Відгомін Світової війни: що впливає на позицію Німеччини щодо конфіскації російських активів

 В умовах зменшення міжнародної підтримки конфіскація російських активів стає дедалі більш обговорюваною темою. Проте вона залежить і від політичної волі держав, які контролюють ці активи, у першу чергу — “Групи семи”.

А серед них є ті, хто дуже обережно підходить до цієї ідеї. І до кола такої “тихої, але впливової опозиції” належить і Німеччина.

У звіті Центрального банку РФ за 2021 рік Німеччина була другим у рейтингу розпорядником суверенних російських активів в розмірі 16%, поступаючись лише Китаю на 1,1%.

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну німецьке міністерство фінансів заблокувало $55 млрд суверенних активів та трохи більше $5 млрд приватних.

Ставлення уряду в Берліні до ідеї конфіскації не є однозначним: за майже два роки війни Берлін то підтримував їх використання для репарацій, то критикував цей крок.

Однак саме від позиції кабінету Олафа Шольца багато в чому і залежатиме глобальне рішення щодо долі активів РФ.

Німеччина починає діяти

Ще від початку повномасштабного вторгнення РФ Німеччина веде активну політику щодо фінансової протидії Москві.

Окрім замороження золотовалютних активів ЦБ РФ також ведеться робота з іншими російськими активами — зокрема, в листопаді позаминулого року були націоналізовані активи “Газпрому” в цій країні в межах SEFE GmbH, щоб мінімізувати ризики в рамках “газової війни” з РФ.

І своєрідним “подарунком під ялинку” наприкінці 2023 року стала новина про те, що Німеччина має намір конфіскувати близько $800 млн активів, які зберігаються російською фінансовою установою — дочірньою компанією Московської фондової біржі — на банківському рахунку у Франкфурті.

Підставою для такого кроку стало порушення Закону про зовнішню торгівлю: посадові особи біржі спробували обійти санкції та зняти кошти з її німецького рахунку.

Німецький уряд та бізнес також готуються і до ймовірних рішень про націоналізацію їхніх активів у РФ.

Наприклад, коли у квітні 2023 року активи фінської компанії Fortum перейшли під контроль російського уряду, німецька бізнес-група Uniper SE списала всі активи в Росії та операційно та організаційно відділила тамтешній підрозділ від решти групи.

Хоча ці кроки важливі, проте головним питанням є можлива конфіскація заблокованих активів ЦБ РФ.

Але практичні рішення щодо їхньої конфіскації уряд Шольца поки розглядати не готовий...

Повага до верховенства права…

Вже стало певною традицією, що Берлін виступає проти щоразу, коли Брюссель висуває пропозиції стосовно форми використання суверенних активів РФ.

Так, уряд Німеччини у червні 2023 року виступив проти конфіскації та подібних різких дій стосовно активів РФ, коли на саміті в Брюсселі держави-члени ЄС та Велика Британія підтримали ідею оподаткування доходів від заморожених російських державних коштів, заблокованих на рахунках в ЄС, для фінансової допомоги Україні.

Тоді в Міністерстві закордонних справ ФРН заявили, що управління російськими коштами створить складні фінансові та юридичні обставини.

Минулого тижня міністр фінансів Німеччини Крістіан Лінднер пояснив, що пріоритетом для Берліна є забезпечення правової визначеності такого процесу, якщо він таки почнеться, щоб гарантувати стабільність фінансових ринків. На його думку, хоча мотив конфіскації активів був би справедливий, потрібно поважати заснований на правилах міжнародний порядок, міжнародне право і брати до уваги фінансову стабільність.

Тому в Берліні вважають, що кожен крок у напрямку конфіскації, особливо якщо йдеться про активи центрального банку, повинен бути дуже ретельно вивчений з точки зору закону і наслідків, які він створить для німецької і світової економік.

Крім того, сама Німеччина послідовно виступає проти порушення принципу юрисдикційних імунітетів держав, які передбачають, що одна держава не має юрисдикції щодо майна іншої, навіть якщо воно розташоване на території другої.

