Статусні речі

Економічні аналітики, не соромлячись, називають Дніпропетровськ вотчиною Коломойського. Але так само можна назвати Кривий Ріг і Павлоград містами Ахметова, Новомосковськ і Нікополь — Пінчука, Дніпродзержинськ — Тарути, а Вільногірськ — Фірташа. Промислових об’єктів, розташованих у регіоні, вистачило і на героїв новітньої української епохи приватизації і на іноземних капіталістів. Багато хто у Дніпропетровську впевнений, що рано чи пізно, європейці, які наприкінці XIX ст. заклали підвалини промислового розвитку Дніпропетровщини, про це згадають і повернуться в Україну, як власники “заводів, газет, пароплавів”. Але поки що саме місцеві багатії грають першу скрипку в житті регіону.

ПРИВАТні справи

Провідна фінансово-промислова група міста на Дніпрі, безумовно, “Приват”. Названа так на честь “Приватбанку” і його засновників-акціонерів Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова. У 1990-х роках інтереси “Привату” були тісно сплетені з Павлом Лазаренко. Але після падіння сумнозвісного екс-прем’єра, “приватівці” потрапили в опалу. Фактично, завдяки старанням попереднього Президента країни Леоніда Кучми, “Привату” не вдалося оволодіти багатьма підприємствами базових галузей промисловості Дніпропетровщини. Донецьким сусідом дніпрян — Рінатом Ахметовим — були приватизовані криворізькі Південний та Центральний ГЗК, “Криворіжсталь” — разом із зятем Леоніда Кучми Віктором Пінчуком (останнє потім було відібране і перепродане британському індусу Лакшмі Мітталу), а також наймолодше шахтарське об’єднання “Павлоградвугілля”.

Росіянину Вадіму Новінскому дістався Інгулецький ГЗК. До речі, це підприємство, завдяки об’єднанню з “Метінвест-Холдінгом” Ріната Ахметова, в минулому році увійшоло у шістку провідних залізорудних компаній світу.

“Індустріальний союз Донбасу” (Тарута і Гайдук ) викупив “Дніпровський металургійний комбінат” (Дніпродзержинськ) і ледь не відібрав у Коломойського Дніпропетровський металургійний завод. Фактично, саме донецька експансія, освячена паном Кучмою, стала на заваді створенню “Приватом” вертикально інтегрованої гірничо-металургійної компанії національного масштабу. Вплив власників “Приватбанку” на металургійну галузь, за виключенням феросплавів, був досить обмеженим. Як наслідок, в минулому році Коломойський та Боголюбов продали свої металургійні активи (ГЗК “Суха Балка”, Дніпропетровський, Дніпродзержинський коксохіми, “Баглійкокс”, МЗ ім. Петровського) росіянину Роману Абрамовичу.

Очікується, що близько мільярда доларів, отриманих від Абрамовича, засновники “Привату” витратять на створення транснаціонального феросплавного холдингу, до якого увійдуть українські, австралійські, африканські, американські, а також грузинські й румунські феросплавні заводи й копальні. Вже зараз “Приват” контролює близько 20% світових запасів марганцевої руди і виробляє 12% феросплавів. Цікаво, але поки що невідома доля, найбільшого у Європі, Нікопольського феросплавного заводу. Після того, як держава намагалася його відібрати, основні акціонери підприємства Віктор Пінчук і група “Приват” з’ясовують, хто із них головний феросплавник. Окрім того, частину коштів “Приват” отримав цінними паперами групи “Євраз”, і тепер акціонери ФК “Дніпро” стали бізнес-партнерами володаря лондонського “Челсі”.

Трубний магнат

Першою транснаціональною фінансово-промисловою групою, створеною в регіоні, прийнято вважати “Інтерпайп” Віктора Пінчука, яка у кращі роки мала річний оборот 3 млрд долл. Визнаний світовою бізнес-спільнотою уродженець міста на Дніпрі має непохитні позиції у цій галузі. Йому належать Нижньодніпровський трубопрокатний завод, Новомосковський трубний, а також гордість радянської трубної галузі — Нікопольській південно-трубний завод. Останній був поділений на самостійні підприємства-цехи не без зиску для Віктора Михайловича. “Інтерпайп” — четверта у світі трубна компанія і третя — з виробництва залізничних коліс. Але зараз пан Пінчук зосередився на мистецтві та спонсорській діяльності, і не грає серйозної ролі в політичних процесах, що відбуваються у регіоні.

Мрії другого ешелону

Місцеві олігархи, так би мовити, нижчого рівня також мають свої амбіції. У Дніпропетровську налічується багато компаній, які займають провідні місці на національних ринках і мріють про світове визнання. Наприклад, засновник групи “Дніпротехсервіс” Олексій Зінов’єв (ВАТ “Дніпротяжмаш”, Синельниківський ресорний завод, “Український НДІ технологій машинобудування” та ін.) планує постачати металоконструкції для спільного українсько-бразильського космодрому Alcantara. Компанія “АртМеталФурнітура” Валерія Шамотія входить до десятки світових виробників офісних стільців. Окрім цього, корпорація “Логос” Шамотія займає провідні місця у виноробстві (ТМ “Таврія”), як і корпорація “Алєф” Вадима Єрмолаєва (ТМ “Столєтов” та інші). Виходець із Дніпропетровська — володар київського ЦУМу Валерій Мазур. В останні роки екс-міністр промисловості перетворив нікому не відомий раніше Синельниківський цеглинний завод у провідного в СНД виробника волокнистої теплоізоляції “Синтіз”.

Іноземна експансія

Непогано почуваються у краї Arcelor Mittal Steel (комбінат “Криворіжсталь”), німецька транснаціональна група HeidelbergCement (Дніпродзержинський та Криворізький цементні заводи), американська Procter&Gamble (завод “Ольвія Бета Клінінг” у м. Орджонікідзе), головний акціонер футбольного клубу “Монако” — російський хімічний трейдер Олексій Фєдоричев (Дніпродзержинський завод мінеральних добрив) та газовий олігарх Дмитро Фірташ, який хоч і є громадянином України, та керує бізнесом з Австрії і орендує у держави Вільногірський гірничо-металургійний комбінат.

Сила демократії

Звичайно, трапляються у Дніпропетровську й прикрі інциденти, що зайвий раз вказують на життєздатність вислову “чужинцям тут не місце”. Як-то події навколо місцевої “Озерки” чи замах на головного рейдера групи “Приват” Геннадія Корбана. Але все ж таки не кримінал створює обличчя Дніпропетровська, а заповзятливість і прагматизм його жителів. Завдяки присутності в регіоні кількох вітчизняних і міжнародних ФПГ, Дніпропетровську вдалося уникнути долі Донеччини, де влада і бізнес були узурповані однією силою. В останні роки після Помаранчевої революції дніпропетровці стали свідками безкомпромісної бізнесової і політичної боротьби, а також спроб консолідувати інтелектуальну і бізнесову еліту задля створення нової дніпропетровської партії. У першу чергу на об’єднавчу роль претендує прем’єр-міністр і уродженка міста Юлія Тимошенко. Але місцеві політологи не виключають варіанту повернення у велику політику Леоніда Кучми і навіть Павла Лазаренка, як би фантастично це не здавалося. Але справжнім дарунком для батьківщини більшості козацьких січей була б нова генерація бізнесменів і політиків, яка б не мала радянського світогляду і менталітету і змогла б дедалі більше інтегрувати регіональну промисловість у світові ринки, а також вирішити численні соціальні проблеми регіону.

Ярослав ДМИТРЕНКО