Втрачаючи нутро: регіонали уже не впевнені, що їх підтримає базовий електорат

Страх можливої втрати влади поволі переходить у паніку, оскільки поглиблюється усвідомленням того, що колись доведеться відповідати за вчинене всупереч писаним і неписаним суспільним законам.

Причому регіонали, схоже, уже не впевнені, що їх підтримає бодай базовий електорат. Логічних аргументів для цього немає, тож залишається апелювати лише до протиставлення “свій — чужий” і за прикладом стратегічних партнерів із “Единой России” лякати жахіттями можливого приходу “чужих”. “Нам дуже хотілося б, щоб нас підтримали хоча б тому, що ми по нутру свої. І якщо нас буде менше у Верховній Раді й перекіс піде в інший бік, то нам буде погано всім”, — відчайдушно заклинав своїх земляків лідер фракції ПР Олександр Єфремов, виступаючи 27 березня в рідному Луганську.

“Оскільки любов і страх несумісні, то краще, щоб тебе боялися, ніж любили”, — радив політикам своєї епохи знаменитий Нікколо Макіавеллі. Але те, що партію влади вже не люблять і ніяк не хочуть боятися включно з базовими для неї регіонами, можновладці нарешті зрозуміли.

Ось, скажімо, ще на початку березня в Херсоні міліція затримала кількох студентів, які розклеювали листівки з текстом “Я другой такой страны не знаю, президент которой — бывший зек” (з портретом Віктора Федоровича для цілковитої конкретики). Їм пояснили: такі листівки — це злісне хуліганство. До того ж групове. Кримінальну справу порушено, вам світить до чотирьох років комфортної української тюрми. До боротьби з “хуліганами” долучилася навіть СБУ, офіцери якої провели обшук у кімнатах гуртожитку, де мешкав один із них... Але щойно інформація набула розголосу, як репресивну машину заїло. Міліціонери обмежилися тим, що взяли в студентів письмові пояснення, у яких ті стверджували, що нікого принижувати не хотіли і не мали жодного злого умислу. Просто констатували...

Приклад херсонців не лишився без наслідування: 27 березня точно такі самі листівки розклеювали вже в більшості обласних центрів у межах акції “Міліція, досить клеїти молодь!”. Цього разу забрати “хуліганів” до відділка наважилися тільки донецькі правоохоронці. Але тут-таки заявили, що затримання нібито й не є затриманням — ідеться, мовляв, лише про “профілактичну бесіду”. Справді, незабаром трьох із них відпустили (хоча листівки, кажуть, таки забрали).

Що ж, Донбас у нас — історично особлива територія. Днями з конкурсу на фестивалі документального кіно в Києві зі скандалом зняли стрічку про одну з його “принад”. Українсько-естонська “Шахта № 8” розповідає про дитячу працю на шахтах регіону. Але перед показом українська продюсерка раптом заявила, що стрічку демонструвати на фестивалі документальних фільмів не можна, бо вона “постановочна”. Хоча до того часу вона не була проти цього на закордонних конкурсах. Подейкують, сталося таке за побажанням когось із впливових донецьких — ну не могло нутро людини стерпіти “очорнення дійсності”... У результаті, втім, фільм тільки набув популярності. Як і у випадку з листівками про Януковича, спроби приховати неприємне дають зворотний ефект. Як тут не занервувати...

Олександр МИХЕЛЬСОН