Важкий підліток

Російські політики і ЗМІ намагаються представити це запрошення як свідоцтво доброї волі Москви, яка після кількох місяців конфронтації з НАТО нарешті вирішила пожаліти недолугого партнера і допомогти йому вирішити складні афганські проблеми. Представник Росії при НАТО, знаменитий “яструб” російської зовнішньої політики Дмітрій Рогозін, який і передав генеральному секретареві сенсаційне запрошення, підкреслив, що криза у взаєминах була навіть корисною — сторони навчилися відверто між собою розмовляти.

Між тим насправді ситуація виглядає не такою простою — якщо подивитися на неї не тільки з російської точки зору і згадати, куди саме запрошують генерального секретаря НАТО. ШОС — зовсім не Організація Угоди про колективну безпеку, до якої входять Росія та кілька колишніх радянських республік. Ось в цій організації Росія дійсно намагається домінувати, хоча ефективність самого об’єднання та російської домінації можна поставити під сумнів. А до ШОСу входять не тільки колишні радянські республіки. До нього входить Китай. Звісно, саму організацію було свого часу створено для укріплення прикордонної довіри між Китаєм та новими державами, що виникли на руїнах головного комуністичного опонента Пекіна — Радянського Союзу. І незважаючи на всі розмови про геополітичне партнерство між Китаєм і Росією, в обох країн залишилися власні уявлення про свої цілі у зовнішній політиці. У цьому зв’язку можна сказати, що якщо Росія може холоднокровно ставитися до дестабілізації ситуації в Афганістані — спільних кордонів вона з цією державою не має, серйозних взаємин з її керівництвом не підтримує, грошей на розвиток просто немає і взагалі для неї “Афган” — це хіба що пам’ять про війну кремлівських старців, що стала одним з останніх гвіздків у труну людиноненависницької імперії. Тож до ситуації у далекій країні росіяни приглядаються насамперед через історичну призму. А для Китаю і країн Центральної Азії Афганістан — це реальна проблема. Радикалізація ситуації в Афганістані створює цілу низку випробувань для кожної сусідки цієї непростої країни — тут і ісламізація, і національні заворушення, і наркотрафік. Згадаймо, як це було за часів “Талібану” — у конфлікт був втягнутий практично весь регіон, нерідко сусідні країни опинялися по різні боки афганських барикад... Тож Китаю і центральноазійським країнам дійсно потрібно обговорювати із НАТО ситуацію і заходи щодо її покращення.

Росія ж поки що веде себе як важкий підліток, який не усвідомлює наслідків своїх дій. Радість російського керівництва з приводу рішення Бішкека закрити американську базу в Манасі було важко не помітити — адже президент Курманбек Бакієв зробив цю історичну заяву на спільній прес-конференції із російським колегою Дмітрієм Медвєдєвим відразу після оголошення про російський кредит. Звичайно, це просто збіг обставин, я все розумію. Але це такий збіг, який погіршив відносини Москви із новою американською адміністрацією ще до першої зустрічі Дмітрія Медвєдєва і Барака Обами. І це такий збіг, який довів безвідповідальність російського підходу до вирішення афганських проблем не тільки Вашингтону, але й Пекіну. Саме тоді й могла виникнути думка про необхідність колективної зустрічі. Адже запрошення генеральному секретарю НАТО не могло відбутися без попередньої домовленості керівників країн-учасниць ШОСу.

Тож майбутня присутність генерального секретаря НАТО на саміті міністрів не означає, що крига, яка виникла після російсько-грузинського конфлікту у взаєминах між Росією та Альянсом, скресла. Мова може швидше йти про пошук моделей колективного діалогу — коли у присутності китайських партнерів та генерального секретаря НАТО російським представникам буде важче тиснути на своїх центральноазійських партнерів і унеможливлювати пошук конструктивних підходів до вирішення афганської проблеми. А як інакше поводитись із важким підлітком?

Віталій ПОРТНИКОВ