Я б в робітники пішов…

Професійно-технічні училища вийшли з моди у 90-ті рр. минулого століття. Праця молодого робітника оплачувалась неналежно, а ось випускника ВНЗ буквально “рвали на шматки”. За всіх часів навчання в інституті, університеті чи академії вважалося престижним. Однак сьогодні ситуація на ринку праці змінилась з точністю до навпаки. Кременчуцькі підприємства відчувають гостру нестачу робітничих спеціальностей, а багаточисельна армія юристів, менеджерів, екологів залишається незатребуваною.

У середньому по Україні кожен 5-й працівник — віком понад 50 років. А кожен 14-й — пенсіонер. У 1996-97 рр. у професійно-технічних училищах Полтавської області навчалось 23,2 тис. учнів, у вищих навчальних закладах — 21 тис. студентів. Цього року в ПТУ — майже 14 тис. тоді, як у ВНЗ — 63,8 тис. осіб.

Дефіцит робочих рук спричиняє те, що в недалекому минулому скоротилася кількість професійно-технічних училищ. Наприклад, в нашому місті училище № 20 готувало будівельників, але після об’єднання його з училищем № 5 залишилося лише декілька груп з робітничими спеціальностями; так само об’єднались училища № 11 та № 19 — зараз там готують спеціалістів для нафтопереробної галузі. Училище № 16 взагалі було ліквідовано, його будівля передана місту.

Готуй кадри заздалегідь

Брак робочих рук вимагає від керівництва підприємств дбати про кадри заздалегідь. Існує практика співпраці з профтехучилищами: якщо підприємство не має свого базового навчального закладу, то укладає договір з училищами щодо підготовки робітничих кадрів. Якщо в 90-ті рр.

минулого століття підприємства вимагали від училища грошей за проходження учнями практики, то сьогодні практиканти отримують заробітну плату згідно з законодавством. Професійно-технічне училище № 7 має довгострокові договори на проходження навчальної практики з ХК “АвтоКрАЗ”, ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод”, ВАТ “Кременчуцький колісний завод” тощо. З КП “Кременчукжитлобуд” та будівельною фірмою “Центр” укладені договори на підготовку будівельників. Директор ВПУ № 7 Микола Несен зазначає: “Підприємства міста та області докладають багато зусиль щодо залучення наших випускників до своїх лав. Майже всі наші цьогорічні випускники вже знають, на яке виробництво підуть працювати”.

Приманка для випускника

Підприємства активно шукають шляхи залучення молодих робітників. Зазвичай знайомство з виробництвом і колективом для учня ПТУ розпочинається ще під час навчально-виробничої практики. Крім того, майже на всіх підприємствах розроблено соціальний пакет, в якому передбачені пільги для випускників ПТУ. Так, наприклад, на ХК “АвтоКрАЗ” для молодих кадрів з ПТУ встановлено доплати в перші 9 місяців роботи, а після першого року роботи працівникам виплачують одноразову матеріальну допомогу. Молоді робітники з іншої місцевості забезпечуються місцем в гуртожитку, всім працівникам заводу надається безкоштовна медична допомога. Та ж молодь, яка після ПТУ бажає отримати вищу освіту, направляється на навчання до ВНЗ за рахунок заводу.

На ВАТ “Кредмаш” найбільш дефіцитними професіями є верстатники широкого профілю, слюсарі зі зборки металоконструкцій, токарі, зварювальники тощо. За цьогорічним планом на завод планують працевлаштувати не менше 90 випускників ПТУ тоді, як випускників вузів потрібно лише 12. На “Кредмаші” молоді робітники перші півроку також отримують доплату. Крім того, на підприємстві існують пільги для молодих людей, які повернулися з армії та прийшли працювати на підприємство.

