Минуло чотири роки після останньої кризи в банківському секторі України. Банкіри встигли сяк-так підлатати баланси, отримавши незначний прибуток лише торік. З’явилася надія, що становище банків поліпшуватиметься й надалі. Але низка продажів іноземцями українських “дочок”, тривалий період високих відсоткових ставок та проблеми з виплатами депозитів, які вже виникають у деяких фінустанов, свідчать про те, що галузь має дедалі менше перспектив і щоразу більше проблем.
Балансування на межі
Фундаментальною проблемою українських банків є хронічний дефіцит фінансування, основними джерелами якого є депозити громадян та бізнесу, а також зовнішні борги. Ці три статті наразі займають 59% усього ресурсу банкірів, а їхня динаміка фактично “робить погоду” на фінансовому ринку (див. “Фінансова засуха”).
До кризи зовнішні борги були основним ресурсом банківської системи, за що фінустанови розплачуються дотепер. Розраховуватимуться вони ще довго, адже на кінець 2012 року було погашено лише 48% обсягу зовнішніх зобов’язань, сформованого в грудні 2008-го. Ситуацію ускладнює розчарування іноземців в українських банках і банкірах. Відтак великих закордонних грошей останні можуть не бачити роками, а старі борги повертати доведеться.
Тож депозити стали головним джерелом фінансування банків після кризи. Торік завдяки високим відсоткам громадяни принесли значну кількість грошей, але, можливо, показали той максимум, який вони можуть довірити банкам у нинішніх умовах. До того ж доходи населення зменшаться через падіння економіки, що призведе до проїдання тих коштів, які зараз лежать у фінустановах. Тож подальше зростання ставок навряд чи дасть змогу залучити додаткові депозити. Відтак найближчим часом за інших рівних умов сподіватися на їх суттєвий приплив не випадає.
Депозити бізнесу зазвичай вносять вагому частку в обсяг банківського ресурсу. Це відбувається, якщо масштаби бізнесу зростають і підприємства кладуть більше грошей на рахунки, щоб забезпечити збільшення обороту. Однак торік бізнес не розширювався. Відтак рахунки підприємств схудли, тож є всі макроекономічні підстави очікувати падіння або принаймні стагнації економіки й 2013-го, тому і це джерело фінансових ресурсів для банків буде закритим.
На такому тлі цікавими видаються напрямки, куди банкіри спрямовують отримані кошти (див. “Фінансова засуха”). Через дефіцит грошей на споживчому кредитуванні фактично поставлено хрест, тому банки лише повертають старі кредити, видаючи нові в мізерних обсягах. Увесь ресурс іде на кредитування бізнесу. Та цього замало, тому підприємства ніби задихаються без обігових коштів, вимитих податківцями та збитками, і в низці випадків змушені скорочувати й зупиняти виробництво.
Живих грошей бракує не лише бізнесу, а й самим фінустановам: за останні два роки вони не збільшили обсягу ліквідних активів (готівки, валюти тощо). Тож у контексті зростання балансу банківської системи рівень її ліквідності та потенційної платоспроможності зменшився. Тільки якщо у 2011 році банкірам вдалося зберегти статус-кво в розрізі ліквідних активів, то у 2012-му вони були змушені купувати ОВДП, зменшуючи свої запаси гривні та валюти. Це створює додаткові ризики для системи, які можуть невдовзі реалізуватися.
Від допомоги НБУ легше не стає
У ситуації хронічних перебоїв із фінансуванням на допомогу банкам мав би прийти
НБУ. Регулятори більшості країн в аналогічних ситуаціях заливають грошима систему для того, щоб підтримати економічне зростання. Розвинені держави останніми роками навіть дещо перегинають палицю, використовуючи згаданий інструмент. Однак НБУ це не стосується, бо його пріоритетом зараз є не економічне зростання, а стабільність валютного курсу. Здавалося б, зазначені два макроекономічні орієнтири мають доповнювати один одного, але так складається економічна кон’юнктура, що на сьогодні в Україні ті пріоритети є прямо протилежними. Цей факт усвідомлюють професійні економісти і доводить статистика за минулий рік, але його цілковито ігнорують посадові особи НБУ.
Відтак банківський сектор України вже понад рік працює за такою схемою. Усі ресурси банки передусім спрямовують на фінансування знекровленого бізнесу їхніх власників. Ті крихти, які залишаються, потрапляють на міжбанківський валютний ринок, обсяги торгів на якому зросли за два роки утричі-вп’ятеро. НБУ розуміє, що рефінансування піде на торгівлю валютою. Тому дає кредити лише лояльним банкам за умовами (купівля ОВДП, кредитування державних проектів), за якими ці гроші не можуть ніяк потрапити на валютний ринок. Регулятор чітко знає, скільки коштів (отримані відсотки, повернуті позики тощо) надходить щомісяця в банківську систему. Тож йому легко порахувати, скільки кредитів рефінансування слід видати, щоб не переповнити гривнею валютний ринок та уникнути загрози неконтрольованої девальвації. Отже, поки курс стабільний, а девальваційні очікування високі, ця схема може існувати, позбавляючи комерційні банки ліквідності, а також бажання й можливості кредитувати економіку.
Нацбанк, звичайно, видає багато кредитів
рефінансування (
див. “Надмірна залежність”), інакше
банківська система вже могла б досягти критичної точки. Але цих грошей явно не вистачає навіть для нетривалого вирішення проблеми, а про стимулювання економіки кредитами годі й говорити. Обсяги рефінансування зростають, а наприкінці минулого року його потребувала чверть банківської системи. За таких обставин важко спрогнозувати: системний обвал останньої настане швидше, ніж НБУ проведе девальвацію, чи навпаки.
