Вибори без Байдена, на яких перемагає Трамп. Що змінює запізніле рішення президента США

 А після цього додав ключову фразу: “І я на них переможу”.

Ці слова мали би стати відповіддю на дедалі активніші заклики однопартійців до Байдена усвідомити, що його участь у кампанії веде партію до нищівної поразки — і вийти нарешті з перегонів. Причому саме ці вихідні, за даними джерел, мали стати вирішальними. Партія чекала від Байдена саме відставки, тож цей твіт мав політичне значення. Та й раніше цього дня президент зробив кілька заяв, які підтверджували, що він не має наміру поступатися перед тиском.

Але невдовзі після появи цього допису все різко змінилося. Пізно ввечері президент, який зараз лікується від Covid у своїй резиденції, запросив найближчих помічників і доручив їм підготувати текст заяви про свій вихід з перегонів. Цей лист він оприлюднив у неділю після полудня за місцевим часом, повідомивши про це лише вузьке коло, та й то — прямо перед публікацією.

Однією з тих, хто дізнався про це незадовго до оголошення, але все ж до, а не після, як абсолютна більшість соратників — стала віцепрезидентка Камала Гарріс, яку Байден тепер просуває як свою наступницю.

Проблема у тім, що за електоральним рейтингами Гарріс є, напевно, найгіршим вибором для кандидата у президенти — звісно, після самого Байдена. Якщо збереження президента як кандидата обіцяло демократам катастрофічний провал на виборах, то висування Камали Гарріс найреальніше може лише усунути у цьому прогнозі слово “катастрофічний”. Щоби перемогти, їй потрібне диво, яке буде непросто створити за 3,5 місяця до виборів.

Та поза тим, рішення Байдена не було даремним. У тому числі через те, що разом з президентськими виборами відбуватимуться не менш важливі вибори у Конгрес. А збереження Байдена як кандидата штовхало ці вибори до гірших результатів і для Демпартії США, і для України.

Запізніле рішення

Склалася парадоксальна ситуація: заява Байдена про припинення його участі у президентських перегонах стала сенсаційною — але водночас була довгоочікуваною. Понад те, вона стала очевидно запізнілою і суттєво обмежила для президентської партії варіанти подальшого розвитку подій.

Навіть активні публічні дискусії про можливу зміну кандидата від демократів тривають вже майже місяць. Вони почались після катастрофічних для Байдена теледебатів, коли у мільйонів американських виборців кристалізувалося питання: а чи готовий Джо Байден суто фізично витримати ще 4 роки роботи на посаді президента у разі свого переобрання?

І хоча відповідь на це запитання не видавалася ствердною ані багатьом пересічним демократам, ані лідерам партії, ані її спонсорам — ухвалити рішення про свій вихід з перегонів мав особисто президент. А він протягом минулого місяця наполегливо заперечував таку можливість і волів не помічати проблем — від падіння рейтингів до накопичення власних помилок і провалів.

Утім, насправді опір Байдена тривав набагато довше, ніж місяць.

Розмови про його можливе зняття почалися ще під час праймериз .

Тоді це виглядало як політтехнологія, і доволі непогана: президент виграє номінацію, викликає на себе всю критику команди Трампа, а після закінчення праймериз знаходить привід, щоби оголосити про вихід з перегонів за станом здоров’я і пропонує однопартійцям заміну — молодшого кандидата або кандидатку з-поза меж виконавчої влади і без негативного шлейфу. Це означало би для Трампа потребу повністю перебудовувати кампанію, адже критика, заснована на віці Байдена та на його політиці, втрачала сенс. Натомість новий кандидат або кандидатка могли би використати всі напрацювання кампанії проти Трампа.

Про цю ідею “ЄвроПравді” доводилося чути неодноразово.

Але для її запуску забракло головного — згоди Байдена. Президент вірив у свою здатність перемогти Трампа, відкидав повідомлення про негативний для нього тренд рейтингів, і навіть провальні теледебати не переконали його у цьому.

Спершу Байден сподівався, що липневий саміт НАТО доведе виборцям і однопартійцям його працездатність і чудовий стан. Однак сталося геть протилежне — його публічні виступи на зібранні лідерів лише довели, що проблеми з працездатністю чинного президента є зовсім не перебільшеним (ЄП детально розповідала це у репортажі з Вашингтона).

Потім він наполегливо опирався тиску однопартійців, що дедалі зростав. Наприклад, експрезидент Барак Обама, який спершу захищав кандидатство Байдена, за три тижні — після саміту Альянсу та опитувань, які з’явилися по тому — змінив думку і приєднався до табору тих, хто закликав Байдена вийти з перегонів.

Що стало останньою краплею, яка змусила президента діаметрально змінити думку протягом кількох годин суботнього вечора, достеменно не відомо. Та варто не забувати, що Джо Байден минулого тижня захворів на Covid. Також привертає до себе увагу те, що про вихід з перегонів Байден повідомив лише письмово і віддав перевагу тому, щоби поки не з’являтися на екрані.

Камала безальтернативна

Хай там як, але час для технологічно якісної заміни кандидата вже минув.  

Попри те, що до дня виборів ще лишається 3,5 місяця (у багатьох країнах це термін повноцінної кампанії), у американських реаліях це — критично мало. Детально “ЄвроПравда” пояснювала це у статті “Кінець дідових виборів”.

А наступника необхідно готувати; робити медійно привабливим; і, врешті-решт, необхідно, щоби партія на з’їзді була готова його підтримати. Адже за сценарію, коли переможець праймериз  знімає свою кандидатуру, формальне рішення лишається за делегатами з’їзду. А найгіршим для партії є варіант, коли боротьба за номінацію призводить до розколу і публічних конфліктів.

