Юлія Тимошенко: скелети газової шафи

Кадри рукостискання Володимира Путіна та Юлії Тимошенко облетіли перелякану від газового голоду Європу.

В одну мить український прем'єр позбавилась впливового спонсора Віктора Януковича, переграла свого історичного ворога Віктора Ющенка, та отримала мільярди кубометрів газу за ціною більш ніж вдвічі меншу за ринкову.

Приголомшлива перемога Кабінету міністрів викликала недовіру. Шукаючи секрет такого неочікуваного успіху, вороги та навіть соратники Юлії Тимошенко все частіше озирались на Москву. Якою б геніальною або підступною не здавалась лідер БЮТ, якими б неосяжними не були юридичні таланти Андрія Портнова, одне було очевидно: без підтримки Кремля така схема навряд чи мала би шанс на життя.

Питання було в іншому: хто кого переграв.

В БЮТ двозначно натякали на змову Тимошенко і Газпрома проти Rosukrenergo. Здавалось, на переговорах з Газпромом компанії Дмитра Фірташа дійсно відводилась роль хлопчика для побиття. На той момент неминуче звернення газового олігарха до суду здавалось чимось міфічним, безперспективним та безглуздим.

Втім, зараз очевидно, що якими б не були передумови цього судового зіткнення, його наслідки будуть оплачувати українські платники податків. Нове керівництво країни не приховує своєї лояльності до власника RUE. Це й неможливо: історичні та близькі комерційні зв'язки нової влади з Дмитром Фірташем настільки очевидні, що їх заперечення виглядало б принаймні смішно та наївно.

Але очевидно й те, що, виконуючи рішення суду, чи умови мирової угоди, українці будуть платити ще й за велику дружбу Володимира Путіна та Юлії Тимошенко.

В тій приємній грі забувалось, що Газпром та RUE — двоголова гідра. І рано чи пізно історична та комерційна спорідненість цих двох організмів мала виявитись сильнішою за будь-яку ситуативну дружбу.

Це сталося в Арбітражному суді Стокгольма.

Пакет документів, що опинився в розпорядженні “Української правди”, свідчить, що попри всі аргументи юристів та радників, передбачаючи та усвідомлюючи всі наслідки, Юлія Тимошенко до останнього оберігала та приховувала всі підкилимні домовленості з Газпромом та вищим керівництвом Російської Федерації стосовно RUE.

І, згідно з висновками тих самих юристів, яких наймала минула влада, саме наполягання Юлії Тимошенко та її команди привело НАК “Нафтогаз України” до фатального глухого куту.

Міфічне третє подання

Починаючи з квітня 2008 року по листопад 2009 року, компанія Rosukrenergo (RUE) подала до Арбітражного суду Стокгольму чотири позови. У відповідь НАК “Нафтогаз України” звернулась до того ж суду з чотирма зустрічнимі позовами. Пізніше всі вісім арбітражних справ були об'єднані в єдине провадження.

Інтереси “НАфтогазу України” у суді відстоювали дві юридичні компанії — відома міжнародна компанія White&Case та українська компанія Magisters (більш відома як “Магістри та партнери”).

Згідно з процедурою розгляду справ у арбітражних судах, напередодні слухань кожна із сторін — НАК “Нафтогаз України” та RUE — почергово передавали письмові пояснення своєї позиції, так звані Подання (pleading).

В цих документах сторони максимально розгорнуто, в деталях, з посиланням на офіційні документи, зустрічі та переговори викладали всю хронологію подій, яка призвела до судового спору.

Останнє — Третє Подання з боку української сторони надійшло до арбітражного суду Стокгольму 28 серпня 2009 року. Але вже за місяць сталось несподіване: представники НАК “Нафтогазу України” терміново відкликали своє пояснення суду з метою “уточнити позицію компанії”.

Пізніше компанія White&Case в листі до керівництва НАКу здивовано вказувало, що такий крок є “дуже незвичним та унікальним в нашому досвіді”.

Хто саме дав перше доручення про перегляд позиції “Нафтогазу” у суді, дізнатися не вдалося. Але подальше листування НАКу, яке потрапило у розпорядження “Української правди”, вказує на те, що зміна позиції української сторони була викликана не юридичними, а суто політичними міркуваннями.

Справа в тому, що позиція “Нафтогазу України” у судовій справі готувалась силами юристів самого НАКу, спеціалістів Magisters та остаточно приводилась у відповідність до швейцарського та міжнародного права юристами White&Case.

