Р. і Н. сиділи на трубі

Експерти оцінюють її скептично.

Минулого тижня німецька газета “Зюддойче Цайтунг” повідомила цікаву новину: поблизу містечка Швайнріх, за 90 кілометрів на північ від Берліна, почали споруджувати найбільше газосховище в Західній Європі — силами російської компанії “Газпром”. “Нам необхідне це сховище для того, щоб гарантувати газопостачання в Німеччині”, — представник дочірньої структури російського газового монополіста Бурхард Велкі зробив прозорий натяк у бік підтвердження власної тези про “ненадійність” традиційного транзитера — України. За словами пана Велкі, потужне сховище, у яке можна закачати 8—10 мільярдів кубометрів газу, необхідне для реалізації давнього проекту росіян — газогону “Північний потік”.

Представник Ради із зовнішньої політики Німеччини Олександр Рар уточнив позицію цієї держави: “Добре, якби Росія вже зараз почала постачати газ через побічні гілки”. Адже, мовляв, нова “газова війна” України цілком ймовірна.

Експерти й журналісти, у тому числі й автор книги “Газпром: нова імперія” Алла Лазарєва, стверджують — Європа заганяє себе у пастку. 

З неофіційних джерел нам удалося довідатись: місяць тому на адресу голови Єврокомісії Жозе Мануеля Баррозу надійшов лист від німецького канцлера Ангели Меркель. Головний месидж цього документа — до кінця 2012 року Німеччина поставила перед собою завдання: диверсифікувати шляхи постачання газу, повністю вилучивши зі схеми Україну та Білорусь. Політичну підтримку керівництва цієї держави отримає будівництво двох російських газогонів — “Північного” та “Південного потоку”. Під другим номером у переліку німецьких пріоритетів іде доставка до Європи енергоносіїв з африканського континенту.

З німецьким канцлером ніби погоджується чеський прем’єр—міністр Марек Тополанек. Нагадаємо, що ця країна нині головує в ЄС. Спільна позиція урядів Німеччини та Чехії полягає у такій тезі: через велику ймовірність політичних ризиків у нашій країні, а отже — загрозу нової “газової війни”, ці дві держави прагнуть транспортувати російський газ будь—яким шляхом, але не через Україну. Німецький уряд, мовляв, уже готовий надати офіційний дозвіл на початок робіт, а ЄС оприлюднить свою згоду до початку квітня нинішнього року.

Аналітики, які відстежують політику німецького уряду в енергетичній сфері, стверджують: останнім часом ця держава вперто ігнорує українські газотранспортні маршрути та активно шукає їм заміну. Тим часом з’явилася інформація про особисту зацікавленість вищого німецького керівництва у співпраці з росіянами. Під звинуваченнями опинилася навіть сама федеральний канцлер Анґела Меркель, яку підозрюють у незаконному володінні третиною акцій російського Штокманівського газового родовища — через підставні структури. Зокрема, компанію “Вінгаз”. До речі, саме Штокманівське родовище, що розташоване у шельфі російського сектору Баренцевого моря (на 600 кілометрів північніше від Мурманська. — Авт.), є головною ресурсною базою запланованого “Північного потоку”.

Довідка

Південне марево

“Південний потік” — російсько—італійський проект із Новоросійська (Росія) до Варни (Болгарія). Далі — через Балканський півострів (точні маршрути досі не затверджено. — Авт.) до Австрії та Італії. За планами, має вступити в дію в 2013 році. Пропускна спроможність — 30 мільярдів кубометрів за рік. Вартість — 25 мільярдів євро.

Мета газогону — обійти Україну й Туреччину, а також скласти конкуренцію іншому газогону, “Набукко” (з Ірану, Туркменії, Азербайджану, Узбекистану до Австрії та Німеччини. — Авт.), який підтримують Євросоюз та США. Найімовірніше, що газогін пройде через Румунію, Угорщину, Словенію, Грецію, далі через Іонічне море в Італію. Проектні роботи розпочалися в 2007 році, але величезна кількість невирішених територіальних питань плюс висока проектна вартість роблять “Південний потік” ще менш реальним, ніж його північний колега.