По-суті, чинна віцепрезидентка зараз є єдиною кандидаткою, що проходить ці фільтри. Майже 80% демократів схвалювали її кандидатуру у разі зняття Байдена за нинішніх умов, свідчать останні опитування.

Крім того, вибір Камали Гарріс є політично “стрункішим” — адже виборці, які голосували за Байдена на праймериз, також віддавали свій голос і за неї. Не виключено, що їй юридично простіше буде використовувати фонди, які спонсори жертвували на кампанію Байдена-Гарріс.

А ще має вагу те, що Байден у останні тижні, коли він мав намір продовжувати особисту участь у перегонах, кількаразово публічно наголошував, наскільки він задоволений роботою віцепрезидентки. І навіть — на вже згаданому саміті НАТО — заявив у відповіді на питання журналістів, що вважає Гарріс готовою навіть до обрання на посаду голови держави. Тож американські медіа відзначають, що раптове обрання іншого кандидата буде сприйняте негативно і може бути протрактоване виборцями як відмова Байдена від першої в історії США номінації чорношкірої жінки на посаду президента. А для виборців Демпартії це має значення.

І, нарешті, проблемою є те, що потенційні рейтингові кандидати не мають бажання включатися у перегони так пізно — коли на збір коштів та розкрутку лишається замало часу, а головний опонент, тобто Трамп, перебуває на піку рейтингу.

Словом, вибір наступниці Байдена став вимушено безальтернативним.

Бо висування Камали Гарріс має також вади, і вони є значними.

Ключова з них — це низька стеля популярності віцепрезидентки.

Попри публічні компліменти Байдена, фактом є те, що за три з половиною роки роботи на посаді Гарріс не проявила себе як яскрава політикиня. Немає жодного напрямку політики Білого дому, у якому вона би виступала як лідерка, робота якої тягне догори популярність чинної адміністрації. А опитування, що проводили в останні роки, стабільно показували негативний баланс її рейтингу.

Навіть закрита соціологія демократів, про яку стало відомо Politico, засвідчила, що показник Камали Гарріс є нижчим за середній серед потенційних кандидатів — хоча і її рейтинг є вищим за показники Байдена.

До того ж суттєвою проблемою Гарріс є її належність до чинного уряду, що дозволяє команді Трампа взагалі не змінювати риторику передвиборчої кампанії і перенести на нову кандидатку всі претензії та звинувачення до Байдена (крім, звісно ж, питання віку). І саме це зараз відбувається: кампанія Трампа намагається якомога жорсткіше прив’язати Гарріс до усіх помилок чинної влади та президента. Здолати цю прив’язку буде непросто.

Шанс на розворот?

Треба наголосити: суто формально рішення про балотування Камали Гарріс ще не ухвалене, бо Байден не може вирішити це самостійно, тут потрібне рішення партії. Але перші реакції серед демократів свідчать, що для них очевидна безальтернативність цього вибору, і її номінація буде затверджена.

Навіть попри те, що електорально це, мабуть, найгірший для демократів вибір, якщо не брати до розгляду зовсім провальний варіант збереження Байдена на посаді.

Загальнонаціональні опитування свідчать про незначне відставання Гарріс від Трампа. Але у виборчій системі США вагу має не загальнонаціональний відсоток, а рейтинг у кількох ключових, або “не визначених” штатах, які й вирішують переможця на виборах, а дані звідти, які має Politico, свідчать, що “сліпе об'єднання демократів навколо Гарріс було б такою ж великою помилкою, як і сліпа підтримка переобрання Байдена”.

А те, що віцепрезидентка не має яскравої харизми і досвіду публічних дебатів, наразі не дає підстав розраховувати на зміну тренду.

Тому найтверезішою стратегією є підготовка до перемоги Трампа, яка стає дедалі реальнішою.

Звісно, варто лишити шанс для дива.

Важливо, зокрема, те, кого Камала Гарріс обере собі у віцепрезиденти. Хто знає — може, цей політик виявиться спроможним переважити недоліки своєї шефині і самостійно витягнути кампанію у ключових штатах? Але диво — це не те, на чому є сенс будувати стратегію. А найреальнішим наразі видається варіант перемоги Трампа у президентському двобої з Гарріс.

Але навіть за цього сценарію відхід Байдена все одно має значення.

Варто нагадати, що в США одночасно з президентськими виборами відбуваються також конгресові: виборці переобирають весь склад Палати представників та третину Сенату.

Зараз опитування свідчать, що демократи можуть програти все. Про посаду президента вже йшлося. Сенат, де демократи мають мінімальну більшість, за прогнозами майже гарантовано переходить до республіканців. А основна боротьба точиться за Палату представників, де демократи зберігають шанси отримати більшість.

Річ у тім, що відмова Байдена від балотування попри очевидні вікові проблеми та попри вимоги багатьох його однопартійців, свідками якої американці були в останні тижні, почала бити по рейтингу не лише президента, а й його партії загалом. І навіть для того, щоби використати усі шанси на перелом у конгресовій кампанії, президентові варто було зважитися на цей крок.

І для США, і для України саме питання більшості у Палаті має ключове значення. Бо у разі, якщо демократи програють і тут, це означатиме, що президент Трамп матиме лояльний Конгрес і не відчуватиме значного стримування у радикальній зміні політики США. Це може занурити Америку та світ у нову реальність, випробувати яку відверто не хотілося би.

Натомість перемога демократів означатиме збереження двопартійного балансу, який зробить навіть президентство Трампа значно більш прогнозованим і значно менш ризиковим для України.

Сергій СИДОРЕНКО, редактор “Європейської правди”