Зазвичай роль уряду в цій схемі полягала у формулюванні загальної позиції. Ані Кабінет міністрів, ані Міністерство юстиції майже ніколи не втручались в юридичні подробиці розгляду справ.

Як повідомив “Українській правді” один з рядових юристів, причетних до справи, Третє Подання було єдиним документом, правки в якому вносились в попередньому уряді.

Більше того, за його свідченнями, змістом цього документу особисто цікавилась сама Юлія Тимошенко, що не приховувалось ані в “Нафтогазі”, ані серед юристів Magisters.

Сама Юлія Тимошенко на питання про існування документів, що засвідчують її бажання відкликати з Арбітражного суду Стокгольма данні стосовно російської сторони відповіла наступне: “(Це) категорично не відповідає дійсності. Коли ми прибирали “РосУкрЕнерго” як посередника між Росією і Україною по постачанню природного газу — саме тоді — ми домовились з Росією, що вони відкликають свої довіреності “РосУкрЕнерго”. А в статуті є положення, що якщо один з засновників не погоджується звертатися до суду, то “РосУкрЕнерго” не може йти до суду.

І якраз в пакеті домовленостей Росія відкликала довіреність “Газпрому”. Тобто “РосУкрЕнерго” взагалі не мало права бути в Стокгольмському суді! Вони взагалі не не покладалися на Стокгольмський суд, поки не прийшов Янукович...”.

Але ініціатива щодо зміни позиції української сторони належала уряду Тимошенко, і це підтверджується тим, що перше застереження про неприпустимість відкликання Третього Подання керівництво НАК “Нафтогаз України” направило до Міністерства юстиції, а не до своїх адвокатів.

1 жовтня 2009 року керівник юридичного департаменту НАКу Сергій Давиденко направляє в міністерство юстиції тези щодо спору з RUE і “щодо згадування російської сторони у поданні Нафтогазу”.

Зміст листа складає враження, нібито юристи “Нафтогазу” благають прислухатися до логіки подій та не виключати з Подання української сторони до Стокгольмського суду будь-які згадування про Газпром та вище керівництво Російської Федерації.

Після докладного роз'яснення вимог позивача пан Давиденко декілька разів настійливо вказує на необхідність і обов'язковість згадування ролі російського газового монополіста в газових відносинах з RUE:

“Для захисту від вимог РУЕ щодо газу, який зберігається в підземних сховищах, Нафтогаз повинен описати та пояснити придбання 11 млрд. куб. м. газу РУЕ, що знаходився в ПСГ, це означає, що повинна бути описана і роль Газпрому у цій схемі...”

“Газпром також згадується в контексті подій січня 2009 року (навколо припинення транзиту газу в Європу)”

“Крім того Газпром вказується як компанія, яка загалом контролює діяльність РУЕ, якщо не формально, то фактично...”

Далі головний юрист “Нафтогазу” декілька разів навіть виправдовується, зазначаючи, що ані Газпром, ані вище керівництво Російської Федерації ніяким чином не згадуються в Поданні в критичному світлі.

Всі ці аргументи та пояснення закінчуються прямим та однозначним висновком:

“Відкликання аргументів Нафтогазу, що були висунуті із згадуванням Газпрома, завдасть критичної шкоди позиції Нафтогазу у справі, адже це є єдиними достатньо сильними аргументами, якими володіє Нафтогаз. Всі ніші аргументи є допоміжними та у своїй більшості орієнтовані на деталі справи.

Відкликання подання Нафтогазу неминуче призведе до поразки Нафтогазу в арбітражній справі, що матиме вкрай негативні наслідки для компані та для держави в цілому як з економічної так і з політичної точок зору”.

В кінці листа юридичний департамент НАКу майже прямим текстом попросив надати будь-які “комерційні, економічні або політичні фактори, які компенсують негативні наслідки програшу в арбітражному провадженні”, і в цьому разі висловив готовність прийняти рішення про відкликання Подання.

Вже наступного дня, 2 жовтня 2009 року, керівництво НАКу отримало такий аргумент — пряме доручення уряду. Виявилось, що несподівана зміна позиції української сторони не була примхою чи помилкою юристів. Уточнення у Третьому Поданні стосовно згадування ролі Газпрому та вищого керівництва Російської Федерації були ініційовані особисто прем'єр-міністром Юлією Тимошенко.