На ВАТ “Крюківський вагонобудівний завод” існує брак таких робітничих спеціальностей, як зварювальники, слюсарі-складальники, муляри, фрезерувальники тощо. Учням ПТУ № 6 — профільного училища підприємства, виплачується стипендія. Після закінчення навчання вони проходять практику на заводі, а після здачі випускних екзаменів вже приходять на робоче місце. З метою залучення молодих спеціалістів підприємство регулярно проводить професійно-технічну орієнтацію серед учнів шкіл та ПТУ, знайомить молодь з роботою підприємства. Тим, хто не має житла в місті, надається гуртожиток, упродовж першого року молодим робітникам виплачуються дотації. На підприємстві передбачено соціальний пакет для молодих працівників.

За верстатом переважно пенсіонери

Незважаючи на тісну співпрацю з професійно-технічними училищами, нестача робочих рук досить гостра, а середній вік працюючих на підприємстві 40-45 років. На важку роботу бажаючих йти працювати небагато. Хоча на великих підприємствах міста заробітна плата випускника ПТУ може становити в середньому 3000 грн, а ось випускник ВНЗ отримає лише 1500 грн. Взагалі ж, як відмічають на підприємствах міста, тим, хто не цурається роботи, працевлаштуватися не проблема. Матимуть стабільний і непоганий заробіток.

А молодим людям нині радять замислитись: чи є сенс вступати до вузу навчатися престижній, але не затребуваній спеціальності? Можливо, правильніше отримати й освіту, й фах, які дадуть гарантовану роботу i заробіток сьогодні та в майбутньому.

Попит перевищує пропозицію

У базі даних Кременчуцького міжрайонного центру зайнятості — більше 3000 вакансій, бажаючих же отримати роботу — утричі менше. Найбільш затребувані робітничі спеціальності: бетоняр, електрогазозварювальник, кухар, муляр, машиніст крану, слюсар-ремонтник, швачка тощо. Найбільше потребують кадрів великі підприємства такі, як ВАТ “Крюківський вагонобудівний завод”, ВАТ “Кременчуцький сталеливарний завод”, ХК “АвтоКрАЗ”, ВАТ “Кременчуцький колісний завод”, ВАТ “Кременчуцький завод дорожніх машин”.

До Центру зайнятості відділи кадрів звертаються майже щодня, адже з розширенням виробництва росте потреба в працівниках. Щомісяця завдяки Центру зайнятості на роботу влаштовується близько 700 осіб. Але цього явно недостатньо. Економічний підйом, що спостерігається на кременчуцьких підприємствах, сприяє зменшенню кількості людей, які перебувають на обліку у міськрайонному центрі. Але ринок робочої сили не може задовольнити потреби підприємств.

Потом і кров’ю

Українська економіка тримається на грошах заробітчан. За приблизними оцінками, майже 5 млн. чоловік, або 20% наших співвітчизників, працюють за кордоном. Більшість з них — нелегали, які виконують некваліфіковану роботу. За європейськими мірками вони заробляють мізер, але ці гроші перевищують державний бюджет України.

Здебільшого 80% трудових мігрантів України мають повну вищу або базову вищу освіту. Вік 60% працюючих мігрантів становить від 20 до 44 років, 70% заробітчан — чоловіки. Більшість трудових мігрантів з України зайняті у будівництві (37%) та наданні послуг домашньої обслуги (близько 23%) тоді, як у державному управлінні, освіті, охороні здоров’я — лише відповідно 1,4%, 0,6% і 1%. Заробітчани працюють переважно в таких галузях, як транспорт, торгівля, переробна промисловість.

Однак, у порівнянні з минулим роком, зарплати нелегалів в Європі суттєво зменшилися. Ще торік в Італії українці заробляли 500-1000 доларів щомісяця (в еквіваленті), нині — 350-600 євро. Такими же є заробітки в Іспанії, Греції та Португалії. Має місце значний “дисбаланс” попиту та пропозиції — шукати щастя приїжджають усе більше українців, а роботи для всіх не завжди вистачає.

У Великобританії зарплати більші, але нелегально працевлаштуватися там дуже складно через прискіпливість місцевої імміграційної служби. Українці ж, яким пощастить отримати дозвіл на працю у Великобританії, заробляють близько 800 фунтів стерлінгів на місяць.

М. МАКЕЄВА