Василь Цушко: “Якщо мене Президент викличе і скаже — напиши заяву, напишу одразу. Бо він — Президент”

І відзначився тим, що на чолі загону “Беркута” блокував Генпрокуратуру, керівника якої намагався зняти Президент Віктор Ющенко. Незабаром після того міністр Цушко зник із країни — як виявилось, поїхав на лікування до Німеччини. За його словами, причиною було навмисне отруєння — так опоненти нібито помстились Цушкові за те, що він не допустив зміни Генпрокурора, яка нібито мала вилитись в арешти провідних тодішніх опозиціонерів включно з Віктором Януковичем.

“Я не дозволяю чиновникам давати відповідь “ніззя”, “не знаю”

В одному з нещодавніх інтерв’ю ви розповідали, що під час формування цього уряду не звертались по жодну посаду. Між тим, ходило чимало чуток, що ви прагнули повернутись на посаду міністра внутрішніх справ, яку обіймали в 2006 — 2007 роках.

Ні-ко-ли, ніде, ні з ким навіть рота не розкривав! Більше того: я на 99,9 % знав, що мені цю посаду не запропонують, бо думка багатьох у новій владі зводилась до того, що МВС повинен очолювати професійний міліціонер. Як воно й сталося.

Що ж до Мінекономіки, то преса тоді багато чого писала про мою біографію. Але всім було ліньки — чи це спеціально так, не знаю — подивитись, що я в чотирьох скликаннях парламенту, 11 років, працював у комітеті з фінансів і банківської діяльності.

У мене економічна освіта! Так, це Одеський сільгоспінститут, але — економічний факультет!

І наступне: я — не академічний економіст. Я — економіст-практик. І сьогодні я роблю все, щоб Мінекономіки стало прик-лад-ним. Тобто я не дозволяю чиновникам давати відповідь “ніззя”, “не знаю”, а вимагаю: скажи, як це можна зробити.

І стараюсь, щоб документи тут не залежувались. Є зауваження — давай зауваження, причому не юридичні, а економічні, ми ж тут економісти всі…

Завдання міністра — менеджер, модератор. Як я його виконую — судити начальству, судити підлеглим, врешті-решт, усім, хто дивиться, як сьогодні міністерство виконує свої функції.

До речі, про підлеглих. За час вашої роботи штати міністерства розширились чи звузились?

Ні, не розширились. Ми 23 особи передали Міністерству регіонального розвитку й будівництва, ще частину, після того як набрав чинності закон про держзакупівлі, передали Антимонопольному комітету. Тобто ми скоротились.

А взагалі в плані боротьби з бюрократизмом я бачу лише один метод. Я свій мобільний не міняю — хоча не встигаю відповідати на дзвінки, а відповідаю на есемески. Але віддзвонююсь, коли мені пишуть, скажімо, керівники підприємств, що в мене десь застряг якийсь документ, або мери міст, або керівники областей. Я тоді відповідаю дослівно: “Приробіть ноги документу, й щоб людина була у мене в приймальні!”.

Ціль проста: щоб той спеціаліст, який до нас скерував цей документ, зустрівся очі в очі з нашим спеціалістом. І якщо є якісь неузгодженості, то щоб їх узгодили невідкладно, прямо тут. Така боротьба з бюрократизмом дає результат. І, знаєте, вже потроху навчилися за — скільки ми там місяців працюємо? О, сьогодні півроку! Ну, ось уже півроку Мінекономіки працює в цьому напрямку.

Зараз популярно в усіх негараздах звинувачувати попередню владу, діяльність низки колишніх посадовців розслідують всі — від СБУ до КРУ. Що ви можете сказати в цьому плані про ваше міністерство й конкретно вашого попередника Богдана Данилишина?

Не буду забирати хліб у правоохоронців. Якщо говорити не про Данилишина, а про колишню владу в цілому…

Та про це вже багато сказано.

Я ще раз скажу. Що загубило попередню владу? Популізм, несамовитий популізм, який означає — тире — брехню.

Це — справжній бич нашої держави. Ми живемо в країні кривих дзеркал з точки зору економіки. Візьміть наші пільги, про які всі знають, що вони нереальні. Й поки наш виборець не зрозуміє, що треба жити в реальності, нічого не буде.

