Вугілля — це добробут і тепло

Реально лише Донбас може гарантувати нашій державі справжню енергетичну незалежність.

Найбільшу питому вагу у валовому виробництві вуглевидобувних областей кам'яне паливо займає на Луганщині. Саме з урахуванням цієї обставили кореспондент і звернувся з проханням дати ексклюзивне інтерв'ю до начальника паливно-енергетичного управління Луганської облдержадміністрації Ігоря Т окарєва .

— Як ви оцінюєте ситуацію в галузі?

— Вугільна промисловість, як і раніше, залишається провідною у народногосподарському комплексі області. Від її стану залежать і макроекономічні показники, і соціальна ситуація у регіоні. Упродовж останніх років галузь постійно перебуває в безперервних структурних змінах: створюються та ліквідуються вугільні компанії, відбуваються зміни у Мінвуглепромі. Така нестабільність негативно позначається на ефективності роботи, породжує невпевненість у дні завтрашньому. І все таки програма вуглевидобутку у 2005 році виконується на 112,5 відсотка (за 11 місяців додатково до завдання шахтарі видали на-гора 2,6 мільйона тонн вугілля). Це на 87 тисяч тонн менше, ніж у 2004-му, але такий розрив ще можна закрити за одну робочу добу.

Найкраще попрацювали державні підприємства “Ровенькиантрацит”, “Свердловантрацит”, “Антрацит”, ВАТ “Краснодонвугілля”, шахта “Ломоватська”. Незадовільно йшли справи у “Донбасантрациті”, “Первомайсьвугіллі”, “Лисичанськвугіллі”, на шахті “Никанор-Нова”.

Основні причини відставання — недостатнє фінансування капитального будівництва і технічного переоснащення шахт. Як наслідок — несвоєчасне введення в роботу нових лав. Давалися взнаки і недоліки, що зумовлювали низькі навантаження на комплексно-механізовані вибої і неефективне використання існуючих лав. Зношеність техніки (60-70 відсотків) спричиняла аварії і простої. На шахтах не вистачало робітників провідних професій. В цілому бюджетне фінансування галузі у 2005 році було втричі меншим від розрахункової необхідності. Ось тому і не готувалися лави за прогресивними технологічними схемами, не використовувалися перспективні запаси вугілля. Якщо у 2002 році в області розроблялися 102 лави, то в грудні 2005-го лише 66. Гірникам Лисичанська, Красного Луча, Первомайська просто ніде працювати. Щоб здолати кризу, лише у 2006 році по одній тільки статті “Державна підтримка будівництва і технічного переоснащення підприємств по видобутку кам'яного вугілля”, потрібно не менше 1,6 мільярда гривень.

— Яким ви бачите вихід з цієї ситуації?

— На всіх підприємствах слід вести пошук внутрішніх резервів. Вони є. Зараз, наприклад, вихід товарної продукції з видобутого вугілля становить 70 відсотків, тобто 30 відсотків видобутку — це порода, що тільки підвищує собівартість палива. Існуючий сьогодні облік “за обсягом гірничої маси” створює умови для відвантаження енергетикам і так званих шламів (це подрібнена порода, змішана з подрібненим вугіллям), або просто породних відвалів. Ніщо не стимулює гірника видобувати високоякісне вугілля. Якщо задіяти резерв стимулювання, можна додатково одержати близько півмільярда гривень. Радикально розв'язати проблему можна через перехід на облік по готовому продукту (концентрату) і формуванню ціни в залежності від калорійності палива. Важливим питанням залишаються розрахунки за відвантажену продукцію електростанціям. Тут керівники вугільних підприємств самі себе заганяють у глухий кут, кредитуючи (до 20 числа кожного місяця) державне підприємство “Укренерговугілля” своїми активами за ще неспожиту електроенергію. Отож і виходить, що спочатку оплачується електроенергія, а на другий план відходить виплата заробітної платні, що суперечить указу Президента України про першочерговість платежів. А враховуючи, що всі розрахунки проводяться з вугільниками в кінці місяця, всі вони є перехідними і не дозволяють провести у встановлені терміни відрахування до Пенсійного фонду, виплатити податкові зобов'язання тощо.

Треба докорінно змінити цю схему взаєморозрахунків.

— Як сьогодні оплачується праця луганських шахтарів?

— Середньомісячна зарплата на шахтах області становить 1343 гривні, що на 35 відсотків вище рівня 2004 року. Найбільше зросли заробітки у ВАТ “Краснодонвугілля”, державних підприємствах “Антрацит” і “Свердловантрацит”, де вони збільшились наполовину. У 2006 році потр і бно забезпечити перехід вугільників області на тарифні ставки, що відповідають законодавству. Тут потрібна єдність дій Мінвуглепрому, ЦК профспілки і регіону. Звичайно, зарплатня буде залежати від того, як працюватимуть вугільні підприємства.

Вже зараз нам ясно, що видобуток в області становитиме у 2006 році не менше 26 мільйонів тонн. Збільшення його обсягів можуть забезпечити держпідприємства “Донбасантрацит”, “Первомайськвугілля”, “Лисичанськвугілля” і “Луганськвугілля”.

— А як справи з робітничим поповненням?

— Важкі умови праці, низька зарплатня, невлаштованість побуту не приваблюють молодих людей у галузь. Сьогодні недокомплект робітників становить понад 13,5 тисячі осіб. За 2004-2005 роки 12 діючих профтехучилищ підготували всього 600 спеціалістів, а в 1990 році було підготовлено 3803. Нині середню освіту в гірничих технікумах одержують щороку близько 200 молодих фахівців. У 1996 році їх було підготовлено 1560. На робочих місцях у шахтах працюють сьогодні 25-28 відсотків людей пенсійного віку. Отже, якщо думати про відбудову чи відродження вугільної галузі України, то треба докорінно змінити ставлення до шахтаря.

— Що робиться в області для підтримки галузі?

— Луганська облдержадміністрація проводить тверду лінію на завантаження місцевих заводів замовленнями вугільних підприємств. Зараз на видобувну галузь працюють близько 30 машинобудівних і 20 спеціалізованих підприємств.

- Як здійснюється на Луганщині закриття неперспективних і нерентабельн и х шахт?

— З 1996 по 2005 рік в області прийнято до ліквідації 43 шахти. Загальна сума проектів закриття становить 2171,7 мільйона гривень. Обсяг виконаних робіт вже сягнув 52,9 відсотка від проектних сум. Кошти використані на фізичну ліквідацію копалень і обов'язкові платежі — виплату заборгованої зарплатні, регресні позови тощо. Процес реструктуризації галузі показав, що Мінвуглепром, маючи прерогативи монопольного розподілювача держбюджетних коштів, не взяв до уваги того, що справа тут складається з двох частин — виробничої, яка підпорядковується мінвуглепрому і соціально-економічної, що належить до компетенції органів місцевої влади. Саме місцевій владі через дефіцит коштів на реструктуризацію доводиться займатися екологічними, соціальними і в тім числі побутовими наслідками закриття шахт. Особливо болючим лишається питання ремонту об'єктів житлово-комунальної сфери, підтоплення територій шахтними водами, що вийшли на поверхню тощо.

— Яким ви бачите майбутнє вугільної галузі?

— Безперечно, її треба виводити з кризи. Високоякісні антрацити та коксівні сорти палива будуть дедалі більше потрібні Україні. Кам'яне вугілля — наш єдиний надійний і невичерпний енергоносій.

Микола ЛІСОВЕНКО