Практика німецьких судів підтверджує, що майно чи активи, які використовуються або призначені для використання в суверенних цілях, захищені імунітетом. За останні роки німецькі суди розширили сфери, на які не поширюється імунітет активів іноземного центрального банку.

Та все одно випадки конфіскації є вкрай рідкісними і стосуються комерційних, тобто приватних, а не публічних спорів.

Однак, окрім юридичних факторів, важливою є, як це не дивно, історія — наслідки Другої світової війни і через 90 років впливають на позицію Німеччини.

…і пам’ять про історію

Після 1945 року Німеччина неодноразово стикалася з питаннями репарацій та вилучення активів, більшість з яких було врегульовано у двосторонньому порядку.

Але для багатьох країн питання відшкодування з боку Німеччини через події Другої світової війни досі не зняте.

Наприклад, у 2008 році Німеччина звернулася до Міжнародного суду ООН з позовом проти Італії через те, що італійські суди брали до розгляду справи з вимогою про виплату відшкодування жертвам нацистських злочинів та накладали арешт на німецьке майно в Італії як захід примусового виконання рішення.

Аргументи Італії у справі полягали в тому, що злочини проти людяності та воєнні злочини є порушенням норм jus cogens, які є обов'язковими для держав незалежно від будь-якого договору. А оскільки норми jus cogens завжди мають імперативний характер щодо інших норм міжнародного права і враховуючи, що принцип юрисдикційних імунітетів держав не має такого статусу, то у випадку Німеччини на них не можна посилатися.

Попри те, що Німеччина не заперечувала порушення, вона вважала, що Італія порушила принцип юрисдикційного імунітету, а рішення суперечать рівності держав. Суд відхилив претензії Італії і постановив, що дії щодо майна Німеччини задля виплати компенсації порушують принцип юрисдикційного імунітету.

Тим не менш, з 2022 року Міжнародний суд ООН знову розглядає спір між Німеччиною та Італією, бо італійські суди продовжили розглядати позови від своїх громадян щодо відшкодування з боку ФРН.

Однак окрім Італії претензії до Німеччини щодо отримання репарацій за Другу світову війну висловила і Польща: в жовтні 2022 року польський міністр закордонних справ підписав офіційну ноту до Німеччини з вимогою виплатити близько $1,3 трлн репарацій.

Хоча це очевидно було частиною антинімецької риторики уряду “Права і справедливості”, не виключено, що за наявності прецедентів той чи інший польський уряд спробує застосувати їх і щодо Німеччини.

А слідом за італійцями й поляками свої претензії можуть висунути багато інших держав.

Посилаючись при цьому на потенційний “український прецедент”.

Позиція Німеччини щодо конфіскації російських активів є унікальною — якщо інші союзники побоюються майбутніх наслідків, то німці озираються й на минулі обставини. Однак це не означає, що вона не може змінитися, якщо будуть враховані кілька її застережень.

У першу чергу, політичне рішення щодо долі цих активів має бути глобальним: держави “Групи семи” і Європейського Союзу мають взяти спільну і рівну відповідальність за нього та ризики, пов’язані із цим. Це має убезпечити Німеччину та її громадян і бізнес від односторонніх наслідків.

По-друге, таке рішення має супроводжуватися належним юридичним обґрунтуванням використання суверенних активів РФ для відшкодування Україні.

Багато експертів та офіційних осіб говорять про доктрину контрзаходів у міжнародному праві як легітимний механізм для таких дій і про те,  чому вони є винятковими.

Однак це має бути підтверджене і зафіксоване в міжнародному договорі чи консультативному висновку Міжнародного суду ООН.

І, нарешті, мають бути розв’язані й “історичні” питання.

Тягар відповідальності за наслідки Другої світової війни, принаймні у формі репарацій, повинен бути винесений за дужки і вважатися закритим, принаймні для інших держав-членів ЄС, які постраждали від нацистської окупації.

Однак, як показує практика, саме історичні питання є тими, які найскладніше розв’язати.

Софія КОСАРЕВИЧ, аналітикиня Центру Дністрянського,

Іван ГОРОДИСЬКИЙ, адвокат, директор Центру Дністрянського