Відсоток дивиться в небо
Становище банківського сектору адекватно відображене відсотковими ставками. Власне, усі ключові ставки зросли ще 2011-го, а 2012-го вони залишалися на високому рівні, у деяких випадках сягаючи рекордних позначок (див. “Банківська піраміда”).
Найрізкіше зростала вартість кредитів на міжбанківському ринку, адже він першим реагує на дефіцити та надлишки грошей у системі. Якщо зіставити динаміку ставок на ньому в 2011—2012 та 2008—2009 роках, то різниці майже не видно. Спільні дві хвилі, однакова тривалість підготовчого періоду до гострої фази кризи. Відрізняється лише амплітуда, адже минулого разу диспропорції були більшими, а часу та знань для відповідної реакції регулятора — менше. Така схожість наштовхує на думку, що коли банки й уникнуть масових проблем найближчим часом, то за збереження поточних тенденцій багато з них не переживе нинішній рік.
Ставки за депозитами громадян у нацвалюті б’ють рекорди десятирічної давності. А це найбільш масовий ресурс, який можна отримати в межах країни. Банки немов маніфестують свою безвихідь у пошуках гривневих джерел фінансування. Йдеться саме про гривню, адже відсоток за валютними депозитами домогосподарств помітно нижчий, ніж у 2008-му. При цьому з кожним кварталом ефект від високих ставок слабшає, а надходження депозитів сповільнюється. Стрімке зростання демонструють відсотки за депозитами бізнесу. Підприємства самі не мають достатньо грошей, тому, спостерігаючи за банками, які наввипередки підвищують відповідні ставки, хочеться, як у дитячій грі, сказати: “Холодно, холодно, ще холодніше…”
Зрозуміло, що кредитні відсотки також зростають. Позики громадянам подорожчали ще після кризи. Що стосується
кредитів бізнесу, то ставка за ними зростає менш стрімко, ніж за депозитами. Отже, попри грошовий дефіцит та потребу виживати, підприємства не готові брати гроші під такий відсоток — їм вигідніше згорнути діяльність й очікувати кращих часів. Наслідки цього вибору — падіння економіки та погіршення рівня життя громадян, яке дало про себе знати у другій половині минулого року й нагадуватиме про себе і далі.
Цікаво, що в Україні вже досить довго високі ставки поєднуються з мізерною інфляцією. Це пряме свідчення того, що грошей немає ні на фінансовому ринку, який визначає відсотки, ні на товарних, які визначають рівень цін. А якщо їх бракує на цих двох ринках, то не може бути ні в держави, ні в громадян, ні в бізнесу. Це безпосередній результат діяльності “сімейного” Сергія Арбузова на посаді голови НБУ. У зв’язку з його переходом в уряд та ймовірним очоленням Кабміну страшно уявити, до чого врешті-решт може призвести фінансово-економічна політика “Cім’ї”, під контролем якої, схоже, й надалі залишатиметься і Нацбанк.
Що буде з банками?
Цілком очевидно, що в найближчому майбутньому банкіри і далі ламатимуть голови над тим, де і як знайти фінансування. Усі теперішні й потенційні кредитори українських фінустанов поступово втрачають мотиви їм довіряти. Понад те, і громадяни, і бізнес, і нерезиденти (переважно європейці) мають свої труднощі, зокрема втрату роботи, зменшення доходів, збитки тощо. Їх подолання потребує грошей, тож навіть потенційний ресурс для фінансового сектору вичерпується.
Ключові ставки залишаться високими доти, доки не зміниться ця фундаментальна тенденція. Тож тимчасове зниження відсотка, яке спостерігалося в грудні минулого року, ставить більше питань, аніж дає відповідей. Адже якщо приплив ліквідності та зниження ставок були такими незначними й нетривалими на тлі закінчення
виборчої кампанії та помітного оптимізму на світових ринках капіталу, то якими вони будуть, коли кон’юнктура стане менш сприятливою?
З одного боку, НБУ може продовжувати свою теперішню політику, видаючи рефінансування чітко порахованими порціями. У такому разі високий відсоток і далі деформуватиме баланси банків. Деякі з них де-факто стануть банкрутами, цілковито залежатимуть від волі НБУ і ще багато років потребуватимуть його рефінансування. У гіршому разі наслідком такого сценарію можуть бути депозитна паніка та виведення банкірами капіталу за кордон. Масштаб наслідків цих явищ відомий ще з минулої кризи.
З іншого боку — Нацбанк може відмовитися від ідеї утримувати курс гривні будь-якою ціною та провести контрольовану девальвацію, яка відповідала б макроекономічній ситуації. Таким кроком він досягнув би подвійного ефекту. По-перше, ресурси з міжбанківського валютного ринку підуть на кредитування, адже за адекватного курсу гривні там буде нічого ловити. По-друге, нерезиденти, які зайняли вичікувальну позицію, почнуть активніше інвестувати в економіку України. Це приведе передусім до припливу грошей у банківську систему. Крім того, населення зрозуміє, що приплив грошей зменшив ризики банкрутств фінустанов. Воно більше довірятиме останнім і кластиме на депозит заощадження, які зараз зберігаються “під матрацом”. До того ж рефінансування НБУ досягне своєї мети — кредитування економіки, адже в банкірів зникнуть мотиви спрямовувати його деінде. Понад те, за таких умов рефінансування може виявитися непотрібним, бо, як показує історія, тоді і ставки знизяться, і ліквідність банків зросте майже миттєво.
Чи можливий третій сценарій розвитку подій? Теоретично так. Але для цього потрібно, щоб світова економіка перейшла у фазу бурхливого розвитку, в Україні суттєво поліпшився інвестиційний клімат, українці стали довіряти владі, а бізнес почав масово виходити з тіні. Це мало ймовірно.
Любомир ШАВАЛЮК
