Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Де метал, де гроші?

[14:52 10 мая 2005 года ] [ Експрес, 28 квітня 2005 ]

Екс-міністр промисловості Валерій Мазур розкриває схеми уникнення податків у металургійній промисловості України.

Останнім часом дуже багато уваги в нашій країні приділяється металургійним підприємствам. Зрозуміло, що вони дістають величезні прибутки, але більшість з них декларує збитки. Що насправді діється в цій галузі нашого господарства? Про це ми розмовляли з колишнім міністром промисловості, доктором технічних наук, членом-кореспондентом НАН України, заслуженим діячем науки і техніки, головним науковим співробітником Фізико-технологічного інституту металів і сплавів НАН України Валерієм Мазуром.

— Валерію Леонідовичу, що дає наша металургія країні, бюджету і скільки, на вашу думку, може давати за інших умов?

— Наша металургія дає приблизно 43% всіх валютних надходжень. Вона може давати приблизно 10 мільярдів гривень додаткових надходжень до бюджету, якщо працюватиме за прозорою схемою. Великі підприємства занижують свої прибутки, ховаючи 300-400 мільйонів доларів. Тепер можете порахувати, скільки б було податків з цієї суми, їх держава недоотримує. Візьмімо, наприклад, "Криворіжсталь" чи Нікопольський комбінат феросплавів. Тепер ніби-то переглядають умови їх приватизації, але ж усе залишиться так, як і було.

— А що треба зробити, щоб ці підприємства працювали чесно?

— По-перше, слід організувати менеджмент. Є таке поняття, як індикативні ціни, і вони є орієнтиром для визначення митної вартості. Мова йде про два мільярди гривень, але питання щодо них вирішують дві-три людини. Вони занижують ціну, прибуткові підприємства показують ніби-то вони збиткові. Тому друге, що потрібно, це щоб Антимонопольний комітет вирішив питання вільного доступу до продажу металургійної продукції. Треба, щоб кожен, хто хоче купити і дає більшу ціну на ринку, той і купував би. Бо нині, наприклад, якщо підприємство продає метал за ціною 500 доларів за тонну, а ви запропонуєте 600, то вам його не продадуть. Скажуть, що вже мають контракти, домовленості, все, що завгодно. По-третє, треба, щоб всі контракти йшли через біржу, тобто щоб операції проводилися прозоро. Тоді ви або я, якщо запропонуємо вищу ціну, зможемо придбати продукцію. І головне, що ця ціна буде засвідчена в прибутку підприємства. А тоді, зрозуміло, будуть більші надходження. Тобто все має бути прозоро і з врахуванням державних інтересів. А поки що наші металургійні підприємства продають своїм же вітчизняним підприємствам продукцію на 10-30% дорожче, ніж іноземним.

— А чому ж тоді наші металурги віддають перевагу експорту, в результаті чого страждають вітчизняні підприємства?

— Бо вони продають експорт самі собі. У них є своя фірма, якій вони продають продукцію за кордон майже без прибутку. Наприклад, шахта продає сировину на експорт. Вона ніби-то збиткова, тобто вона продає з прибутку ніби-то один відсоток. А той, хто купив, вже за кордоном підвищує ціну в кілька разів. Цей посередник має 200-300% прибутку. І всі гроші залишаються там. Більше того, держава ще й відшкодовує 20% ПДВ. А ви зателефонуйте ніби від якоїсь фірми на велике підприємство, наприклад, "Запоріжсталь", "Азовсталь", "Криворіжсталь", і запитайте, чи можна у них купити 10 тисяч тонн катанки чи арматури — усі ж будуються і всім потрібна арматура. Вам ніхто її не продасть.

—  Чи багато ми експортуємо металу?

— Україна експортує приблизно 10 мільйонів тонн заготовок на рік і близько 2 мільйонів тонн металобрухту. Крім того, експортуються кокс і залізорудна сировина. В експортованих 10 мільйонах тонн заготовок ми втрачаємо приблизно 700 тисяч тонн оборотного металобрухту. Тобто, загалом було б добре скоротити експорт заготовок, переробляти їх у себе і продавати вже кінцеву металопродукцію. До того ж таким чином ми самі породжуємо за кордоном конкурентів нашим заводам.

— А наскільки наші підприємства є сучасними порівняно із західними? Відомо, що від наших гігантів дуже страждає екологія. Чи використовують в Україні новітні технології?

— Із сучасних у нас хіба що Нікопольський феросплавний завод. А "Криворіжсталь" — більш-менш сучасне. Адже і раніше підприємство тільки виглядало державним, а по суті було захоплене деякими структурами. А вони гроші в модернізацію не вкладали. Тільки в 1995-1996 роках директор "Криворіжсталі" Володимир Севернюк зробив реконструкцію. Минуло 10 років, за які там більше нічого не зроблено, проте комбінат має шалені прибутки — 150 мільйонів доларів на місяць, які осідають за кордоном. Щодо екології, то я знаю, що на деякі закордонні доменні печі можна піднятися в білій сорочці, спуститися, і сорочка залишиться білою. Є таке і на реконструйованих підприємствах в Росії. На деяких закордонних металургійних підприємствах люди ходять на роботі в білих халатах, а в нас усі в мастилі, в пилюці. Тобто в це треба вкласти гроші, а їх поки що вивозять із держави. Чи, може, це нормально, що при таких величезних прибутках горновий, інший працівник металургійного підприємства в середньому отримує до тисячі гривень зарплатні? Хіба це гроші, коли люди там гроблять своє здоров'я? Думаю, що заробітна плата при наших цінах теж мала би бути щонайменше у два-три рази більшою.

Бесіду вела Світлана ОЛІЙНИЙ

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.