Як побороти корупцію

7 квітня 2011 року Верховна Рада України ухвалила в цілому закон № 7487 “Про засади запобігання і протидії корупції в Україні”. 12 травня до цього документа було внесено уточнення, а 23 травня він був скерований на підпис до Президента України.

Це дуже важлива подія в житті нашого народу, щонайменше під двома оглядами.

По-перше, устами своїх представників у Верховній Раді наш народ заявив, що вважає корупцію, чи хабарництво, великим лихом, якого треба позбутися.

По-друге, на підставі закону від 17 квітня 2010 року творяться похідні закони, згідно з якими можна карати порушників у цій ділянці, бо корупція − це злочин, недотримання урядових повноважень задля власної користі.

У таких випадках завжди виникає запитання: наскільки ефективним є цей закон?

Чи може він усунути велике лихо, яке отруює життя суспільства в різних ділянках і стримує бажаний розвиток?

Роздумуючи над такою проблематикою, автор цих рядків звернув увагу на ситуацію в іншій сфері суспільного життя, яка може стати підставою для позитивної відповіді на поставлені запитання.

Перед Великодніми святами по радіо оголошували, що в одну із субот мешканці столиці та обласних центрів візьмуть участь у процесі прибирання вулиць своїх міст. На цю тему було сказано дуже багато, навіть звучала приблизна цифра громадян, які мали взяти участь в цьому заході.

На мою думку, ця справа була представлена як одноразове зусилля для приведення міста до гарного вигляду. Був відчутним брак якоїсь більш послідовної та тривалої розв’язки, яка б викорінювала погану звичку бездумно кидати сміття на вулицю.

Кілька днів наші міста будуть чистими. А що після того? Люди знову кидатимуть папірці, бляшанки, недокурки та всяке інше сміття на вулицю і, правдоподібно, це “велике прибирання” треба буде періодично та безконечно повторювати.

А хотілося б почути, що батьки в родинах, вихователі в садочках, вчителі у школах, наставники в різних організаціях привчають дітей підтримувати чистоту свого міста, викидати сміття в смітники.

Адже добре виховані діти стануть сумлінними та відповідальними громадянами і не буде потреби виганяти на вулиці тисячі людей із мітлами в руках. Може, таке виховання проводиться (я не знаю), але чомусь про це не йшлося в тих велемовних програмах.

Згадую про все це, бо гостро відчув брак розуміння потреби послідовного, хоч і довготермінового процесу виховання людей на чесних громадян, для яких дати чи брати хабар є майже немислимим. На думку автора цих рядків, дуже важливий і потрібний закон проти корупції може стати справді ефективним тільки тоді, коли члени нашого суспільства змалечку будуть виховані в дусі чесної та справедливої поведінки.

Принагідно згадаю розповідь одного свого знайомого. За його словами, у школі вчителька недвозначно заявила другокласникам, що той, хто не принесе їй якогось даруночка (не менше як на 10 гривень), не дістане доброї оцінки.

Важко собі уявити, що з того класу виростуть громадяни, які слухняно виконуватимуть Закон № 7487 на користь рідної держави.

Чи у випадку чистоти вулиць, чи у випадку зловживання службовими обов’язками є однакова потреба, яку держава повинна відповідально вимагати від усіх вихователів.

Тоді можна сподіватися не на швидку, політично сенсаційну, а на солідну і справді довготривалу розв’язку, якою будуть тішитися молоді та всі майбутні покоління.

Любомир ГУЗАР