Київ-Москва-Транзит

Бравурні заяви українських урядовців про ціну в 160 доларів, що начебто закладена в бюджет, розвіялися після нової угоди між Ашгабадом і Москвою, згідно з якою туркменське паливо (основа газового балансу України) вже в першому півріччі 2008 року коштуватиме 130 доларів, а з другого — 150. Про причини демаршу туркменів, активно підтриманого США та ЄС, “Економічна правда” детально вже писала. Як, власне, і про те, що вслід за туркменами нові умови транспортування і продажу газу виставлять Узбекистан і Казахстан.

Саме фактор цих двох країн, які також поставляють близько 15 мільярдів природного газу в Україну, за офіційною версією, змусив українську делегацію прискорити переговори з Росією. Джерела, близькі до переговорів, стверджують: казахи вже запропонували “Газпромекспорту” купувати газ за ціною 190 доларів за тисячу кубометрів, а також підвищити ставку транзиту своєю територією, якою опікується та ж таки російська газова монополія. В цих умовах навіть нинішня ціна в 179,5 долара могла виявитися недосяжною мрією.

Ставка, яка не спрацювала

Звичайно, коли вся Європа вже наступного року купуватиме газ за ціною 350 доларів, нові умови для України видаються прийнятними. Але перемовники так і не скористалися основною перевагою — ставкою на транзит російського газу українською територією. Спрацював дзеркальний принцип, що вже кілька років застосовують росіяни: ви нам підвищуєте ставку по Україні, ми — на газогонах із Центральної Азії.

Наразі українською ГТС транспортується близько 120 мільярдів кубометрів російського палива на відстань близько 1100 кілометрів. Україна ж через транспортні системи, контрольовані “Газпромом” (оптимальний маршрут — 2700 кілометрів), отримує 55 мільярдів кубометрів. За старої ставки транзиту в 1,6 долара Україна заробляла на росіянах близько 2,11 мільярда доларів. Натомість “Газпром”, транспортуючи центральноазійське паливо, — 2,37 мільярда, які закладалися у вартість на кордоні. Ці цифри будуть майже ідентичними, якщо додати послуги зі зберігання російського газу в наших сховищах. Отже, відомий транзитний аргумент, яким в Україні користуються всі, від економічного міністра Кінаха до останнього депутата опозиції або чиновника секретаріату президента, насправді є простим перекладанням грошей із однієї кишені в іншу, і як переговорний аргумент не спрацьовує.

Сподіватися на транзитний потенціал можна за однієї умови — переходу на споживання власне російського газу. В такому разі Україна цілком справедливо може виставляти бажану ціну і на транзит російського палива, і на “прокачку” газу з Центральної Азії, що прямуватиме в ту ж Європу нашою територією. Мрія поки що нездійсненна, якщо врахувати, що в Москві свій газ нам погоджуються продавати хіба що за європейськими цінами за відрахуванням транспортних витрат.

Злі язики стверджують, що насправді альтернатива нинішнім домовленостям таки існувала, і походила вона… від нинішньої опозиціонерки, а в недалекому майбутньому, можливо, керівниці українського уряду.

План Тимошенко—Турчинова: білоруський сценарій?

За інформацією видання “Економіческіє ізвєстія”, яку підтверджують різні джерела в НУ-НС і на Банковій, одразу після переконливої перемоги на дострокових виборах Тимошенко здійснила кілька спроб досягти взаєморозуміння з керманичами Кремля в газовому питанні. За її дорученням такі зустрічі вів найближчий соратник Турчинов, а посередником був заступник голови кремлівської адміністрації Ігор Сечін.

Суть перемовин зводилася до такого — незначна частина української ГТС (близько 25%) в обмін на стабільну ціну газу принаймні до наступних виборів президента в Україні. Розрахунок майбутньої чільниці уряду зрозумілий: розмови про “здачу труби” зачеплять хіба купку лібералів у Секретаріаті. Інша справа — населення, для якого важливіші стабільні тарифи на газ та опалення. До того ж, сам по собі незначний пакет акцій, котрий міг перейти до “Газпрому”, зовсім не означав би втрату контролю над найголовнішим активом національної економіки, а міг би бути піднесений як пошук додаткових коштів на розвиток ГТС.

Аргументів Тимошенко поки що в Білокам’яній не почули. Можливо, побоялися банального “кидка”. Адже навіть у сусідній Білорусі “Газпрому” знадобилося кілька років, аби отримати, згідно з досягнутими домовленостями, бажану трубу. Або до останнього просто не вірили, що Тимошенко таки зможе зайняти високе крісло на Грушевського.

Втім, якщо вірити джерелам, це зовсім не означає, що вже наступного року вірогідна чільниця уряду не повторить спробу вмовити Москву. Вже зараз її соратники пропагують необхідність ревізії наявних газових угод і активнішого використання “транзитної” складової. Головна проблема Тимошенко — переконати своїх соратників за коаліцією і Банкову. Адже всі останні роки саме лідерка БЮТ була головним адептом боротьби з російськими зазіханнями на ГТС. До того ж нинішня законодавча база робить маніпуляції з трубою неможливими.

В зв'язку з цим дещо бентежить, що одним із перших документів, зареєстрованих бютівцем Сергієм Пашинським у новій Раді, став проект закону “Про газорозподільні мережі”, яким передбачено передачу розподільних газогонів у 50-річну концесію. З його змістом можна ознайомитися на сайті Верховної Ради .

Олексій ДОРОШЕНКО