Як локалізація, попри війну, відроджує українські індустрії

Локалізація при публічних закупівлях продукції машинобудування народжує та розвиває нові індустрії. За останній рік в Україні почало стрімко зростати виробництво навісного обладнання для комунальної та спецтехніки. Це ковші, вила, захвати, щітки для прибирання території та інше.

Нагадаю, локалізація застосовується при публічних закупівлях міського транспорту, комунальної техніки, залізничного транспорту та продукції енергетичного машинобудування. Зараз законодавство вимагає, щоб української складової було не менш як 15%. З наступного року цей показник збільшиться до 20%.

Щоб виконати цю вимогу законодавства, компанії-імпортери комунальної техніки змушені шукати виробництво певних агрегатів та обладнання в Україні. І навісне обладнання — найбільш очевидне рішення, адже його виробників у нашій країні достатньо.

Один із лідерів цієї галузі, підприємство “А.ТОМ” на Житомирщині, зізнається, що давно не стикався з таким зростанням попиту, як зараз. Навісне обладнання, яке тут випускають, зі звичайного навантажувача може зробити екскаватор, розбризкувач, прибиральник снігу, викорчовувач, підрізальник дерев і навіть кран. Фактично двох працівників і такого навантажувача достатньо, щоб закрити всі потреби невеликої ОТГ у комунальній техніці.

У Броварах тим часом активно нарощує виробництво навісного обладнання підприємство ТДС. Починало воно як імпортер запчастин і готових машин. Власне, абревіатура ТДС означає “торговий дім спецтехніки”. Але зараз це вже потужний виробник, який адаптує своє навісне обладнання під імпортну техніку всіх провідних марок. А ще випускає власні навантажувачі, які значно дешевші, але за якістю не поступаються світовим лідерам.

Локалізацію комунальних машин в Україні здійснила й данська компанія Egholm. Це сімейний бізнес на заході Данії, який зміг зайняти провідні позиції на ринку Європи. Для партнерства в Україні він знайшов також сімейний бізнес на Львівщині, організувавши тут виробництво вузлів для техніки, що забезпечує локалізацію на рівні 25%. Випуск навісного обладнання спільно з компанією БКТ — наступний крок цього українсько-данського партнерства.

І це лише три приклади. На недавній виставці “Комунтех-2023” не було фактично жодної компанії в сегменті комунальної техніки, чия продукція не мала б локалізації. Учасники демонстрували, як завдяки локалізації збільшують частку українських компонентів — від елементів конструкції до навісного обладнання. Не всі вони в захваті від цього, бо імпортувати легше, ніж виробляти. Але вимога закону спрямувала ділову активність підприємців у пріоритетний для держави напрям — у виробництво.

Загалом до вторгнення росіян в Україні було близько чотирьох тисяч активних підприємств, чия продукція у вигляді готової техніки або комплектуючих до неї отримувала додатковий імпульс від локалізації.

Керівникам громад, державних компаній та органів влади варто усвідомлювати, що, розміщуючи замовлення на продукцію машинобудування в Україні, вони підтримують отакі бізнеси. Без законодавства про локалізацію їх в умовах війни вже просто не існувало б.

Однак купувати українське слід не тільки тому, що це є проявом патріотизму. Це ще й очевидна вигода для громади у вигляді кращого сервісу, близькості складів із запчастинами та наявності спеціалістів для обслуговування.

Хоч і дуже повільно, крок за кроком, але впевнено локалізація в Україні починає змінювати свідомість державних закупівельників, а головне — створює та розвиває нові індустрії з робочими місцями та гідними зарплатами для українців.