного стандарту. Приблизно 40% існуючих очисних потужностей потребують відновлення.

Динаміка основних показників, що характеризують діяльність галузі та стан обслуговування населення, погіршується.

Так, за останні 5 років протяжність ветхих і аварійних водопровідних мереж збільшилася на 10 тисяч кілометрів та становить 34% їх загальної протяжності; середній рівень втрат води у мережах збільшився з 29% до 37%, частка котлів, строк експлуатації яких становить більш як 20 років, збільшилась з 22% до 25%.

Кожен третій житловий будинок потребує капітального ремонту. В аварійному стані перебуває більше третини водопровідно-каналізаційних та теплових мереж, близько 30% теплопунктів.

Місцеві газопроводи

Вітчизняні газорозподільні мережі створені переважно в 60-70 роках, і з тих часів вони бачили лише поточний ремонт, та й то лише у випадках крайньої необхідності. Загальний рівень їх зносу сягає 60%, а десята частина зношена повністю.

Донедавна в українських обласних газорозподільних компаніях заявляли про наміри припинити подачу газу в тих областях, де газопроводи мають небезпечний ступінь зносу.

За даними члена комітету Верховної ради з ТЕК Олега Зарубінського, якщо це станеться, буде зупинено постачання газу 20-25% українських споживачів.

В найближчі десять років облгазам необхідно оновити більше 50% газорозподільної інфраструктури. На це, за експертними оцінками, необхідно мінімум 3 мільярди доларів. Без перебільшення можна сказати, що ситуація, що склалася, загрожує країні техногенною катастрофою.

Як зізналися в самому “Київгазі”, з 211 газорозподільних пунктів (ГРП) в Києві тільки 53 оснащено телемеханічним обладнанням. Як бути з рештою 158 ГРП? А ніяк — коштів на них в держаному та місцевому бюджетах не передбачено.

А мова йде про апаратуру, що забезпечує спрацювання запобіжників, якщо тиск газу збільшиться більше ніж на 40%. Враховуючи, що обладнанням не оснащені 3/4 ГРП, можна з повною переконаністю стверджувати, що мова йде про життя та безпеку трьох чвертей населення Києва — близько 3 мільйонів осіб!

А скільки по всій Україні? Досвід Дніпропетровської трагедії нікого нічому не навчив.

Енергетичний колапс

Але проблема не тільки з житлово-комунальним господарством. Навіть якщо воно і збережеться, то зиску з нього буде мало: енергетичний потенціал країни на межі тотальної руйнації.

Факт того, що вітчизняні енергогенеруючі та передавальні потужності давно відпрацювали свій ресурс, уряд визнав навіть у власній “Енергетичній стратегії”.

За оптимістичним прогнозами чиновників, ресурсу в тому вигляді в якому він є сьогодні має вистачити на сім років. Песимісти впевнені, що українська енергетика не дотягне навіть до Євро -2012, бо електричні мережі зношені більше ніж на 70%, обладнання генеруючих компаній — до 90%.

В Україні наявність великої кількості генеруючих потужностей створює ілллюзію, що запасів потужностей достатньо. Але, якщо половина базового графіка споживання електроенергії забезпечується за рахунок відносно нових атомних станцій, то друга половина забезпечується за рахунок ТЕС, які вже двічі відпрацювали свій проектний ресурс.

Енергетичне устаткування вкрай зношене і використовується на межі технічних можливостей.

У 2010 році в Україні повинно розпочатись закриття блоків на атомних електростанціях, які відпрацювали 30 років, проте атомщики навіть не готуються до цього. Відсутня необхідна для закриття документація і гроші на такі роботи.

Фонд виведення блоків з експлуатації майже пустий. Замість цього уряд прийняв рішення продовжити строк експлуатації реакторів, котрі вже відпрацювали свій проектний ресурс, ще на 15 років.

Так пролонгація лише відстрочує вирішення проблеми, та збільшує ризик для населення країни. Продовження терміну роботи старих та будівництво нових енергоблоків загострить питання радіоактивних відходів. Будівництво спеціалізованого сховища існує лише на папері.

Сьогодні на чотирьох українських АЕС (Запорізькій, Рівненській, Хмельницькій та Південноукраїнській) працює 15 енергоблоків, які виробляють половину електроенергії в державі. 12 з них уже у 2017 році вичерпають свій ресурс, причому у 2010-11 роках — 1-й і 2-й енергоблоки РАЕС, у 2012 році — 1-й енергоблок Південноукраїнської АЕС.

