Гра за локомотив

Отже, чорна металургія розпочала, а тепер вже зрозуміло — й закінчила рік на хвилі унікально високого попиту на міжнародних ринках. Досить сказати, що металопродукція становила 32% від загального експорту товарів.

Про сюрпризи, перетворення і коротку пам'ять

Упродовж 1999-2003 років середня експортна ціна на прокат зросла зі 161,3 до 235,8 долара за тонну (на 46,2%), майже половина приросту цін припала на 2003 рік. Галузь посоромила аналітиків, які прогнозували на цей період певну рецесію економічного зростання: вона стала локомотивом для прискорення базових галузей економіки. Навряд чи хто заперечить, що саме чорна металургія, на сьогодні майже повністю контрольована бізнес-групами Донецького регіону (ІСД, СКМ, ДАНКО), Дніпропетровщини (“Інтерпайп“, “Приват”) і кількома пов'язаними з ними банками, маючи удвічі менший інвестиційний ресурс, ніж у Росії, за кілька років спромоглася відновити свій власний виробничий потенціал і створити маленьке економічне диво. Згадайте, підбиваючи підсумки 2003 року, я наголошував на тому, що в період економічної кризи чорна металургія була свого роду фінансовим донором країни, що, з огляду на експортний потенціал, певною мірою закономірно. Але дивовижно те, що бурхливі темпи розвитку виробництва в металургії сприяли чарівному перетворенню вітчизняного машинобудування, котре вже не скидається на пригнічену, з одного боку, недолугою державною політикою, а з другого — неувагою приватного капіталу Попелюшку. Нехай машинобудування ще немає інноваційного шарму, нехай його фізичні обсяги зросли поки шо на 10-15%, бо решта — то ціни, воно вже демонструє вельми обнадійливу динаміку зростання. Дякуючи металургам пожвавилися вугільна промисловість, коксохімічне виробництво, видобутокзаліз ної руди, робота інфраструктурних сфер — транспорту й енергетики. Але спалах сепаратизму наприкінці року в регіонах історичної дислокації підприємств ГМК. свідчить про згубну недооцінку джерел зростання прибутків галузі загалом і приватного капіталу зокрема. І це одна з найприкріших тенденцій року.

Тому нагадаю. По-перше, вирішальний вплив на розвиток чорної металургії справив економічний експеримент, що проводився з липня 1998-го по січень 2002-го. Держава вдалася до нечуваної підтримки десяти найбільших металургійних комбінатів, усупереч вимогам СОТ і незважаючи на російські протести. Від списання штрафів та пені за невчасну сплату податків, зборів та інших платежів (пеню за нову заборгованість стягували в розмірі 50 відсотків чинної ставки) — до зменшення ставки на прибуток з 30 до 9%. Окрім того, цим підприємствам надали додаткові фінансові ресурси в розмірі 692,1 млн. гривень. Воістину то була всенародна жертва, бо втрати державного бюджету за умов його дефіцитності сягнули багатьох мільярдів гривень. Справа, однак, була того варта: чистий прибуток “Криворіжсталі”, “Азовсталі”, “Запоріжсталі”, Маріупольського меткомбінату імені Ілліча, “Дніпроспецсталі”, Алчевського, Дніпровського, Макіївського меткомбінатів, Єнакієвського і Донецького металургійних заводів за цей час зріс у 2,2 разу. Вони одержали нарешті можливість реінвестувати свої прибутки у власний розвиток і стати справді локомотивом економічного зростання. До того ж це був показовий приклад взаєморозуміння та взаємовиручки держави та великого бізнесу.

По-друге, галузь заробляла щорічну ренту за рахунок нижчої собівартості продукції, яку зумовлювали дешева сировина, робоча сила, низькі тарифи на газ та електроенергію, невисокі екологічні витрати. Навіть якщо закрити очі на зависоку енергоємність та матеріаломісткість виробництва і занизьку (як на європейський кшталт) продуктивність праці, тонна сталі обходиться українському металургу значно дешевше, ніж західному.

По-третє, тривалий час великий бізнес експлуатував металургійні активи задарма, тримаючи у своєму управлінні, а привласнював їх фактично за демпінговими цінами дякуючи вітчизняним особливостям приватизаційного процесу. Згадайте хоча б те, як управляли меткомбінатом імені Петровського або як продали “Криворіжсталь”. водночас врахуйте, що розгалужена система експортних операцій дає змогу збутовим компаніям виводити частину прибутку з-під оподаткування. Збутова маржа, яка сягала на початку року безпрецедентні 25-30% експортної ціни, формувала за межами країни тіньові прибутки.

