За ширмою війни

Окрім регулярного притягнення до себе “Точок-У” та різних ракет підприємство славиться тим, що поряд із ним — уже легендарний пустир, куди щотижня привозять “вантаж 200”.

Ця регулярність вельми умовна: після особливо важких боїв вулицею Стратонавтів фактично щодня курсують вантажівки з трупами, які нерідко звалюються в одну викопану екскаватором яму. За деякими даними, тільки на цьому стихійному кладовищі поховано до 10 тис. бойовиків включно з цивільними й особами на кшталт колишніх “троянців”, так би мовити, жертв режиму.

Але є в Донецьку й паралельний світ. Він будується із цеглинок нічних клубів і дорогих ресторанів, двері яких часто відчинені і після комендантської години, поки в цей самий час у бездонну яму війни скидаються чергові тіла. Утім, культурне життя для окупованих міст не рідкість. В окупації жив і Париж, і Відень, і Київ. Донецьк не виняток. Але винятком, напевне, може бути той облудний лоск, який демонструє абсолютну прірву між простими смертними, що переживають про тріснуте від розриву снаряда скло, і тими, хто має особливий вид прописки — “бульварну”. Так між собою донеччани називають тих, чиє життя визначається невеликим клаптиком центрального міста, де майже не чути гармат, зате лунає музика і ллється дороге вино. Чемпіоном цинізму й абсурду в Донецьку заслужено став нічний клуб S&S Night Club, але його подамо на десерт. А поки що кілька слів про знакові точки “бульвару”.

Ресторан “Пушкін”, який міститься на однойменному бульварі, до війни вирізнявся особливим обслуговуванням, що передалося через гени і в “республіканський” період: усіх відвідувачів тут називали “сударь” і “сударыня” залежно від статі. Крім того, це був найдорожчий ресторан міста, що зберіг за собою цей титул і дотепер. Однак для більшості містян вхід сюди заборонений не тільки через захмарні ціни. Перекритий проспект Маяковського, що врізається в бульвар Пушкіна та з двох боків патрулюється озброєними до зубів бойовиками, багато в чому визначає відвіду­вачів закладу, за сотню метрів від якого міститься як штаб “глави ДНР”, так і готель із ОБСЄ. Проїзд через сам проспект перекритий, тому, щоб скуштувати хорошої їжі, з вулиці Артема доведеться спускатися пішки. З-поміж інших ресторанів міста “Пушкін” вирізняється особливою прихильністю до керівництва “республіки”, чиї генерали та бізнесмени відповідають йому цілковитою взаємністю.

Ще один ресторан “закритого типу” — Barberry. Його часті гості — особи кавказької національності й панянки за тридцять у дорогих пальтах і туфлях, причому, як правило, ці дві категорії тісно взаємопов’язані. Характерною особливістю окупаційного життя ресторану є його меню: замовити можна все що завгодно. Так, страва з лососем вам обійдеться в трохи більш як 800 руб., салат із тигровими креветками та пармезаном (так-так, блокада креветкам не завада, а пармезан завозиться з України) — близько 700 руб., стейк із телятини — 550 руб., найдешевша кава — 60 руб.
Приблизно таку саму картину, хоча й із меншим розмахом, донедавна можна було спостерігати і в прославленому на всю “республіку” нічному клубі S&S Night Club, що міститься на базі готелю Shakhtar Plaza. На заклад звернули увагу вже давно, оскільки клуб, на відміну від елітних ресторанів, працював і після комендантської години. Неабиякий скандал розгорівся після того, як фотографії з чергової клубної вечірки з оральними ласками деяких учасниць виклали в мережу. Тієї ночі точилися особливо жорстокі бої на Ясинуватському напрямку і залпи гармат чулися буквально за кілометр від клубу, тоді як уже на ранок у лікарні й морги почали масово привозити бойовиків.

Але минув якийсь час, і про цей епізод стали вже забувати. Аж раптом нагорода знайшла своїх ­“героїв”. Однієї клубної ночі, вже ближче до ранку, у заклад ввалилася група озброєних бойовиків і загребла всіх відвідувачів в один автобус. Як розказав один із учасників епопеї, все відбувалося як у фільмі. Загалом забрали близько 60 людей і повезли на Ясинуватський блокпост. Далі цитата: “Там їх висадили вночі, помахали ручкою і... поїхали. Всі п’яні як чіпи, навколо стріляють, нікого немає і... бита дорога на Донецьк. Власне кажучи, саме те, що були п’яні, і врятувало їхню психіку, бо вони не зрозуміли, де вони і що відбувається. Несамовито регочучи, але паралельно намагаючись не обгидитися під свист снарядів, любителі нічних гулянок стали відступати пустою трасою до Донецька. Частина навіщось почала звертати до околишніх дач, намагаючись перелізти через паркани. Решта не кинула товаришів, а з матюками стягувала їх униз. До Донецька вони брели чотири години, доки не протверезіли”, — розповіла одна з донеччанок.

Чи варто казати, що ця подія викликала шквал віртуальних аплодисментів містян, які вже давно обурювалися беззаконням і цинізмом “золотої молоді”? Втім, тоталітарна система тоталітарна у всьому, і тим, хто прожив у Донецьку останні кілька років, дивуватися вже не доводиться.

Станіслав ВАСІН