Коментар

“За п’ять років Україну не усунуть. А далі — вибори...”

“Спорудити нові газогони до 2012 року — це абсолютно нереальне завдання навіть для економічно потужної Німеччини, — сказав голова правління альянсу “Нова енергія України” Валерій Боровик. — Адже за три роки газогони не будують. Мій прогноз — упродовж найближчих п’яти років жодних змін на ринку енергопостачання до Західної Європи ми не побачимо. Попри це навіть ставити такі завдання — велика помилка керівництва країни. Передусім політична. Звичайно, Німеччина — найбільший споживач газу. Але нині, домовляючись напряму з Росією, вона провадить гру не в контексті єдиної енергетичної політики Євросоюзу. Звичайно, диверсифікувати шляхи постачання газу Європі необхідно. Окрім Росії, варто розширити коло постачальників пального Іраном, Норвегією тощо. Але намагаючись виключити з переліку транзитерів Україну, яка, до речі, жодного разу не допустила зі своєї вини зриву постачання “блакитного” палива на Захід, Німеччина фактично руйнує цю диверсифікаційну схему, посилює власну залежність від Росії.

Така позиція в політичному сенсі нагадує довоєнне “прогинання” західних держав перед тоталітарною Німеччиною. Нині окремі європейські держави, прагнучи виторгувати для себе преференції в енергетичній сфері, наввипередки намагаються домовитися з Росією. На мою думку, це програшний хід. Що ж стосується корупційних явищ у вищих ешелонах влади, то в умовах західних демократій такі випадки рано чи пізно стають відомими.

Важливо розуміти, що нинішнє бажання Німеччини транспортувати газ в обхід нашої держави — це бачення ситуації нинішнім керівництвом країни. Нова політична сила, яка прийде до влади у цій країні після виборів, зовсім не обов’язково дотримуватиметься таких самих поглядів. І це ще одна підстава для скептицизму”.

Довідка

Німець та росіянин проорють балтійське дно?

“Північний потік” — має пролягти від міста Виборга (Ленінградська область, Росія) до Грайфсвальду (Німеччина) дном Балтійського моря. Головний акціонер газогону (51% акцій) — компанія “Газпром”. Роботи розпочалися ще у 2005 році, після двосторонньої домоволеності тодішнього президента РФ Володимира Путіна з німецьким канцлером Герхардом Шредером.

Потужність “Потоку” — 55 мільярдів кубометрів за рік. Для порівняння: українська ГТС має 290 млрд. кубометрів на вході і 175 млрд. — на виході. Уточнена вартість “Потоку” — 7,4 мільярда євро (за більшістю джерел, це неповна цифра, яка зростає щороку. — Авт.). Відповідно до проекту, який аналітики оцінюють доволі скептично, перша нитка газогону має запрацювати вже у 2011 році. Реакція країн—сусідів на будівництво є різко негативною. Проти категорично виступили Польща, Литва, Латвія, особливо різко — Естонія та Швеція. На їхню думку, “Північний потік” несе велику екологічну загрозу балтійським державам, а альянс німців та росіян має на меті перекроїти політичну карту Європи. “Невідомо, що може статися з газогоном, який лежить на дні, на цілій купі боєприпасів”, — стверджували екологи.

Перший корупційний скандал навколо “Північного потоку” пов’язаний з іменем Герхарда Шредера, який після відставки з посади канцлера оголосив про власний намір очолити комітет акціонерів компанії—оператора “потоку”. Шредера звинуватили в легалізації російських капіталів на Заході, у тому, що він спеціально оголосив дострокові вибори, аби довести до пуття проект газогону та забезпечити там вигідну для себе посаду. І справді, договір про газопровід підписали за десять днів до виборів, а скандальний перехід канцлера обговорювали в бундестазі.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