Кожен же з нас планує своє життя настільки, наскільки він заробляє, так? А в країні, на жаль, розвели такий популізм, що ми “не протягиваем ножки по одежке”.

Тому й такі результати. Ось у моєму віданні, наприклад, знаходиться Держрезерв. То я скажу, що в нашій країні крали завжди — на жаль — але так, як крали останні два роки, не крали ще ніколи.

Але це — хліб наших правоохоронців. Нехай доводять справи до судів. Коли суд визначить, що такі-то люди — злочинці, я й скажу, що вони — злочинці. А до того я нікого звинувачувати не збираюсь.

Дехто схильний вважати інтерес слідчих органів до працівників міністерства — діючих чи колишніх — проявом переслідувань чи репресій…

Про жодні репресії не йдеться. З часу мого призначення на цю посаду, на кожній нараді я попереджаю працівників міністерства, що не збираюся покривати жодних порушень закону. Що, навпаки, буду активно співпрацювати з прокуратурою, СБУ, МВС по виявленню фактів корупції та зловживань. Тому, хто закону не порушував — боятися нічого. Усі інші нехай нарікають на себе. Це моя принципова позиція.

“Всі чекають, що Цушко, ставши головою СПУ, почне міняти перших секретарів… Не буде цього”

В жодній країні не обходиться без нелюбого вам популізму така річ, як вибори. Соцпартія, яку ви нещодавно очолили, вже визначилась, як і з чим піде на місцеві вибори 31 жовтня?

Як суб’єкт. Блоків же немає. І я казав однопартійцям: можливо, я пропоную в чомусь програшний для партії варіант, але за ним — майбутнє. Цей варіант — партнерство заради творення. Бо 19 років боротьби кожного з кожним привели нас до колапсу.

Я — категоричний противник продовження популізму. І я про це попереджав на з’їзді СПУ. Я буду вести цю лінію, бо я двічі обирався в мажоритарному окрузі, й завжди говорив правду. І двічі обирався за партсписком, і теж говорив правду.

Я розумію, що це — важкий шлях, але тільки він має майбутнє.

Зрозуміло: партнерство з владою заради світлого майбутнього…

Ні-ні. Що я маю на увазі, коли говорю про партнерство? Я тут наводжу такий приклад: партії — це продавці своїх ідей і програм. Покупець — це виборець, тільки в нього не гроші, а бюлетень.

От ходімо зараз із вами на Бесарабку… Ні, вона вже зачинена… Словом, там стоять продавці персиків — один, двоє, троє в ряд. Вони ж один в одного персиками не кидаються? Вони ж не кажуть, що “у нього товар гірший”? Вони просто пропонують свій товар покупцеві, і чомусь покупець до одного підходить, а до іншого — ні.

Хвилиночку, але ж соціалістичні “персики” зовсім не такі, як, скажімо, “персики” Партії регіонів!

Ні, ви мене дослухайте. Насправді товар один — майбутнє країни! Тільки Соцпартія пропонує його в своєму баченні, ПР — у своєму, комуністи — в своєму, і так далі. Інше питання, в якій упаковці подається цей товар!

І питання стоїть так: чого ти критикуєш його товар? Ти про свій розкажи так, щоб до тебе прийшов покупець! Ось у цьому я бачу партнерство.

Але ви сам визнаєте, що в такий спосіб продати свій товар вам буде важко.

З першого разу — важко. Але правда — це моє кредо по життю.

В яких регіонах ви розраховуєте на серйозні перемоги?

Знаєте, мені багато кажуть, що потрібно оновлення партії, всі чекають, що Цушко, ставши головою СПУ, почне міняти перших секретарів обкомів, райкомів… Не буде цього. Міняти буде виборець у ході виборів! І якби цих місцевих виборів не було, їх варто було би придумати.

Як провести реформи в партії? Є один хороший спосіб: ти мені не доводь, що ти хороший соціаліст — а ти піди й доведи це виборцеві. Якщо він тебе обере — значить, ти популярний. А якщо ні — значить, ти не популярний, і поганий соціаліст, і взагалі не вмієш працювати, то залиш посаду першого секретаря!