Доручення треба було виконати в рекордні терміни — не пізніше того ж дня, 2 жовтня 2009 року. Незважаючи на юристів, “Нафтогаз” проводить засідання правління під головуванням Олега Дубіни, де приймається остаточне рішення відкликати та внести додаткові зміни та уточнення у деякі розділи Третього Подання. Відповідне доручення дається юристам Magisters та White&Case.

Зміна та уточнення позиції “Нафтогазу” зайняло в юристів майже двадцять днів. В рамках судового розгляду це дуже великий термін. Дійшло до того, що 15 жовтня арбітражний суд Стокгольму в ультимативній формі наказав надати оновлену редакцію Третього Подання не пізніше 22 жовтня без права продовження цього строку.

Тим часом політична воля уряду викликала паніку серед захисників НАК “Нафтогазу України”. 20 жовтня, за два дні до остаточного терміну подання оновленої позиції української сторони, юристи Magisters направили в.о. голові правління “Нафтогазу” Ігорю Діденку пакет документів з грифом “Конфедеційно. Терміново”.

Серед іншого Діденко отримав порівняльну таблицю, яка наочно демонструвала, до чого призведе зміна позиції НАКу у суді.

Усвідомлюючи можливі наслідки, Ігор Діденко вдався до стандартного бюрократичного маневру, вирішивши перекласти та розподілити відповідальність за наступні кроки між чиновниками нижчого рангу.

21 жовтня НАК провів термінове засідання правління, на якому повторно було вирішено надати арбітражному суду Стокгольму уточнений варіант Третього Подання. Сам Діденко під рішенням не підписався. Замість нього це зробили його підлеглі.

Наполегливість “Нафтогазу” дивувала юристів. Отримавши рішення правління, вони, мабуть, не повірили власним очам, і вже втретє звернулись до Ігоря Діденка з майже ультимативним листом.

“З огляду на важливість рішень щодо змін тексту Третього Подання та для уникнення будь-яких непорозумінь щодо характеру та змісту таких змін, ми будемо вносити зміни до Третього Подання тільки після Ваших письмових інструкцій або письмових інструкцій представників юридичного департаменту Нафтогазу”, — говорилося в листі.

В останній день строку, вказаного арбітражним судом Стокгольму, Ігор Діденко направив Magisters лист за особистим підписом, в якому підтвердив необхідність змін та уточнень до позиції “Нафтогазу” під час судового розгляду з RUE.

Фатальні наслідки

Про те, що позиції НАК “Нафтогазу України” в арбітражному суді Стокгольму хиткі, юристи та радники говорили ще на стадії підготовки зустрічних позовів української сторони. Надія покладалась на дві обставини: підтримку Газпрому та можливість максимально мінімізувати збитки НАК “Нафтогазу України”, посилаючись на незвичні в українській системі судочинства, але поширені в європейських судах поняття “справедливості” та “добросовісності”.

Під час кінцевої підготовки матеріалу до публікації редакція отримала ще два документи, які остаточно доводять, що саме свідомі дії уряду під головуванням Юлії Тимошенко попри намагання юристів призвели до руйнації обох опор захисту.

Нередаговане третє подання

В розпорядженні “Української правда” потрапила повна версія Третього Подання в першій редакції.

Позиція НАКу викладена на 125 аркушах англійською мовою по всіх чотирьох арбітражних розглядах проти RUE. В документі наводяться подробиці майже всіх зустрічей як з керівництвом газової Газпрому, так і з першими особами Російської Федерації. Впевненість у підтримці з боку Росії була настільки сильною, що в документі є навіть посилання на усні, ніде не задокументовані обіцянки російської сторони.

Наприклад наводяться деталі усних домовленостей між Олегом Дубиною та Олексієм Міллером у 2008 році, згідно з якими голова Газпрому пообіцяв, що RUE не буде застосовувати до НАК “Нафтогазу України” штрафних санкцій з огляду на те, що і Газпром вимагатиме від RUE виплат якихось штрафів.

“...Mr. Dubyna and Mr. Miller, Naftogaz's and Gazprom's chairmen respectively, negotiated extensions of the time for payment under Contract 198. Such extensions were agreed on the grounds that if Naftogaz complied with them, Gazprom would not claim penalties from RUE, and RUE, in turn, would not claim penalties from Naftogaz. Due to such agreements, RUE is not entitled to claim any penalties from Naftogaz”.

