Rambler's Top100
ДАЙДЖЕСТ

Влаштовані кризою

[14:50 08 апреля 2009 года ] [ Український тиждень, №13, 3 квітня 2009 ]

Центри зайнятості не можуть упоратися з натовпом безробітних, тому радять погоджуватися на громадські роботи або шукати вакансії самотужки.

І багатьом це вдається.

У просторому холі Київського міського центру зайнятості навіть у післяобідній час не протовпитися — у будівлі розміщені одразу два районні центри зайнятості: Солом’янський і Печерський. Водієві Олексію Гордієнку залишилося допрацювати до пенсії менше п’яти років. Він прийшов до центру зайнятості, щоб відмітитися, — вже другий тиждень перебуває на обліку. Останні 15 років пропрацював у банку, але потрапив під скорочення. “Шукаю роботу, бо без неї на душі тоскно — не звик удома сидіти. Знайомих звільнили багато, лише з мого будинку четверо стоять тут на обліку: я, мій сусід і ще двоє з інших поверхів. Та й взагалі, бачите, таких, як я, повнісінько”. Отримавши талони на прийом із зазначенням точного часу, кияни все одно збираються у чергах: хтось приїхав раніше, когось приймають із запізненням. В очікуванні безробітні заглиблюються у газети з оголошеннями про вакансії.
Пальцем у монітор
Повну базу вакансій столичної служби зайнятості можна переглянути лише на моніторах у центрі зайнятості — доступ до контактів роботодавців мають зареєстровані безробітні, які перебувають на обліку. Увівши пін-код, що міститься на персональній пластиковій картці, отримуєш актуальні вакансії з телефонами підприємств. “Незареєстровані, наприклад, іногородні, які лише проживають у Києві, можуть також ознайомитися з вакансіями, а контакти отримати вже у консультанта, — каже працівник Київської служби зайнятості Людмила Денисенко. — Це робиться для того, щоб запобігти спекуляціям вакансіями, адже трапляються випадки, коли наші вакансії й на вокзалі продають”.
Роботу в родині Зінаїди Вікторівни втратили і вона, і чоловік. Собі знайшла нову через центр зайнятості — прибиральницею у школі. Сьогодні прийшла, щоб улаштувати чоловіка, але зареєструватися вже не встигає. Вистоявши чергу до монітора, Зінаїда Вікторівна бідкається: “Я ним користуватися не вмію, і ніхто не допомагає, кажуть, маємо самотужки розбиратися. У мене 30 років стажу, кому я податок на безробіття сплачувала?” Але у черзі не без добрих людей, допомогти їй згоджується Тамара, яка теж прийшла влаштовувати на роботу чоловіка. У неї, як і в Зінаїди Вікторівни, ще немає картки з пін-кодом, але знайомі дали скористатися своєю — друзів-безробітних сьогодні, мабуть, має кожен. Тож уводимо пін-код і шукаємо вакансії для слюсаря-сантехніка — таких близько двадцяти. Середня зарплата — 1,5 тис. грн, хоч трапляються пропозиції й на 2,5 тис. Вакансії з оплатою менше ніж тисяча гривень прогортуємо одразу. Крім того, можна зорієнтуватися за місцем розташування роботи та обрати якнайближче до дому. Відтак Тамара роздруковує з десяток позицій із телефонами підприємств, які подружжя почне обдзвонювати вже зранку.
Тут-таки, у залі, висить плакат, що закликає людей якнайактивніше шукати роботу самостійно: за допомогою інтернету, газетних оголошень, порад знайомих, листування з підприємствами. “Пошук роботи зазвичай відбувається саме так, — розповідає безробітна Дарина Миронова. — Дані компанії, яку ми знайшли і відвідали, потрібно подати для звіту. У зв’язку з такою кількістю безробітних в інспекторів бракує часу підшукувати роботу кожному індивідуально”. Дарина звітує перед центром зайнятості про свої пошуки вже третій місяць. Хоч і має дві вищі освіти й дві іноземні мови в арсеналі, роботи знайти не вдається. “Вакансії є, але заробітна плата не відповідає моєму рівню, — каже колишня викладачка французького коледжу, яка потрапила під скорочення. — Я зараз в активному пошуку, маю по три-чотири співбесіди на день. Хоча допомогу на сьогодні мені виплатили лише за січень, а за лютий—березень затримують. Виникає слушне запитання: за які гроші їздити на співбесіди?”
Мрія роботодавця 
Та попри все, навіть у кризу люди змінюють роботу, причому іноді знаходять кращу, ніж мали. Усе залежить від професіоналізму, бажання працювати і готовності йти на компроміси з працедавцями.
Юрій Старков влаштувався за посередництва центру зайнятості головним інженером на завод “Атоммаш”, де працює вже другий місяць поспіль. До кризи працював на Бориспільському автозаводі, але той закрився. Юрій Володимирович зазначає, що життя справді змінилося, але в його випадку не на гірше: “Так, зарплата трохи менша, ніж до кризи, зате на новому місці платять не в конверті”. 
Рекламіст Роксолана Авраменко потрапила під скорочення, а потім колишній роботодавець покликав її назад. “Моя рідна агенція запросила мене працювати на проекти як фрілансера, а потім знову оформила в штат, тому я повернулася, — розповідає Роксолана. — Адже і робота, і колектив мене влаштовували. Дуже багато компаній скоротили важливих працівників, але згодом деякі керівники зрозуміли, що обсяг роботи не зменшився, і перепросили скорочених”.
Олена Пушкарьова також знайшла роботу під час кризи і дуже нею задоволена — зарплата на тому самому рівні, що була у неї влітку, хоч і прив’язана тепер до гривні. За 25 років стажу інженер-конструктор швейних виробів змінила кілька місць роботи, з останнього звільнилася за власним бажанням напередодні самоліквідації підприємства. “Мене здивувала тиша на ринку праці. До кризи я знала, що легко знайду роботу, — завжди мала дві-три резервні пропозиції, знайомі запрошували перейти до них”, — пригадує пані Олена. Піти в центр зайнятості вирішила після майже трьох місяців самостійних пошуків — не влаштовувала або зарплата, або місце розташування. Директорка дизайн-студії, де нині працює пані Олена, незважаючи на кризу, придбала нову програму комп’ютерного дизайну, розробляє лінію дитячого трикотажу і піддаватися паніці не збирається.
 Зміни Олена сприймає лише як привід для особистого зростання: “Я відчуваю цілу чергу безробітних молодих спеціалістів за своєю спиною, але це мене навіть мотивує. Я знаю, що матиму переваги, якщо буду професіоналом, добре виконуватиму свою роботу, дотримуватимуся трудової дисципліни і постійно самовдосконалюватимуся”. Власне, про такий підхід роботодавці мріяли ще до кризи, тож і зараз від ідеального працівника навряд чи відмовляться.

Інна ЗАВГОРОДНЯ

Добавить в FacebookДобавить в TwitterДобавить в LivejournalДобавить в Linkedin

Что скажете, Аноним?

Если Вы зарегистрированный пользователь и хотите участвовать в дискуссии — введите
свой логин (email) , пароль  и нажмите .

Если Вы еще не зарегистрировались, зайдите на страницу регистрации.

Код состоит из цифр и латинских букв, изображенных на картинке. Для перезагрузки кода кликните на картинке.

ДАЙДЖЕСТ
НОВОСТИ
АНАЛИТИКА
ПАРТНЁРЫ
pекламные ссылки

miavia estudia

(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины

При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены

Сделано в miavia estudia.