Один з недоліків пропорційної системи виборів полягав у тому, що зникла внутрішньопартійна конкуренція. Місце визначав не виборець, а партійне начальство. А потрібна була пропорційна система з відкритими списками — “партійна мажоритарка”. Це було б класно, тоді йшов би природний відбір.

Нинішній закон про місцеві вибори якраз це дозволяє. А далі — ми спеціально продовжили з’їзд, буде другий етап з’їзду, й тоді визначимось, хто очолить Соцпартію за всіма напрямками, починаючи від райкомів.

Яке місце на цих виборах ви бачите для себе особисто?

Ще не вирішив. Тут є один момент. Уявімо собі, що я очолю список до якоїсь певної обласної ради, і зі мною пройде, скажімо, десять депутатів. Але після я працюватиму в цій облраді — чи в Києві? В Києві. А чи зможу я тоді нести відповідальність за те, як вони голосують? Ні.

Як варіант, мені доведеться шукати час, щоб відвідувати сесії цієї облради, керувати цією депутатською групою, готувати документи… Якщо я буду це встигати, тоді, можливо, я очолю який-небудь список.

Як щодо чуток про можливість вашого балотування в мери Одеси?

Я над цим не думав. Але хорошу ідею ви подали, я подумаю. Поки в планах у мене такого немає, але теоретично це можливо.

“Тих, хто мене отруїв, можливо, назву в мемуарах”

Уявімо собі гіпотетичну ситуацію: вас викликає Президент, і говорить, що ви, як свого часу Нестор Шуфрич, повинні відмовитись від міністерського портфеля заради якихось політичних домовленостей…

(Перебиває) Якщо мене Президент викличе і скаже — напиши заяву, навіть без пропозиції іншої роботи, я напишу заяву одразу. Бо він — Президент.

Але за Конституцією ви цього робити не повинні. Тобто це такий прояв дисципліни?

Справа в тому, що, йдучи чиновником, ти за визначенням ідеш у команду й берешся дотримуватись тієї дисципліни, про яку ви сказали. Я особисто вишпандьорюватись не буду.

А якщо попросять вступити в Партію регіонів?

Якщо попросять, я маю вийти з Соцпартії. Тоді я зберу з’їзд і скажу: так і так, мене просять… Але я собі такої ситуації не уявляю.

Проте коли НКРЕ ухвалила рішення про підвищення цін на газ з 1 серпня, ви, будучи міністром, підписали протест СПУ. Вам не здається, що це мало схоже на прояв дисципліни, а більше схоже на рекламу СПУ?

Ні, не здається. Жодного порушення дисципліни не було. Я, як голова СПУ, поставив свій підпис під позицією партії, яка полягала ось у чому: суттєве підвищення цін на газ може вдарити по найнезахищеніших верствах населення, і тому СПУ вважає, що уряд повинен приділити їм особливу увагу, захистити їх.

У вас не було після цього неприємних розмов із керівництвом?

Ні, не було.

Останнє питання: ви назвете врешті-решт людей, які, за вашими словами, намагались вас отруїти 2007 року?

А сенс? Рекламу цим негідникам робити? Може, я назву їх коли-небудь у мемуарах.

Добре, не називайте — просто зверніться до правоохоронних органів, адже зараз цілком зручна політична кон’юнктура.

А для чого? Щоб знову ваш брат-журналіст мене висміював?

Ні, для торжества справедливості.

Справедливість перемогла — я лишився живий.

А як же невідворотність покарання?

Ви знаєте, я все ж таки працював трішки в правоохоронній системі. Я думаю, що зараз уже дуже складно буде все це довести. До того ж, через усе це не так легко проходити. Я хоч і прийняв правило, що все, крім власного некрологу — піар, але я ж теж людина.

Ось один журнал узяв мою декларацію. Я маю 2,8 гектара землі в рідному селі на Одещині, де я працював. Це мій пай. То вони взяли й оцінили цю землю за київськими мірками, й описали мої “статки”. Уявляєте, який я багатий?

Я сказав, що я цим журналістам дам інтерв’ю лише тоді, коли вони все в мене куплять за тією ціною, за якою самі оцінили. Отоді б я став дійсно багатою людиною! (Сміється). Але насправді я не залізний, і дуже важко через усе це проходити.

Олександр МИХЕЛЬСОН