Мані, мані — в бізнес-плані

Світова технологічна революція в металургійному виробництві у 70-90-ті роки минулого століття пройшла повз нас. Як і росіяни, ми залишилися на задвірках технічного прогресу — виплавляємо сталь переважно дідівським мертенівським способом, маємо мізерну частку виробництва електро- і безперервного розливу сталі. Власне, брак інвестицій та стимулів і не квапить виправляти становище. Як і раніше, ставка — на модернізацію мартенівського виробництва. Печі на Донецькому металургійному заводі продувають Інертним газом з використанням агрегату піч-ківш, за рахунок чого знижуються витрати палива і вогнетривів, скорочується час плавлення, з'являються можливості поєднати роботу кількох печей та установки безперервного розливу сталі. Отже, на заміну мартенівському способу у середньостроковій перспективі розраховувати нічого. Доки не вичерпається ресурс нинішнього устаткування, нові власники меткомбінатів ставитимуть на більш інтенсивне застосування й освоєння установок безперервного лиття сталі, керуючись мінливою кон'юнктурою на зовнішніх ринках. На це вказують і плани з технічного переозброєння Дніпровського, Алчевського меткомбінатів, Єнакієвського металургійного заводу та “Криворіжсталі”. Відстає від світових стандартів і стан прокатного виробництва, успадкований від колишнього СРСР. Усе це спонукало майже всі меткомбінати переглянути перспективні плани реконструкції і технічного переозброєння до 2010 року, які лягли в основу відповідної галузевої програми, затвердженої урядом у середині 2004 року. І кардинальні зміни вже відбулися. Фінансові ресурси, маркетингова політика, врешті-решт, структура таких фінансово-промислових груп, як “Інтерпайп“, “Систем Кепітел Менеджмент”, “Індустріальний союз Донбасу”, вже адаптовані до розв'язання таких завдань. До того ж, судячи з того, як формує системний бізнес корпорація “ІСД”, уже в парі із швейцарською компанією Duferco, нинішня модель розвитку чорної металургії виявляється доволі ефективною. Так, поставки металопродукції до країн Євросоюзу, незважаючи на зменшення квот, за дев'ять місяців цього року зросли у півтора разу. Європейський ринок у ціновому відношенні залишається для металургів найпривабливішим. Але якщо є нагода, металурги охоче торгують з усіма. У листопаді Україна та США підписали доповнення до угоди про зупинення антидемпінгового розслідування з імпорту деяких виробів з плоского прокату, на таке доповнення можна розраховувати і з Китаєм. А це обіцяє приплив до галузі і країни дуже потрібної валюти.

Про перший тайм і другий. З метою мінімізувати ціни на сировину та енергетичні ресурси фінансово-промислові групи упродовж останніх років встановлювали контроль над підприємствами, що мали технологічні зв'язки з металургійним виробництвом. Цього року цей процес мав завершитися де-юре приватизацією “Укррудпрому“. Але схоже на те, що закінчився лише перший тайм з очевидною перевагою донецьких бізнес-груп, які контролюють сьогодні вугільні, гірничорудні, коксохімічні, навіть енергетичні компанії, а відтак і ціни. Другий тайм не забариться: боротьба за сфери впливу не закінчується ніколи, до того ж у ній беруть участь вже представники не лише українських бізнес-груп, а й російських.

Про це свідчать і дві на рік цінові кризи на сировину для металургійної галузі. Нагадаю, першу — між металургами та коксохіміками — навесні зумовили почасти ціновий бум на зовнішньому ринку (65% коксу експортували. — Авт.), а почасти неузгодженість дій фінансово-промислових груп на внутрішньому ринку. Ще одна криза спалахнула на початку грудня між металургами та гірничо-збагачувальними комбінатами з меркантильних міркувань нових власників і через експорт руди за цінами нижче світових. У березні все закінчилося меморандумом про наміри, у грудні — обіцянками згадати про меморандуми. Проте обидві ситуації зайве засвідчили: декларування цін на ринках загальнодержавних інтересів має закріплюватися на законодавчому рівні. Попри весь драматизм подій, які відбувалися і в березні, і в грудні, вони засвідчили тісну взаємодію політики фінансово-промислових груп і центральної влади. Великий бізнес і держава пройшли цей рік до кінця, розуміючи одне одного, мало того, держава повсякчас фала за свого роду локомотив економічного зростання. У парламенті вже зарєстровано проекти законів «Про ціни та ціноутворення» і «Про ставки вивізного (експортного) мита на залізорудну сировину», який істотно обмежує вивезення агломераційної руди, залізорудного концентрату, котунів за межі країни. Вдалий він чи ні — окрема розмова, адже експорт у ГМК багатоступінчастий, від нього багато в чому залежить благополуччя гірничо-збагачувальних комбінатів. Факт залишається фактом: держава і цього разу не забарилася з реагуванням на цінові наміри скоротити прибутки металургійних комбінатів.

Сергій ВЛАД