Пинзеник написав агітлистівку

Як виявилося, це лише пропозиція, і жоден з банків поки що під текстом меморандуму не підписався.

Мабуть, це політика. Може, Віктор Пинзеник готується до чергових парламентських виборів, і повинен показати виборцям, хто про них турбується найбільше за всіх.

Можливо, йому треба було голосно натякнути, що Нацбанк аж ніяк не впорається з банківською системою без порад міністра фінансів. А можливо, його попросив про таке перший віце-прем'єр Олександр Турчинов, який нещодавно розповів НБУ, як регулювати валютний ринок.

Інакше як можна пояснити, що у самому напруженому для Мінфіну місяці року — грудні — Пинзеник перестав розподіляти мільярдні асигнування, та вдався до агітації?

Факт залишається фактом. Міністр відклав усі справи та розробив проект Меморандуму між Національним банком України, Міністерством фінансів України та комерційними банками України про спільні, узгодженні дії щодо врегулювання проблем повернення кредитів, отриманих громадянами України та підприємствами України.

Дивують дві речі. Перша — дивно, що голова Мінфіну поліз у справи Нацбанку. Логічним з боку Пинзеника було б звернутися до місцевих рад, міністерств та відомств. Наближається важкий 2009 рік, і треба змінювати підходи у формуванні бюджетів.

Але замість цього вже місяць Пинзеник з дивною енергією “допомагає” Нацбанку порадами, як вийти з “кредитного тупика”. Чи не для того, щоб ніхто не питав, як виконується бюджет-2008, та яким буде бюджет-2009?

Друга річ — всі викладені в документі пропозиції є неприйнятними для банків, і не будуть використані. Пинзеник про це точно знав, але таки оприлюднив свій проект.

Згрубша, Пинзеник пропонує наступне: “якщо позичальник відразу вносить велику суму грошей, банк стає до нього добрішим”.

Зі свого боку, банк може надати пільговий період, зменшити платіж або не накладати штрафи. А в ідеальному випадку, банк може перевести валютний кредит у гривневий не за сьогоднішим курсом 7,3-7,5 гривень за долар, а за курсом не нижче, ніж того дня, коли надавався кредит. Тобто, навіть по 4,7 гривень за долар. А ще банк може призначити низькі відсотки.

Банки вже не вперше чують таку пропозицію, і вже висловили свою думку щодо неї. Вони проти, перш за все, тому що вони будуть змушені брати на себе курсову різницю. Тобто, запропонована Пинзеником лояльність до вкладників є для них дуже витратною.

Також є дивною сама умова внесення великої суми грошей, бо річ йдеться про рятування банків від неповернення кредитів. А неповернення виникає саме тому, що позичальнику навіть немає чим сплатити наступний внесок. Цій людині Пинзеник пропонує внести до банка гроші, яких в неї немає.

Нереальними є також пропозиції Нацбанку. Найнеможливіша з них — це зниження нормативу адекватності капіталу банків з 10% до 8%. Причому, не зрозуміло, чому Пинзеник мав на увазі не всі банки, а лише ті, що підписали Меморандум та мають відповідні результати аудиту. Адже це вже підстава для антимонопольного розслідування та розмов про корупцію.

Більш того, деякі запропоновані речі НБУ вже робить. А саме, він вже давно розширив перелік видів забезпечення для отримання рефінансування, надає гроші під заставу ОВДП та запровадив відносно прозорі правила отримання банками рефінансування.

Звичайно, свої функції Нацбанк виконує далеко не максимально прозоро, і тут Пинзеник може бути правий. Але формально НБУ завжди має постанову чи положення, які можна показати будь кому, хто намагається роздавати поради з регулювання банківської системи.

Єдине, чим ніби то пожертвував Мінфін — це податок на прибуток. За рахунок цього прибутку він хоче дозволити банкам бути лояльнішими до позичальників, які просять про реструктуризацію.

Однак існує два “але”. Перше — банки не зможуть так робити, бо цього не дозволять правила банківського нагляду. Друга — хто сказав, що у банків 2009 року взагалі буде прибуток? Отже, дуже легко приносити у жертву те, чого може не бути.

Таким чином, проект Меморандуму насправді не має на меті надати механізми вирішення складної ситуації в банківській системі. Документ не містить в собі жодного реалістичного кроку з подолання кризи. Отже, неминучим є питання — навіщо Пинзеник склав цей документ?