Замість благодійності — у секонд-хенд. Куди потрапляють речі, які ви кидаєте в контейнери

На вулицях Києва стоять близько 700 контейнерів синього та зеленого кольорів для збору одягу, взуття, іграшок та постільної білизни. На них міститься мінімум інформації щодо подальшої долі речей, але великими літерами написані слова “благодійність” та donation (пожертва).

Мешканці столиці, які кладуть непотрібні речі в ці контейнери, упевнені, що одяг отримають малозабезпечені сімʼї, внутрішньо переміщені особи та діти-сироти. Насправді ж лише до 10% того, що віддається таким чином на благодійність, дійсно отримує “друге життя”.

Ба більше, певна частина якісних речей у хорошому стані потрапляють у магазини одягу, відомі як “секонд-хенд”. Один з найбільших операторів контейнерів для збору речей у Києві публічно не повідомляє про те, що одяг з контейнерів іде на перепродаж.

Як футболки стають ганчірками для ТЕЦ

Ідею “банку одягу” підприємець Олександр Кайдаш підгледів у Німеччині у 2018 році. Там неприбуткові громадські організації та благодійні фонди встановлюють металеві контейнери на вулицях, у які всі охочі кидають старі або непотрібні речі.

Одяг, взуття та постільна білизна віддаються безоплатно дитячим будинкам, пансіонатам для літніх людей, біженцям, безхатченкам. Речі в непридатному стані переробляють або утилізують.

У тому ж 2018 році підприємець почав встановлювати в Києві контейнери синього кольору під брендом благодійного фонду “Кошик добра”. У 2024 році їх кількість зросла до 307. Кайдаш має основний бізнес, а “Кошик добра” позиціонує як “додаткове соціальне навантаження”.

За його словами, до 90% речей, які виймають з контейнерів для подальшої обробки, непридатні для повторного використання. “Брудні запліснявілі речі або такі, що мають дірки, дефекти і не підлягають носінню”, — ділиться з ЕП бізнесмен.

Непридатні для нужденних речі Кайдаш продає як ганчірʼя. У 2023 році компанія-засновник “Кошика добра” ТОВ “АВК артіс” продала на державних тендерах бавовняного та обтирального ганчірʼя на 1,5 млн грн.

Покупцями були комунальне підприємство “Київтеплоенерго” та державний “Оператор газотранспортної системи України”. З приватних підприємств ганчірʼя користується попитом у машинобудівників.

Отриманими на торгах коштами Кайдаш покриває витрати на діяльність благодійного фонду. За його словами, витрати на роботу фонду становлять близько 500 тис грн на рік.

Підприємець каже, що на ганчірʼя переробляють лише близько 20% одягу з тих 90%, які непридатні для носіння. “Для ганчірʼя підходить лиш одяг з певним абсорбуючим складом, а саме з бавовни”, — пояснює він.

З джинсової тканини роблять будівельні рукавиці, в’язані речі перемелюють і наповнюють інші текстильні вироби, решту одягу утилізують, у тому числі на потужностях організації “Україна без сміття”.

З решти 10% речей, які кияни залишають у контейнерах, на благодійність теж іде не все. “Кошик добра” відбирає найкращі речі і продає їх у своєму інтернет-магазині, про що повідомляє на сайті. Отримані кошти також ідуть на фінансування роботи благодійного фонду.

“Міша секонд Ужгород”

Найбільший гравець на ринку збору одягу в металевих боксах Києва — ГО “Зелений промінь”, заснована у 2020 році. Вона розмістила близько 350 контейнерів зеленого кольору на вулицях Києва. На сайті організації вказано, що зібрані в контейнерах речі йдуть на сортування, переробку, використання та утилізацію, “тим самим вдається мінімізувати забруднення навколишнього середовища текстильними відходами”.

Згідно із звітом, у 2023 році “Зелений промінь” зібрав 478 тонн одягу, з яких 284 тонни (60%) направив у пункти видачі одягу, громадські організації та благодійні фонди. Організація вказує, що продає 35% речей (ще 5% утилізує), але винятково як вторинну сировину.

“170 тонн речей, непридатних для повторного використання, відсортували та віддали на реалізацію. Це бавовняні вироби (використовуються як ганчірки), в’язані (перемелюються і використовуються як наповнювач в інші текстильні вироби) і джинс (використовується для виробництва будівельних рукавиць). Таким чином покриваються витрати на збір, сортування, зберігання та відправлення речей”, — ідеться у звіті організації.

