Вихваляння голого короля. Чим небезпечні “хороші новини” з енергетики

Звучить начебто класно. Але є але, і не одне. У квітні 2023-го суд заарештував корпоративні права компанії, а в травні вона була передана під управління Укрнафти. Проте, починаючи з 1 грудня компанія призупинила видобуток газу на Сахалінському родовищі у зв’язку з рішенням суду, яке анулювало спецдозвіл на видобуток за позовом Держгеонадр. Через цю вимушену зупинку роботи країна втрачає близько 50 млн кубометрів газу та понад 5 тис. т конденсату щомісяця. Отож зараз компанія паралізована, а менеджмент, як не парадоксально, хвалиться здобутками минулого (які, може виявитися, зовсім і не здобутки).

Друге “але”: керівник Укрнафтобуріння говорив про нарощення показників видобутку протягом періоду з 12 липня по 1 грудня порівняно із показниками до націоналізації та стверджував, шо це відбулося “завдяки добудові та запуску дожимної компресорної станції (ДКС)”. Добудова означає, що встановлення почалося ще за попереднього менеджменту, тобто до націоналізації? Окреме питання, чи дотримувались технологічного режиму видобутку, який у разі порушень може негативно вплинути на самі свердловини згодом.

Така собі спроба пошуку хороших новин і досягнень…

На фоні цього згадалися нещодавні переможні заяви від Нафтогазу про те як вперше вдалося пройти зиму лише із використанням газу внутрішнього видобутку. І жодного слова про те, чому у нас так впало споживання газу — через війну, суттєве скорочення промислового виробництва, виїзд населення, втрати територій… А заяви про нарощення обсягів видобутку газу державними компаніями викликали питання у аналітиків (у цьому, наприклад, детально розбирався Володимир Дольник).

А на фоні “переможних новин” про нарощення видобутку державними компаніями та самозабезпеченості газом помітна тенденція до падіння видобутку приватними компаніями (-14% торік). Через війну, зниження попиту з боку промисловості та заборону на експорт приватники практично втратили ринок збуту, а тому не мають достатньо стимулів для інвестування у нарощення видобутку. Але ж це не те питання, яке треба розглядати в розрізі державних та приватних компаній. Йдеться про газ національного видобутку та економічне зростання країни. У нас відсутній повноцінний ринок газу, і фактично ключовим покупцем газу у приватників та прайсмейкером є Нафтогаз.

Новини з переоціненими досягненнями не поодинокі. Відповідальні особи часто поширювали оптимізм, що все добре або що все буде добре, недоговорюючи правди. Але зрештою така ретрансляція удаваних хороших новин викликає недовіру, коли стає зрозуміло, що король голий. Ще гірший ефект це має в умовах війни, адже ворог уважно моніторить ситуацію і згодом починає активно використовувати невідповідність заяв фактам для “вкидів” та інформаційних операцій. Рівень недовіри до заяв офіційних осіб зростатиме і дедалі важче буде переконувати громадян, наприклад, у потребі хоч і болісних, проте необхідних змін. А ситуація така, що болісних змін в енергетиці протягом наступних років нам не уникнути.

У випадку трансляції переможних меседжів на західну аудиторію ефект не кращий. Ми щоразу малюємо проривні плани і стратегії, але не створюємо жодних умов для їх реалізації, а інколи навіть навпаки — відбиваємо інтерес до інвестування в енергетику. Не кажучи правди, ми закладаємо підвалини презумпції недовіри.

Андріан ПРОКІП, експерт з питань енергетики Українського інституту майбутнього