Вступ Польщі до ЄС та еволюція агропродовольчого сектору: деякі уроки для України

А втім, для нас ретроспективний погляд на процес вступу Польщі до ЄС 2004 року, імовірно, буде корисним, адже можна об’єктивніше оцінити чинники,  які є важливими для формування ефективного підходу до перемовин.

Перше, на що хотілося б звернути увагу: аграрний сектор Польщі є безперечно важливим для країни, але більше з поглядів культурного, суспільного, психологічного й релігійного, особливо, коли мова йде про сімейне та мале фермерство. На це вказують польські науковці, вивчаючи процес трансформації аграрного сектору країни за останні сімдесят років.

Це, зокрема, пояснює і таке сильне емоційне забарвлення всіх дискусій навколо агропродовольчого сектору й торгівлі між нами та польськими колегами, які ми спостерігаємо останнім часом.

З політичного погляду населення сільських територій, яке досі в Польщі становить понад 30 % загальної кількості населення, є історично виборчою базою для консервативних чи євроскептичних політичних сил, що часто використовують аграрну тематику для своїх доволі популістичних гасел.

Дрібнотоварна структура аграрного сектору Польщі сформувалася в міжвоєнний і післявоєнний період, коли великі земельні ділянки були розподілені, і в такий спосіб утворилося понад мільйон дрібних землевласників. Це число — “1,35 мільйона фермерів Польщі” — ми досить часто чуємо й до сьогодні. До того ж тут не буде зайвою важлива ремарка: більшість із цих понад мільйона дрібних фермерів у класичному їхньому розумінні фермерами не є. Модель малого польського фермерства історично є радше “соціальною”, а не орієнтованою на ринок, господарства розміром 2—5 гектарів досить часто є “напівнатуральними” з економічного погляду й реалізують менше як 50 % своєї продукції на ринку. Проте офіційна статистика показує, що й сьогодні понад 50 % усіх агровиробників Польщі — це фермери із земельним банком меншим як 5 гектарів.

Більшість “фермерів”, які з’явилися ще в період соціалізму, паралельно працювала в інших секторах економіки, на державних підприємствах. Тому, коли система в 1990 роках почала “сипатися”, саме ці робітники-фермери опинилися в доволі складній соціально-фінансовій ситуації, та їм було важко знайти собі місце на ринку праці через порівняно низький рівень освіти. Одночасно, після розвалу соціалістичної системи 1989-го, ті державні аграрні підприємства, яким належало приблизно 10 % земель сільськогосподарського призначення, досить швидко збанкрутіли й додали соціальної напруженості в сільських регіонах Польщі. Польське село, за словами польських же науковців, було в цей період джерелом прихованого безробіття.

Коли у 2001—2003 роках спостерігалися додаткові проблеми з економічною кон’юнктурою, то рівень безробіття стрибнув на 20 % насамперед знову ж у сільських регіонах. Саме тому рівень соціальної напруженості, негативні очікування й скептичні настрої щодо вступу до ЄС у Польщі перед 2004 роком були досить високими.

Лише 31 % польських фермерів 2003 року підтримували вступ країни до Євросоюзу, а 46 % були налаштовані проти. Так до приєднання Польщі до ЄС фермери були найбільш скептично налаштованою групою (чим тоді активно користувалися так звані політичні партії євроскептиків). А на сьогодні саме фермери є найбільшими бенефіціарами цього членства.

Зрозуміло, що насамперед саме система підтримки фермерів у межах Спільної аграрної політики ЄС стала основою розвитку аграрного сектору Польщі. Уже 2005-го фінансова підтримка сільського господарства зросла в чотири рази проти 2003 року, а 2010-го — у 15 разів (і це з урахуванням того факту, що прямі виплати фермерам Польщі зрівнялися з рівнем виплат у “старих” країнах — членах ЄС лише 2013 року). До вступу Польщі до ЄС державні субсидії в структурі доходу агровиробників не перевищували 9 %, а вже у 2009—2010 роках їхня частка в доході фермерів була понад 20 %, а в деяких випадках перевищувала 60 %.

Лише 2022 року Польща отримала від ЄС €4,84 мільярда аграрних субсидій і додатково у 2022—2024 роках понад €3,8 мільярда з Фонду ЄС Тимчасової програми кризових і перехідних періодів.

Але не варто недооцінювати й переваги повної лібералізації аграрної торгівлі між Польщею та країнами — членами ЄС, яка зі свого боку відкрила додаткові можливості експорту й на ринки третіх країн. Польський агропродовольчий експорт загалом за останні 20 років зріс у більше ніж 12 разів, сягнувши €51,8 мільярда 2023 року.