Одним із засновників ГО “Зелений промінь”, зареєстрованої в Ужгороді, є Михайло Філь. У додатку Getcontact, який відображає, як абонент записаний у телефонних книгах інших абонентів, він має десятки підписів на кшталт “Михайло секонд”, “Міша секонд-хенд”, “Секонд Ужгород”, “Міша євро секонд-хенд”, “Міша євроодяг Ужгород”, “Секонд пʼяний базар Міша”, “Міша секонд-хенд перевезення”.

ЕП попросила Філя прокоментувати роботу “Зеленого променя”, зокрема потенційний перепродаж речей, відданих киянами на благодійність. Усі повідомлення він переглянув, але на жодне не відповів.

Власник одного з магазинів секонд-хенду в Києві підтвердив ЕП, що деякі благодійники перепродають зібрані речі. Цьому сприяють закрита процедура ручного відбору одягу на складах та відсутність прозорого аудиту.

“Ми ж не знаємо, що в них відбувається за зачиненими воротами складів, скільки речей їм кидають. Вони ж не зобов'язані ні перед ким звітувати. Враховуючи об'єми одягу, який вони отримують, вони справді можуть реалізувати його на своїх точках на Закарпатті”, — каже співрозмовник ЕП.

“Комунікація цих фондів (власників вуличних контейнерів — ЕП) непрозора, ми не до кінця знаємо, що відбувається з речами, які туди потрапляють”, — підтверджує співвласниця благодійного проєкту “Ласка” Анастасія Журавель.

За її словами, ці організації інвестували великі кошти в розміщення контейнерів і навряд чи вони б це робили, якби були неприбутковими компаніями чи благодійним бізнесом. Один вуличний контейнер коштує 23,5 тис грн, 350 — 8,2 млн грн, повідомив Кайдаш.

Питання етики та податків

Журавель вважає неетичним перепродаж речей на секонд-хендах без відповідної публічної комунікації. За її словами, у країнах Європейського Союзу на вулицях міст є багато металевих контейнерів, але громадяни знають, що їх речі переважно будуть перепродані в секонд-хендах.

“У ЄС схожий концепт, але всі знають, що зазвичай ці речі перепродаються. Організації не бояться казати про це прямо, бо європейці донатять речі з екологічною метою, щоб їх не спалювали чи утилізовували на сміттєзвалищах”, — каже Журавель.

“Ласка” приймає вживані або нові речі у двох магазинах у Києві та в картонних контейнерах, розташованих у громадських закладах. Відсоток браку серед отриманих від благодійників речей дзеркально пропорційний результатам операторів металевих контейнерів — 10-15%.

Згідно із звітом проєкту, у 2023 році “Ласка” прийняла на сортування 88 тонн речей, з яких 56 тонн (63%) віддала розподільчим фондам, внутрішньо переміщеним родинам і тим, хто опинився в скруті, а 30,5 тонни (35%) продала в магазинах. За яким принципом вони сортують речі? Масмаркет, великі розміри, практичні речі й комфортне взуття йдуть на благодійність, одяг у категорії fashion і вінтаж — на продаж.

Журавель каже, що співвласниці “Ласки” позиціонують проєкт як благодійний і водночас прибутковий соціальний бізнес. Прибуток витрачають на оренду, зарплату, податки, донати на ЗСУ та інші проєкти.

“Зелений промінь” зареєстрований як громадська організація і за законом звільнений від сплати податку на прибуток. Продаж речей навіть як вторсировини та отримання неоподатковуваного доходу ставить ГО у привілейоване становище порівняно з іншими учасниками ринку, які працюють як комерційні організації. Така діяльність може підпадати під статтю кримінального кодексу про ухилення від сплати податків.

Із соціального в комерційний

Металевий контейнер заповнюється в середньому за два тижні, каже Кайдаш. Після початку великої війни кількість донатів одягом суттєво зменшилася. Підприємець закликає державу сприяти переробці вторинної сировини. Тоді збір уживаного одягу перетвориться із соціального підприємництва на комерційний бізнес.

Перший крок — систематизація діяльності. “Коли ми починали, ніхто не розумів, як цю діяльність потрібно регулювати, яка це класифікація відходів. У законах про відходи та благоустрій нічого не було сказано про цей вид діяльності”, — розповідає Кайдаш.

Журавель підтверджує, що реформування цієї сфери допомогло б галузі розвиватися і ставати прозорішою. “Текстиль — це сміття. В Україні погано розвинене сортування, тим більше нема розуміння, як поводитися з текстилем. Я розумію, що зараз це не в пріоритеті, але було б доречно почати про це говорити. У країнах ЄС знають, як працювати з цими відходами, нам треба просто перейняти досвід”, — резюмує підприємиця. 

Олександр КОЛЕСНІЧЕНКО