Чи забере Росія свій флот із Криму?

Намагаючись уберегти Чорноморський флот від українських дронів і ракет, командування ВМФ Росії розосереджує більшість кораблів із Севастополя, переміщуючи їх до Феодосії та Новоросійська. Водночас росіяни не збираються залишати “місто російської слави”, й далі розглядаючи його як основне місце базування своїх ВМС у Чорному морі.

Та Феодосійський порт розташований у Криму, який постійно зазнає ударів ракетами та безпілотниками. А Цемеська бухта на східному узбережжі Чорного моря занадто мала для базування бойових кораблів, має обмеження для подальшого розширення й складну розу вітрів. Окрім того, Новоросійськ також видно в прицілі українських безекіпажних катерів. Тому російські військові моряки шукають й інші місця, де можуть безпечно перебувати кораблі ЧФ РФ.

От тільки реальність така, що на російському узбережжі Чорного моря мало локацій, як придатних для базування кораблів, так і недоступних для українських ракет і безекіпажних катерів. І ось після зустрічі з Путіним глава Абхазії Аслан Бжанія минулого тижня заявив, що на території частково визнаної республіки — в місті Очамчира — з’явиться пункт постійного базування російського військово-морського флоту. Ба більше, за словами Бжанії, угоду про це вже підписано.

“З огляду на інтереси Туреччини в Чорному морі та в Абхазії, не виключаю, що Путін і Ердоган на зустрічі в Сочі домовилися про пункт постійного базування ЧФ в Очамчирі”, — висловив припущення в розмові із ZN.UA директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.

Оскільки текст угоди наразі не оприлюднено, незрозуміло, на який термін розрахований документ і на яких умовах перебуватимуть у пункті базування російські військові кораблі. Та загалом Сухумі виграє від появи нового пункту базування ЧФ РФ, оскільки це означає нові робочі місця, російські інвестиції в міську інфраструктуру. Водночас Бжанія патетично стверджує, що військово-морська база забезпечуватиме фундаментальні інтереси як Росії, так і Абхазії.

Зі свого боку, колишній командувач ЧФ РФ адмірал Владімір Комоєдов так заявив про завдання нового пункту: “Це, по-перше, забезпечення безпечного судноплавства та оборони Росії й Абхазії з морських напрямків. По-друге, проведення операцій зі збереження нашого панування як у морі, так і в повітрі на цій території. По-третє, пункт допоможе флоту сприяти сухопутним військам на приморських напрямках, якщо це буде потрібно”.

В Очамчирській бухті ще за часів СРСР базувалися тральники й морські мисливці Чорноморського флоту. 1996 року Росія вивела прикордонні сторожові кораблі, що залишилися, в Каспійське море. Після російсько-грузинської війни 2008 року російські військові кораблі знову з’явилися в бухті. Нині в Очамчирі розміщено пункт базування сторожових кораблів (ПСКР) берегової охорони Прикордонної служби ФСБ РФ. У майбутньому росіяни хочуть використовувати цей порт як допоміжну базу.

“В своєму плануванні росіяни виходили з того, щоб у цьому порту базувалися не тільки ПСКР, а за потреби й тральники, корвети та десантні кораблі. Тому ще раніше виділили великі кошти й провели відбудовні роботи. Зокрема поглибили фарватер з 3,8 до 9 метрів. Тепер туди можуть заходити кораблі з водотоннажністю до 10 тисяч тонн”, — розповів у бесіді із ZN.UA експерт американської компанії Sonata, капітан 1-го рангу запасу ВМС України Андрій Риженко.

За інформацією російських ЗМІ, в Очамчиру вже зайшов російський малий ракетний корабель “Циклон”. Але рішення розмістити частину Чорноморського флоту в Абхазії — палиця на два кінці: мінімізуючи загрозу українських ударів по кораблях, російське військово-морське та політичне керівництво водночас зменшує операційні можливості ЧФ РФ.

“У росіян залишається можливість завдавати “Калібрами” удари з кораблів, що базуються в Очамчирі, по південній і центральній частинах України. Проте вони вже не зможуть контролювати північно-західну частину Чорного моря й блокувати нас десантними кораблями”, — зазначає Андрій Риженко.

Тим часом посилення військової присутності Росії в Абхазії, де вже давно розміщена російська військова база, не може не хвилювати Тбілісі, навіть з урахуванням того, що при владі перебуває проросійська “Грузинська мрія”. Рішення про пункт постійного базування в Очамчирі — це не лише військовий, а й політичний крок, що демонструє розширення географічної присутності Росії на території, яку Кремль розглядає як частину “русского міра”.

Тому природною є реакція Тбілісі, що висловив стурбованість, заявивши про “грубе порушення суверенітету й територіальної цілісності Грузії” та “нову провокаційну спробу легітимувати незаконну окупацію Абхазії та Цхінвальського регіону”. Однак попри проросійську політику “Грузинської мрії” Москва не зважатиме на інтереси Тбілісі.

“Питання в тому, що робитиме грузинська влада далі? Протидіятиме Росії? Чи піде на ще більше зближення з Москвою? Єдине, що нині стримує “Грузинську мрію” в її політиці стосовно Кремля, — це внутрішньополітична ситуація в країні: подальше стратегічне зближення на шкоду європейській перспективі Грузії призведе до вибуху, якому грузинська влада останніми місяцями намагається запобігти”, — вважає Ігор Семиволос.

Як видно з усього, “Грузинська мрія” схиляється до другого варіанту. Принаймні перший віцеспікер парламенту Грузії від керівної партії Георгій Вольський заявив, що парламентська більшість навіть не розглядатиме проєкту резолюції, яка засуджуватиме плани Москви щодо передислокації частини кораблів ЧФ РФ до Очамчири. Вольський обґрунтував це рішення тим, що Грузія перебуває в скрутному становищі через окупацію Росією Абхазії та Південної Осетії, а за цих обставин ухвалювати таку резолюцію “було б провокацією”.

Нині Україна не має військової потуги, яка давала б змогу дотягнутися до Очамчири. Але безпека російських військових кораблів тимчасова: якщо в нашій країні нормально розвиватиметься ОПК, то в українських Збройних сил з’явиться зброя, здатна дістатися Абхазії. Втім, з огляду на те, що при владі в Тбілісі перебуває “Грузинська мрія”, такий удар по грузинській території — нехай і не контрольованій центральним урядом — може призвести до ще більшої напруженості в українсько-грузинських відносинах. 

Володимир КРАВЧЕНКО, оглядач відділу міжнародної політики ZN.UA