Якби цей пункт залишився в Поданні української сторони, цілий епізод справи міг би бути вирішений на користь НАКу.

Такі ж свідчення наводяться стосовно договору переуступки боргу “Газпрому” та 11 мільярдів кубометрів газу RUE. Детальний аналіз Третього Подання “Українська правда” наведе днями, але наразі вже зрозуміло, що якщо з цього документу були прибрані всі посилання на Газпром, в очах суду НАК “Нафтогаз України” залишиться без жодної легітимної підтримки своєї позиції з боку одного з акціонерів RUE.

“Справедливость” та “добросовісность”

Як вже було зазначено вище, головним захисником інтересів “Нафтогазу” в арбітражному суді Стокгольму була міжнародна компанія White&Case. Джерела “Української правди” надали повний текст меморандуму, який юристи компанії надсилали українській стороні стосовно намірів відкликати та внести зміни до своєї позиції у суді.

На прохання джерела, редакція не може опублікувати ксерокопію цього документа. Втім деякі витримки з нього більш ніж красномовні.

В документі досить розлого пояснюється хиткість позиції НАКу в суді, але в той же час висловлюється надія на те, що в разі невідкликання Третього Подання у клієнта є всі шанси виграти окремі епізоди.

При цьому юридична компанія декілька разів просить НАК не виключати з документу об'єктивні дані про участь Газпрому у відносинах з RUE.

І вочевидь, не вірячи в можливість вмовити українську сторону не відмовлятися від своїх свідчень, юристи компанії пишуть:

“...Нафтогаз просить про захист через повноваження Трибуналу відхилити або зменшити розмір таких вимог (RUE — УП) на підставі справделивості. Такий тип захисту дуже сильно покладається на поняття добросовісності сторони та довіри до неї, що було відображено в попередніх поданнях Нафтогазу в даному арбітражному провадженні. Цей аспект захисту Нафтогазу серйозно підірваний спробами змінити чи відкликати письмові подання Нафтогазу.

Ми вимушені повторити нашу рекомендацію, що, якщо, незважаючи на наші чіткі поради, буде необхідно відкликати т. зв. “неприйнятні” частини Подання, повинно бути надане докладне пояснення того, чому це робиться. Відсутність таких пояснень ще більше погіршить і без того негативну ситуацію для Нафтогазу”.

Але найголовніше — в останньому абзаці меморандуму.

“Ми вже підготували дещо змінену версію Третього Подання Нафтогазу, в якій лише прибрано прізвища вищих посадових осіб Російської Федерації та Газпрому, у сподіваннях, що це може служити компромісним виходом із ситуації”.

Таке формулювання дозволяє припустити, що хтось з української сторони вимагав виключення не лише прізвищ вищих посадових осіб Російської Федерації та Газпрому, а й взагалі їх згадування в процесі захисту інтересів української компанії.

Очевидно, це не юристи НАК “НАфтогазу України”, не юристи Magisters, які до того виклали всі свої заперечення. Це керівництво НАК “Нафтогазу України”, яке діяло за прямим дорученням міністерства юстиції та уряду.

І в той же час, “Українській правді” достеменно відомо, що чіткі вимоги про виключення будь-яких згадувань російської сторони у Поданні були надіслані також відповідним листом від керівництва Газпрому.

Таким чином, на сьогоднішній день компанія RUE має бути вдячна за мирову угоду з НАК “Нафтогазом України” в першу чергу не стільки бізнес-партнерам Дмитра Фірташа, що напряму керують країною, а своєму послідовному ворогу протягом останніх шести років — Юлії Тимошенко.

Саме її уряд та її оточення надало можливості сьогоднішній владі, посилаючись на неминучу поразку НАК “Нафтогазу України” в суді, віддячувати своєму спонсору на президентських виборах — Дмитру Фірташу.

І насамкінець. За інформацією “Української правди”, людина, яка була провідником волі Юлії Тимошенко під час фатальної зміни позиції української сторони в Арбітражному суді Стокгольму і яка своїми підписами та листами наполегливо вимагала відкликати в документах загадування Газпрому та вищого керівництва Російської Федерації, після виборів стала позаштатним радником міністра палива та енергетики, одного з найближчих до Дмитра Фірташа людей — Юрія Бойка. Ім'я цієї людини — Євген Корнійчук, колишній заступник міністра юстиції України, голова Української соціал-демократичної партії та співголова БЮТ.

Мустафа НАЙЄМ