Звичайно, такий успіх став можливим завдяки великій роботі з адаптації системи безпечності та якості АПК до стандартів ЄС: стати частиною внутрішнього ринку ЄС вимагало (і вимагає далі) серйозних інвестицій, але вони себе виправдовують. 2021 року 70 % свого агроекспорту Польща спрямовувала до країн — членів ЄС і лише решту 30 % до третіх країн, зокрема до України. Іншим яскравим показником аграрної торгівлі є те, що 25 % агроекспорту Польщі сьогодні йде до сусідньої Німеччини.

Польща сьогодні є ключовим виробником та експортером продукції садівництва і ягідництва, чемпіоном ЄС у галузі птахівництва, одним з основних виробників та експортерів продукції тваринництва загалом (мова йде не лише про молочну галузь, а й про яловичину, яйця птиці, свинину тощо). За межі ЄС Польща найбільше продає молочних продуктів, м’яса птиці, пшениці, шоколаду й виробів з нього, а також хлібобулочних виробів і на деяких ринках, таких як Ізраїль, Саудівська Аравія чи Великобританія, є нашим конкурентом.

Варто зазначити, що виграли від вступу до ЄС передусім товарні, комерційні агровиробники, які мали змогу інтегруватися в нові ланцюги доданої цінності, зокрема завдяки всіляким формам фінансової підтримки з боку ЄС.

Водночас, попри прогрес за останні двадцять років, серйозні структурні проблеми в АПК Польщі залишилися. Насамперед мова йде про потребу подальшої реформи саме сімейних і дрібних ферм та зменшення рівня їхньої фрагментації. Ми часто кажемо про те, що українців, зокрема аграріїв, важко об’єднати, наприклад у кооперативи. Виявляється, наші сусіди мають таку ж проблему й не дуже охоче об’єднуються в кооперативи чи якісь інші організації для більш ефективної економічної діяльності. Загальний рівень охоплення польських фермерів кооперативами — 15 %, водночас у Франції, Німеччині, Нідерландах чи Бельгії цей показник перевищує 85 %.

На момент вступу Польщі до ЄС 2004-го внесок сільського господарства в національний ВВП був на рівні 3 %, водночас відсоток зайнятих у цьому секторі перевищував 16 %. Це вказує на низький рівень продуктивності й “надзайнятість”. 2021 року внесок сільського господарства у ВВП був 2,2 %, а от частка зайнятих у цій сфері знизилася майже вдвічі — 8,4 %. Питання підвищення рівня продуктивності агровиробництва залишається на порядку денному завдань національної аграрної політики країни. Середній вік фермерів у Польщі (поруч із австрійцями) є найнижчим серед країн ЄС, що додає оптимізму щодо майбутнього агросектору країни та його здатності адаптуватися до нових викликів.

Імплементація заходів у межах реформи аграрної політики ЄС та Зеленої угоди паралельно з підвищенням рівня технологічності й конкурентності є ще одним серйозним викликом для польських агровиробників, попри всі експорті успіхи останніх років.

Що ж стосується страху польських фермерів перед конкуренцією з українськими колегами, то тут більшою мірою, як і у випадку вступу Польщі до ЄС, домінують емоційні й ірраціональні аргументи, які часто не мають нічого спільного з реальністю. Наш вступ до ЄС вимагатиме як постійного й системного діалогу з польськими аграріями, так і політичної волі та рішучості урядів обох країн для прийняття тих чи інших важливих рішень на цьому шляху.

Тож, підсумовуючи, можна зробити кілька важливих для українського АПК висновків:

1. Вступ до Європейського Союзу не має розглядатися як самоціль. Цей процес може стати чудовим додатковим стимулом для розвитку сектору й підвищення рівня його конкурентоспроможності за умови оптимально сформованих перемовних позицій і рамкових умов вступу.

2. Система субсидування агровиробників у ЄС для підтримки їхньої соціальної чи екологічної ролі в сільських регіонах у форматі, який існує, має свої недоліки, часто призводячи до викривлень ринкових відносин і не стимулюючи підвищення продуктивності й ефективності агровиробництва. Тому, найімовірніше, буде переглядатися паралельно з процесом вступу України до ЄС.

3. Складні структурні реформи є неодмінною та нагальною частиною еволюції аграрного сектору навіть після успішного приєднання до ЄС: швидких і простих рішень не буває, а нерішучість урядів призводить до втрати сектором можливостей.

4. Розвиток двосторонньої співпраці й кооперації між Україною та Польщею в процесі інтеграції України до ЄС, спільні інвестиційні проєкти як у виробництво чи перероблення, так і в логістику, інфраструктуру можуть стати насправді одним з основних факторів модернізації та зростання для польського АПК, додатковим імпульсом економічного розвитку для сільських територій, зважаючи на наявні до сьогодні проблеми в секторі.