Реконструкція старих та будівництво нових енергоблоків, враховуючи, що один енергоблок коштує 2 мільярди доларів, вимагає 30 мільярдів доларів — 2/3 бюджету України на рік. До того ж необхідно шукати спеціалістів, яких сьогодні критично не вистачає, що цілком зрозуміло, адже зарплата атомника в Росії та Білорусі в середньому у 2-3 рази вища, ніж в Україні.

У цьому році впродовж 13 днів на Рівненській АЕС сталося дві аварії на другому енергоблоці: 29 травня о 1:58 на другому енергоблоці протекла охолоджуюча вода між першим і другим контуром реактора.

Його негайно зупинили на позаплановий ремонт і 4 червня о 12:32 знову “запустили”. 10 червня о 12:10 той самий другий енергоблок був зупинений після протікання в гермозоні — захисній оболонці реактора.

На щастя, радіаційний, протипожежний, екологічний стан на Рівненські АЕС та прилеглій території не змінювався та знаходиться у межах діючих норм.

У прес-службі “Енергоатому” журналістів заспокоїли, і звинуватили в несправностях на РАЕС попереднє керівництво “Енергоатому”. Воно, мовляв, економило на плановому ремонті. Хоча навряд чи після аварій ситуація покращилась.

Тим часом, загальні матеріальні втрати на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи наразі перевищили 250 мільярдів доларів. Навіть сьогодні розмір території, на якій спостерігається підвищений рівень радіації, загалом складає близько 70 тисяч квадратних метрів.

Нагадаємо, що на цих територіях проживає понад 7 мільйонів людей. В Україні з господарського використання довелося вилучити 180 тисяч гектар ріллі та 157 тисяч гектар, з 30-кілометрової зони було відселено понад 110 тисяч чоловік.

А більшість працюючих в Україні АЕС набагато потужніші, ніж Чорнобильська.

Якщо половину енергії в Україні виробляють АЕС, то другу половину — ТЕС, які займають 40% в загальному обсязі виробництва струму.

Сьогодні 90% енергоблоків ТЕС вичерпали свій розрахунковий ресурс роботи (100 тисяч годин), а 51% перевершили прийнятий в світовій практиці ґраничний показник фізичної зношеності — 200 тисяч годин.

Враховуючи викладене, впродовж найближчих 5-6 років вітчизняні блоки можуть стати причиною неконтрольованої ситуації в тепловій генерації.

Як це не дивно, але в Україні вже 5 років існує “План заходів щодо реконструкції та модернізації ТЕС”, затверджений урядовим розпорядженням. Документ передбачає реконструкцію 41 енергоблоку ТЕС на загальну суму 7,3 мільярдів гривень. Роботи так і не розпочались.

У найбільш критичному стані знаходиться устаткування ТЕС Донецько-Дніпровського та Західного регіонів через спалювання на них вугілля значно нижчої якості, ніж це передбачено проектом.

Якісний склад вітчизняного парку генеруючого устаткування був і раніше далекий від досконалості, а на даний час становище можна назвати катастрофічним.

Електроенергетика перенасичена великими генеруючими об`єктами, що проектувалися для роботи в базових режимах.

Існує проблема покриття графіків навантажень: через катастрофічну нестачу в енергосистемі України маневрених потужностей ТЕС змушені працювати в нерозрахованих різкозмінних режимах, регулюючи частоту в енергосистемі, продовжуючи подальший знос устаткування, знижуючи його надійність та екологічні показники.

З передачею електроенергії теж не все гаразд.

Значною проблемою для електроенергетики залишається високий рівень втрат електроенергії в мережах. Наприклад, за попередній рік загальний обсяг комерційних втрат електроенергії склав 10,2 мільярдів кВт. Це 6,5% від усього відпуску електроенергії, а в грошовому еквіваленті — 1,4 мільярдів гривень.

Ситуація погіршується систематичними та розповсюдженими крадіжками металу. Так нещодавно промайнула вже звична та буденна інформація: невідомі в Хмельницькій області поцупили більше 10 кілометрів дроту високовольтної лінії.

А до цього, три роки тому, у Вінницькій області було демонтовано 5 км дроту з діючої лінії електропередач. Справді, навіщо ці ЛЕП коли незабаром нічого їм буде передавати?

Юрій ШПАК